Почувши про «витік особливо секретної інформації» з архіву СБУ, який, мовляв, мав забезпечити молодий львівський історик Руслан Забілий, суспільство не знало, чи сміятися, чи плакати. На дежа вю ця провокація не тягнула, оскільки в добу інтернету та глобалізації чекістськими методами користуються хіба що на Кубі та в Білорусі. Водночас хотілося запитати: невже це відбувається посеред української столиці після всіх революцій, перемог демократії, врешті, української незалежності? Виявляється, так, і стоїть за всім цим власник телеканала «Інтер» і за сумісництвом голова СБУ Валерій Хорошковський.
У. Т.: Ви надалі формально є співробітником СБУ, тож до вас можна було застосувати зачіпку «розголошення державної таємниці»?
– Навіть на момент, коли з’являються розмови такого плану, я передовсім історик. Документи, які я використовую, розсекречені, й ними може користуватися будь-хто, зокрема й іноземці, які приїздять для роботи в наші архіви.
У. Т.: Тобто вони не містять державної таємниці?
– З них знято гриф секретності, й вони оприлюднені. До інших матеріалів, які мали б секретний характер, у мене доступу не було. За процедурою, спочатку матеріали архіву відбиралися його працівниками, проходили розсекречення і вже потім надавалися науковцям для ознайомлення. Матеріали копіювалися, ними поповнювалися інформаційно-довідкові зали при архівах, їхні бази.
У. Т.: Працівники СБУ забрали хард-диски та ноутбук із матеріалами досліджень українського визвольного руху. Можливо, вони шукали дискредитаційні відомості щодо ОУН та УПА у стилі виставки «Волинська різня», презентованої нещодавно регіоналом Вадимом Колесніченком?
– Якби там були такі матеріали, то, звісно, за нинішнього ставлення до згаданої тематики владі це було б на руку. Але таких матеріалів є чимало у відкритому доступі. Документи, якими я оперував, походять не лише з Архіву СБУ, а й із приватних колекцій, інших архівів.
Службісти, які зі мною спілкувалися, не були фахівцями з історії. Я досліджую питання тактики і стратегії УПА під час Другої світової війни. Один із працівників СБУ запитав: «А чи не є ця тема засекреченою? Хто приймав рішення, щоб я займався цією тематикою?» У мене склалося враження, що вони мислять категоріями 1930-х років. Вони нікуди від своїх попередників із доби тоталітаризму не просунулися.
У. Т.: Ця провокація вказує на використання російського досвіду в залякуванні істориків, які досліджують добу репресій?
– В Україні такий досвід однозначно ефективним не буде. Суспільство, громадськість, самі історики реагуватимуть на такі провокації. Про такі факти мовчати не можна. Якщо вчора цей інцидент стався зі мною, то немає жодної гарантії, що завтра таке не трапиться з другим-третім-десятим істориком. Це недопустимі речі, оскільки таким чином вони люструють історію. Коли історія пишеться під ковпаком, вона перестає бути історією і перетворюється на кон’юнктурну писанину на догоду чинній владі.
У. Т.: Яку мету ставить СБУ?
– Схоже, влада хоче завадити поширенню знань про визвольний рух в Україні. Працівники СБУ заявили, що нібито я підготував до передачі через третіх осіб за кордон історичні матеріали, цікавилися моїми професійними зв’язками, контактами із закордонними та українськими істориками. Уся бесіда відбувалася у цій площині. На сьогодні докладаються всі зусилля для того щоб та архівна інформація, яка з’явилася протягом останніх кількох років, якомога менше працювала на формування суспільної думки, якомога менше використовувалася наукою.
У. Т.: Чому СБУ вибрала саме цей регіональний музей для своєї атаки? Львів, зрештою?
– Можливо, це збіг, випадковість, важко відповісти. Есбеушники цікавилися також колегами-істориками, які займаються цією тематикою. Йшлося про те, що з архіву Служби безпеки нібито є витік інформації історичних документів із грифами «Секретно» і «Совершенно секретно», є коло підозрюваних, серед них і я.
