«Куріца нє птица, Польша нє заграніца», – ось така дурнувата приказка існувала за радянських часів. Хоча закордоном Річ Посполита була завжди, навіть перебуваючи у складі Російської імперії. Закордоном в сенсі національної самосвідомості та непереборної жаги до незалежності. А от громадянина СРСР збивав з пантелику інший, так би мовити, зовнішній закордонний шар. Чоловічі капелюхи, що миттєво злітали вгору при привітанні, начищене взуття. Ніяких хусток у жінок, виключно капелюшки, обов’язкові зачіски, шкіряні чи плетені рукавички, манікюр. І, звісно, шурхіт чарівно-ввічливого «пшепрашам», щосупроводжував тебе з першого до прощального кроку польською землею. До речі, одягом, поведінкою, манерою спілкуватися мешканці провінції майже не відрізнялися від варшав’ян. Залишилося це незмінним і досі. Проте, якщо все ж говорити про зміни в пострадянській Польщі, то вони разючі. По-перше: нові, європейського штибу автобани, що з’єднують великі міста, і так само добротні дороги між селищами й містечками. По-друге: кидається в око кількість новобудов громадського користування, старовинні споруди хизуються вправною реставрацією, а приватні будиночки інакше як заможними не назвеш. І третє: чистота, якої майже не зустрінеш в Західній Європі. Чисто, нібито тільки-но прибрали. Усюди. На вулицях, подвір’ях, в лісі, на автозаправках. «Тут спрацював польський гонор, – сміється мер Нового Томишля Хенрік Хельвінг, – ми молоді члени ЄС, от і стараємось. Як то кажуть «хочемо бути святіше Папи Римського».
Як поставити світовий рекорд
Нови Томишль – головне місто однойменного повіту, півгодини автівкою від Познані. Населення повіту – 75 тисяч, міста – 15. Містечко як містечко: декілька п’ятиповерхівок, а так приватні одно-двоповерхові будиночки. «Звичайне, провінційне. І краєвиди в нас звичайні: ні моря, ні гір, ні хоча б пагорбів, і річка далеко. Як гроші заробити? Чим принадити туристів? От одного разу зібралися ми й стали думати, як зробити щось таке атракційне, чого ніде в світі нема, – розповідає староста повіту Анджей Вілконскі, – А у нас тут здавна виготовляють різні вироби з лози, тож і вирішили сплести величезний кошик. Такий, щоб до Книги світових рекордів Гінеса потрапив».
Підготувалися серйозно: дизайнери прорахували міцну конструкцію, на яку пішло 10 тонн залізних прутків, народні майстри підготовили 15 тонн лози, в повіті провели відкритий кастинг, де вибрали 50 найкращих спеців. Ну, й звісно, запросили арбітрів з Книги рекордів Гінеса. І ось у призначений день на головній площі Нового Томишля зібралося чи не все населення повіту. Два дні декілька бригад, змінюючи одна одну, майстрували гігантський кошик. Результат вийшов дійсно вражаючий: висота – 9 метрів, довжина – 20, ширина – 10, а в середині вільно розмістилося сто чоловік, що і зафіксували судді. Їхній вердикт підтверджує сертифікат, який зараз можна побачити поруч з корзинякою. А сам кошик став окрасою міста й пам’ятником вдячності рослині.
Річ в тім, що після Першої світової війни, яка вщент спустошила ці землі, саме лоза допомогла місцевим мешканцям спочатку звести кінці з кінцями, а потім й розбагатіти. Особливий різновид лози, що має надзвичайно довгі й гнучкі віти, тут саджають з 1930 року: хтось метикуватий привіз з США невеличкого кошика, бо вивозити пагінці не дозволяли митники. Лоза – рослина невибаглива. Сухі гілочки розплели, намочили й посадили…
По-різному оброблена, лоза має колір від білого через бурштиновий до темновишневого, і це дозволяє місцевим народним майстрам робити вишукані й фантазійні речі, які експортують більш ніж у двадцять країн світу. Екологічно чисті плетені меблі, тенти, кашпо, абажури, химерні звірятка, парасолі від сонця, посуд, дитячі іграшки й навіть труни. Особливим попитом користуються плити з пресованої лози для камінів.
А до свята на честь вступу Польщі до ЄС мешканці Нового Томишля власним коштом прикрасили будинки мереживом з лози: оздобили балкони, сходи, вікна, клумби, на вуличках з’явилися плетені лави й ліхтарі, в кафе – столики й крісла, а завсідниками барів та кав’ярень стали кумедні чоловічки з лози. І це ще не все.
Мер Нового Томишля Хенрік Хельвінг везе нас на околицю містечка. Показує Музей хмелю й лози: «Ми його збудували, щоб зробити наше місто ще більш цікавим та привабливим для туристів. Раз на рік проводимо тут міжнародні фестивалі-конкурси, які збирають майстрів з усього світу. Цього року навіть аборигени з Австралії приїздили. Під час фестивалю відбуваються майстер-класи, ярмарок-продаж плетених виробів, виступи фольклорних колективів. А трохи далі – наш невеличкий зоопарк, який було реконструйовано на грант ЄС. Вчителі місцевої школи проводять тут уроки живої природи. Для дітей вхід безкоштовний…»
Складові добробуту: лоза, хміль, спаржа
Найближчий сусід цієї частини Польщі – Німеччина, тож і орієнтуються тут саме на німців. Вони найчисленніші туристи й основні інвестори та покупці. «Коли ми розробляли план економічного розвитку повіту, – продовжує втаємничувати в тонкощі провінційного бізнесу староста Анджей Вілконскі, – крім виробів з лози вирішили поставити на хміль, традиційну для нашої місцевості сільськогосподарську культуру. Німці залюбки купують у нас його для виробництва пива, фармацевтичної та косметичної промисловості. А коли хміль зовсім молодий, за ним приїздять з Німеччини ресторатори: беруть для салатів». А мер Хенрік Хельвінг додає: «Третя складова нашого успіху – експорт білої спаржі, яка у німців вважається делікатесом. Також вирощуємо гриби. Ну, й звісно, зелений туризм, який з кожним роком стає в Європі дедалі популярнішим».
Щодо туризму: всі туристичні осередки повіту приватні, більшість – сімейні, проте рівень обслуговування відповідає європейським стандартам. А оскільки Польща поки що не увійшла до зони євро, ціни тут набагато менші ніж у вже братній Німеччині. Тому заощадливі бюргери і приїздять сюди впродовж цілого року.
А ще Новий Томишль славиться своєю Школою імені Коперника, яка відома на всю Польщу високим рівнем підготовки до вишів, та найкращими у Вєлькопольському воєводстві музичною школою й астрономічною обсерваторією. І все це завдяки лозі, хмелю та спаржі. Та найголовніше своїм мешканцям, які із звичайної місцини, де нема ані стародавніх пам’яток архітектури, ані унікальних див природи, зробили чудовий туристичний об’єкт та започаткували бізнес, що попри всі наслідки світової кризи дає їм змогу не виживати, а жити. Жити шляхетно, весело, креативно.
Тиждень висловлює щиру подяку Польському осередку туристичної інформації в Києві за цю подорож.
Варто побачити
Кошик з лози, занесений до Книги рекордів Гінеса. Тут-таки на головній площі міста познайомитися з привітними плетеними чоловічками, а може й випити з ними запашної кави з фірмовими тістечками у кав’ярнях, де всі обладунки від меблів до посуду виготовлені з кольорової лози.
Музей хмелю й лози. Відкритий впродовж усього року. Велика колекція виробів-призерів Міжнародних фестивалів лозоплетіння, копії деяких з них пропонує сувенірна крамничка. Також можна оглянути експозицію, що розповідає історію пивоваріння в Польщі, продегустувати різні сорти хмільного напою (за попередньою домовленістю).
Астрономічна обсерваторія. Двічі на місяць її співробітники проводятьнічні лекції, запрошуючи помилуватися мерехтливими зірками, побачити місячні кратери й загадати бажання, якщо пощастить побачити падаючу зірку.
Зоопарк. Дитячий майданчик, катання на поні й віслючках. Особливо дітлахам подобається підгодовувати тварин: корм можна придбати при вході.
Як дістатися
Головний орієнтир – столиця Польщі Варшава. До неї з України можна добратися літаком або потягом. З Варшави слід скеруватися на Познань (300 км).
Між цими містами зручне залізничне сполучення. Час у дорозі – від 2,5 до 4 годин, взалежності від того, чи їдете експресом, чи звичайним потягом.
Вартість квитка – від 51 злотого (приблизно 125 гривень).
З Познані до Нового Томишля усього 57 км, і щогодини курсують локальні поїзди.
Ціни на проїзд – від 12 злотих (30 гривень)