— Добрий день! Ми хочемо поставити вам кілька запитань. Ви з якої області?
— З Донецької.
— До побачення!
Тоді це навіть не обурило, а просто насмішило, бо витрачати час на таке, чесно кажучи, було б шкода. Можливо, вибірка респондентів цього проекту суворо обмежена регіонами або кількість опитаних донеччан уже була достатня, але все ж таки цікаво: а що саме хотіли дізнатися соціологи, що відповіді мешканців нашої області їм категорично не підходили?
Тепер усе майже навпаки. Закономірно й правильно, що на Сході країни, де протистояння зброї поєднується з протистоянням пропаганди, нині реалізується дуже багато соціологічних проектів. Для розуміння процесів, які відбуваються, потрібно вивчати зміни настрою, вплив інформаційного поля, міграцію населення та багато важливих речей. Це корисно не тільки для реагування на сучасні виклики, формування потрібної відповіді на рівні держави, а й для довготривалого прогнозування. Наприклад, після поїздки в плацкартному вагоні потяга з Херсонської області поцікавилася соціологією щодо настроїв мешканців Півдня країни. І деякі дослідження, які потрапили мені на очі, підтвердили мої здогадки, народжені під час невільного підслуховування гучних розмов людей, які живуть у Криму або в прикордонні з ним.
Читайте також: Суспільство освіченого загалу
Напруженість у цих регіонах, загроза гострих конфліктів на тлі впливу Росії фіксуються навіть більшою мірою, ніж на Сході. Бо, попри факт окупації, вони не відчули на своєму досвіді реальних воєнних дій і наслідків антидержавних вчинків та прагнень, як це сталося на Донеччині й Луганщині, тому приклад безкровного захоплення Криму та безхмарного існування на окупованих територіях дає багатьом привід бажати повторення сценарію. Різноманітні ідеалістичні картинки про життя під окупацією розносять по родичах і знайомих у прикордонних із Кримом регіонах умовні «дружини працівників СБУ на пенсії», хоча у випадку мого плацкарту дружина була зовсім не умовна. Таке вже не проходить у випадку з людьми, які їдуть з окупованих територій Донбасу, бо навіть теза «а в нас комуналка менша» нікого не обманює: величезні торби з їжею, які везуть через КПВВ додому на той бік, роблять антиагітацію набагато ефективнішою. І, звичайно, всі ці тенденції є доволі серйозним приводом для спрямування зусиль держави на коригування ситуації й для потужного інформаційного спротиву.
Та сама соціологія, але в дещо незвичному вигляді нещодавно продемонструвала, що на Донеччині буває й інша крайність. Тут, відчувши весь спектр братерської любові сусідньої країни, обурюються, коли в таких опитуваннях з’являється навіть можливість розглядати варіанти існування регіону не в складі України. «До моєї хати постукала оця жінка із соціальним опитуванням! Питання до діяльності політиків, Ахметова, ну то таке! Але найцікавіше запитання: «Вы видите Донбасс независимым или в составе Украины?» Це що? Я викликав поліцію, чекаю!» — написав на своїй сторінці костянтинівський фермер, переселенець та учасник АТО Сергій Свириденко. Виявилося, що на пильного фермера натрапила працівниця одного з Київських інститутів соціології, яка справді проводила опитування в межах запланованого дослідження. Керівник після розголосу публічно пояснив, що нічого поганого вони не мали на увазі, бо «мета таких запитань — визначити орієнтації населення та можливі загрози впливу російської пропаганди», хоча додав, що йому довелося давати пояснення спеціальним службам. І вони їх задовольнили». Він визнав, що розуміє людину, яка викликала поліцію, бо «добре, що в нас є такі люди й формується громадянське суспільство, але для соціологів це створює проблеми. ЗМІ мали б пояснювати населенню специфіку соцдосліджень, щоб люди могли відрізнити соціологів від провокаторів».
Читайте також: Незручні
Але, на мій погляд, було б також добре, якби соціологічні опитування містили переважно відкриті запитання, щоб респондент міг висловити своє бачення проблеми. А не так, щоб у людей виникало враження, ніби їх готують до певного сценарію, легалізуючи незаконні способи руйнування держави. Бо в очах звичайного мешканця якогось прифронтового селища жіночка, яка представляє цілий інститут із Києва, є прямим уособленням влади, а може, і самого президента! І якщо вона пропонує такі варіанти відповідей, отже, там теж про це думають і вся ця війна — політичні ігри олігархів та політиків…
Чомусь згадався ще один випадок, що трапився під час Помаранчевої революції. До мене прибігла сусідка з другого поверху зробити швиденько соцопитування від «Земляцтва Іосіфа Кобзона». Почувши досить дивні запитання, я випхала її за двері, пояснивши, що не підтримую таких ідей. Бо вся ця маячня про гноблення російськомовних мене, російського філолога та вчительку російської мови, тоді не вражала: хто мене гнобить? А за кілька днів мені підпалили двері, засунувши факел з опозиційної газети часів революції. Тодішня міліція так і не змогла знайти зловмисників, але чомусь здається, що без ображеної соціологині від «співочого земляцтва» точно не обійшлося.