Британець Ейден Аслін ще 2018 року приєднався до Збройних сил України. Від початку повномасштабного вторгнення служив у бригаді морської піхоти. Захищав Маріуполь, там і потрапив у полон. Так званий суд ДНР виніс йому вирок: смертна кара. У вересні 2022 року Ейдена визволили з російської неволі. Після звільнення він написав автобіографічну книжку «В’язень Путіна», яку нещодавно презентували у Великій Британії.
«До 2014 року я працював у програмах соціальної підтримки у Великій Британії і небагато знав про Україну. Аж поки не трапився Майдан, — згадує він. — Спостерігав за ним з першого протесту, потім побачив звірства, які чинив “Беркут”, як Росія вдерлася в Крим. Стежив за всіма подіями.
Тоді мені було складно розібратися, що відбувається, і я трохи заплутався, бо не дуже добре орієнтувався в історії України та, зокрема, Криму. Важко було підтримати одну зі сторін, бо чув різне, зокрема через російські пропагандистські канали».
Потрапивши в полон, Ейден не сподівався, що там буде легко: «Я знав багато про ставлення росіян до полонених у Грузії, Чечні. Як вони ставилися до полонених у Сирії. Тобто я розумів, що це буде нелегко.
Незадовго до полону я розмовляв зі своїм пораненим другом. Він сказав, що думає про самовбивство замість здавання в полон. Я не знав, що на нас чекає, але запевнив його, що ми обов’язково повернемося з неволі.
Протягом першого місяця полону взагалі не було доступу до інформації, а потім — постійна пропаганда. Щодня ми слухали по радіо Соловйова, а якщо не його, то якусь радянську пропагандистську музику. Хлопці це все дивилися, слухали й могли робити висновки про те, що відбувається насправді. Коли росіяни відступили з Харківщини, вони цього прямо не озвучували, але з того, як вони викривлено подавали це, неважко було здогадатися, що там відбулося насправді».
Згодом і самого Ейдена росіяни почали використовувати для пропаганди, знімаючи з ним різні відео.
«Мене били, порізали ножем, добралися до моїх соцмереж і, зрештою, почали експлуатували для пропаганди. Але це ніщо, як порівняти з тим, що проходили українці, — розповідає військовий. — Чотири місяці мене регулярно виводили робити пропагандистські відео, і на якомусь етапі все стало настільки погано, що я й сам почав вірити в те, що кажу. Ще до потрапляння в полон я попередив маму, що мене можуть так використовувати. І якщо я брехатиму, то, наприклад, чухатиму носа на відео. Я змінював голос, додавав якийсь дивний акцент, щоб люди, які мене знали, могли зрозуміти, що зі мною щось не так. На перших відео видно, що я говорю під примусом.
З часом я звик. Це як дресування собак. Я вважаю, що це дуже важливо розуміти родинам полонених: що б вони не бачили чи не чули від власних родичів, яку б брехню чи нісенітницю не казали вони на відео, це вимушено, це пристосування до обставин, щоб вижити, і не треба звертати на це уваги».
На запитання про те, що найбільше допомагало в полоні, Ейден, усміхаючись і дивлячись на свою дівчину, каже: «Діана».
«Допомагали хлопці, з якими я був у полоні, — друзі, побратими, якісь люди, з якими я там познайомився ближче. Був хлопець, який володів англійською. Я добре розумію українську. Хоча поки що важко говорити, але в безвихідній ситуації якось на пальцях викручуюся, — пояснює Ейден. — Після “суду”, коли мені винесли смертний вирок і я повернувся в камеру, хлопці мені сказали: не слухай, цього не відбудеться, це брехня.
Читайте також: Де Росія утримує полонених цивільних: правозахисники презентували інтерактивну мапу місць утримання українців
Про обмін довідався несподівано. Це було цілком неочікувано. Спочатку я думав, що мене знову покликали щось записувати для пропаганди. Але разом із моїм ім’ям назвали ім’я мого друга з камери, якого ніколи не викликали для пропаганди, і я зрозумів, що щось не так.
Мені здалося, що я почув слово “обмін” від наглядачів, але не був упевнений. Вони думали, що я нічого не розумію, про що вони говорять. А потім нас привели до вантажівки, де були інші військовополонені.
Я зрозумів, що вільний, коли прилетіли до Саудівської Аравії. Там я вперше заплакав. У полоні, навіть коли хотілося плакати, я не міг собі цього дозволити.
За два тижні до того, як мене обміняли, я був близький до самогубства. Я знайшов лезо й серйозно про це думав. Але переконав себе не робити цього, бо боявся, що хлопця, який був зі мною в камері, за це покарають. А через два тижні мене обміняли.
Скільки б часу не минуло — хлопці й дівчата все одно повернуться додому. Треба бути сильними й терплячими, поки не настане той момент, коли їх повернуть. Найімовірніше, це буде неочікувано, як зі мною».
Ейден упевнений, що Україна має перемогти в цій війні:
«До війни я знав, що росіяни — погані хлопці, а після того як побував у полоні та побачив усе це зсередини, то став ще більш упевнений у тому, що Україна має перемогти.
Вони звинувачують нас у нацизмі й фашизмі, але всі їхні наративи, поведінка, що вони кажуть і роблять — це все притаманне саме їм. Вони стерли Маріуполь з лиця землі, виселяють людей і перевозять туди росіян, депортують етнічне населення, а це все те, що робив Сталін».
Нещодавно у Великій Британії вийшла книжка Ейдена «В’язень Путіна», у якій він описує свій досвід полону.
Читайте також: Максим Левченко: Коли висадилися в Маріуполі, хлопці сказали: «Ласкаво просимо на війну»
«Деякі люди, які вже її прочитали, кажуть, що це класний інсайт, книжка показує, як ця машина працює зсередини, що це система, а не поодинокий випадок. Перекладу українською мовою поки що немає, але я сподіваюся, що якесь видавництво зацікавиться.
До широкомасштабного вторгнення більшість людей у Великій Британії навіть не здогадувалася, що триває війна. Зараз більшість підтримує Україну. Суспільство одностайне. В Англії добре розставлені акценти й пріоритети в плані історії: її пам’ятають і добре вивчають. Люди проводять певні паралелі, бачать, що саме так починалися світові війни, і не хочуть повторення».