Ментальність сучасного українця яскраво свідчить про те, що він, на жаль, не зумів позбутися ключових совкових маркерів, і його колгоспна поведінка досі «видає» його в шанованому товаристві. Масове купання на Водохреща в ополонках, щоб нібито змити гріхи, масове «очікування на месію» (Зеленського, Ющенка…), масова до нього любов, а потім тотальна зневага і ненависть, масове носіння светрів із написом «B0YS», стадна «любов» до «Віагри» та Олега Винника, фанатіння від «Кварталу-95» — це не що інше, як поведінка мешканців комуналок і бараків. А нинішня показова, поверхова релігійність не так уже й відрізняється від вимушеного колись толерування нав’язуваних комуністичних ритуалів.
Для чиновників та інших успішних людей в Україні щастя досі вимірюється в цифрах, відсотках, ВВП, трудоднях, кубометрах, тоннах, квадратних метрах і мегаватах. І хоч, ними вже не керує ЦК і «таваріщ гєнсєк», вони самі створюють партії, самі собі генсеки і розбудовують комунізм у власних кончазаспівських маєтках. Тільки от чомусь підхід до життя той самий, як і цінності. Навіть їхні партії створені за принципами й зразком КПРС, лише у квазіформаті.
Читайте також: Токсичне оточення
Звісно, життя не стоїть на місці. В Україну проникають інші тренди та звички, потроху лікують і виправляють пошкоджену генетику час, війна та правда життя. Покоління, народжене поза совком, сприймає дійсність уже по-іншому, але навіть воно все ще несе отруйний тягар минулого. Змінюються смаки і потреби навіть у тих, хто «замовляє музику». Щоб увійти у шановану тусовку в Давосі, хтось «наводить мости» з Елтоном Джоном і стає філантропом. Комусь треба відбілити руки по лікті, й він змушений не лише «зачистити» сліди та свідків свого становлення, а й розжитись на власні ЗМІ, зайнятися благодійністю, а можливо, й піти в політику. Хтось лиш вдає респектабельного бізнесмена, залишаючись по суті рекетиром і «напьорсточніком». Але очікувати від когось із них чогось надзвичайного марно. Вони навряд чи вкладатимуть свої мільярди в якісь благодійні програми, здатні змінити світ, як Білл Гейтс. Їм це ніколи не спаде на думку, бо природа походження їхніх статків інша. Бо прагнення мати якомога більше грошей та небажання ними ділитися, окрім як у рекламних цілях, схильність до марнотратства та життя «на широку ногу» заради шику й самого себе — це від бідності. Від травм упослідженої маленької постсовкової людини, не впевненої у своєму майбутньому. А оскільки саме ці та їм подібні «щасливчики», яким «вдалося вхопити Бога за бороду», і є реальними моральними авторитетами суспільства, вчителями життя та прикладами для наслідування — до якісної зміни ситуації ще дуже далеко. Навіть якщо і вдасться якимось чином запустити в суспільстві якісь рятівні механізми самоочищення.
Читайте також: Рівні токсичності. Які тенденції формують електоральну ситуацію на Донеччині
Адже хто б там що не казав про безповоротні зміни за 30 років, у якийсь момент суспільство може взяти й обрати президентом артиста «клуба вєсьолих і находчівих» (який переродився в «Квартал-95» чи щось там ще), бо свято вірить, що лише він зможе врятувати ситуацію та зробити добре. Бо саме такий нехитрий формат дозволеної совкової свободи є для цього суспільства найбільш прийнятним. Бо саме КВН є місцем сили для «совєтского чєловєка», де в єдиному вибуху сміху об’єднуються політична еліта всіх мастей та простолюд, що нашкріб на квиток туди, де «снова юмар паднімаєт флаґ». Місцем його зустрічі, точкою перетину шляхів та вершиною культурних прагнень. Чи не єдиним способом розрядки (крім бухла), коли можна посміятись навіть із чогось чи когось важливого. Врешті-решт, це найяскравіший спогад із його сірого дитинства, і немає на то ради. Нові альтернативні середовища лише постають, і нині важко сказати, чи зможуть вони витіснити з країни «генномодифікований» КВН.