З огляду на те, що США активно залучені до війни на Близькому Сході, в Україні все більше дискутують про те, що Росія може використати цей момент для атак або провокацій проти країн Балтії. Після публікацій у соцмережах посилилася увага до теми так званої «Нарвської Народної Республіки» — або ж можливості Росії використати сценарій вторгнення до України у 2014-му цього разу в Естонії. Однак як ці виклики (та значна увага, яку їм приділяють українські журналісти й політики) сприймаються в Естонії? Як Таллінн протидіє гібридним загрозам з боку Росії? І яким уроком стало загострення у Перській затоці для Балтійських країн?
Тиждень обговорив ці питання із Меелісом Ойдсалу, естонським експертом з питань безпеки, заступником міністра оборони у 2015–2021 роках, а нині головним редактором видання The Baltic Sentinel.
— Останнім часом українські ЗМІ приділяють значну увагу справі так званої «Нарвської Народної Республіки» та її використанню в російській пропаганді. Як я розумію, історія почалася з телеграм-каналу з мізерною кількістю підписників. Проте увага, приділена йому та цій справі в ширшому сенсі, здається, ілюструє те, що ви описуєте у своїй статті для CEPA як «парадокс зворотного підсилення». Одними із найгучніших голосів, які звертали увагу саме на цю справу, були українські, вочевидь під впливом нашого досвіду, коли ми недооцінили загрозу раніше. Водночас, коли я обговорювала це питання із колегою, яка була в Донецьку навесні 2014 року, вона сказала мені: «Ти навіть не уявляєш, наскільки маргінальними насправді були ті, хто “створював” так звану ДНР».
Враховуючи все це, як би ви оцінили гібридні загрози з боку Росії для Естонії? І як залишатися водночас уважним і обережним, не переоцінюючи та не недооцінюючи небезпеку?
— «Нарвська Народна Республіка» — це справді цікавий кейс. Як я зазначав у своїй статті для CEPA, естонські волонтери, що займаються боротьбою з пропагандою, також сприяли його зворотньому посиленню. Моя критика полягає не в тому, що вони викрили цей випадок: цілком законно висвітлювати такі події. Однак викриваючи пропаганду ми повинні додавати історичний чи методологічний контекст — зокрема, пояснювати, як виникають такі наративи, чому використовуються конкретні символи та як ці елементи вписуються в ширші схеми російських інформаційних операцій; інакше це стає лише передаванням новин без доданої вартості. У цьому випадку цей контекст значною мірою був відсутній.
Оскільки Propastop (естонський вебпортал, який займається викриттям та боротьбою із російською пропагандою — Ред.) має добре налагоджені канали, ця історія була швидко підхоплена і поширена в медіапросторі без достатнього контексту. Але було б неточно приписувати це виключно Propastop. Існує також сценарій, коли хтось підхоплює таку інформацію, або зливає її комусь, і тоді відбувається те саме.
Але зараз Propastop гасить пожежу, яку вони самі ж і розпалили. Втім, така динаміка не є чимось незвичайним. Вона не підриває принципово ефективність роботи тих, хто бореться із пропагандою, і в багатьох аспектах вона залишається надзвичайно результативною, навіть якщо час від часу трапляються такі ненавмисні випадки ефекту зворотнього підсилення.
Я б порівняв це з нещодавніми репортажами в естонських ЗМІ про сильні шторми на Тенеріфе. Мої родичі зараз перебувають там, і вони кажуть, що інформація, щодо сили штормів, була дещо перебільшена у наших медіа.
Тут ми бачимо схожу динаміку. Коли знову з’являється провокативний наратив, особливо той, який протягом останніх трьох десятиліть неодноразово використовували проти Естонії та країн Балтії, він легко набирає обертів. Ідея «Нарвської Народної Республіки» не є новою; у минулому було щонайменше пʼять подібних спроб.
Як зазначив Марк Галеотті у своєму подкасті (In Moscow’s Shadows – Ред.), такі ініціативи іноді висувають місцеві маргінали, які прагнуть визнання чи подати сигнал Москві в надії отримати ресурси, фінансування або певний статус у своїй громаді. Один із способів привернути до себе увагу — видаватися небезпечним.
З очевидних причин наративи такого роду, як правило, привертають увагу. Тож так, у цьому випадку історія була перебільшеною. Водночас ширший контекст гібридної війни Росії проти Естонії є дуже реальним, і існує безліч прикладів, які це демонструють.
Один із них проявляється в цінах на енергоносії в Естонії, які періодично зростали через пошкодження підводного кабелю. Серед розвідувальних служб як у Фінляндії, так і в Естонії існують розбіжності щодо того, чи було це зроблено навмисно. Однак відкриті дані чітко показують, що інциденти такого роду почали відбуватися в такій формі та з такими серйозними наслідками лише після 2022 року.
У цьому контексті майже не залишається сумнівів, що безпекова ситуація в регіоні Балтійського моря значно погіршилася. Водночас спостерігаються ознаки, які можна охарактеризувати як спроби підтримати певні політичні партії в Естонії. Одним із таких прикладів є партія «KOOS» («Разом»), заснована у 2022 році. Наразі ця партія не має членів, оскільки один із її лідерів перебуває у в’язниці за зраду. Партія KOOS змогла здобути значну частку голосів (2,4 %) на парламентських виборах 2023 року, однак не потрапила до парламенту.
Під час попередніх місцевих виборів 2025 року було сформовано інший проросійський політичний альянс під назвою «План Б». Цей альянс брав участь у місцевих виборах 2025 року і пройшов до міської ради Нарви. Наразі вони мають п’ять місць там і ведуть переговори, щоб стати частиною міської влади. Новина про «Народну Республіку Нарва» з’явилася одразу після початку цих переговорів.
Тиск з боку російських спецслужб також є значним. Якщо поглянути на статистику щодо кількості осіб, яких естонська Служба внутрішньої безпеки вислала через співпрацю з російською розвідкою, стає зрозуміло, що протягом кількох років триває агресивна кампанія вербування. Хоча, як видається, ця діяльність поки не мала серйозних наслідків. Водночас слід мати на увазі, що деякі випадки вербування залишаються непоміченими органами внутрішньої безпеки.
Естонія — чемпіон Європи з викриття зрадників; ми ставимося до цього набагато серйозніше, ніж інші країни. Згідно з нещодавнім звітом Шведського агентства оборонних досліджень (FOI), з 2008 року в Естонії було засуджено близько 20 шпигунів, пов’язаних з Росією, — це більш ніж удвічі більше, ніж у Німеччині (8), незважаючи на те, що населення Німеччини приблизно в шістдесят разів більше.
Загалом це вказує на тривалу гібридну війну — таку, що виходить за межі Естонії і поширюється на весь регіон Балтійського моря. Те, що ми спостерігаємо у Балтійському морі, можна описати як «тліючий» конфлікт. Це включає діяльність так званого «тіньового флоту» Росії, а також заходи, ймовірно спрямовані на те, щоб утримати країни Балтійського моря від втручання в його діяльність — такі як присутність дронів в аеропортах та інші форми дестабілізації.
У цьому сенсі Росія, здається, застосовує тактику, схожу на ту, що використовує Іран у Перській затоці (але у значно мʼякшій формі), демонструючи як готовність, так і здатність здійснювати деструктивні дії, як наприклад, атаки типу «відмова в обслуговуванні» (DoS-атаки) або інші асиметричні операції, якщо це вважається за необхідне.
Цей підхід виявився певною мірою ефективним. Якщо подивитися на те, як країни Балтійського моря поводяться з танкерами «тіньового флоту», то фактичне втручання з їх боку було досить обмеженим. Коли це все-таки трапляється, про це часто широко повідомляють у ЗМІ. Кадри, на яких спецпризначенці піднімаються на борт судна, є візуально вражаючими, але це залишається скоріше медійною подією, ніж послідовною чи ефективною політичною реакцією. 26 березня країни-учасниці регіонального альянсу («Об’єднаних експедиційних сил») провели зустріч у Гельсінкі та пообіцяли активізувати свої зусилля; побачимо, чи відіб’ється це на статистиці перехоплень суден «тіньового флоту».
Читайте також: «Тіньовий флот»: маскування кораблів і нове океанське полювання
Водночас, за повідомленнями, Росія розпочала військову операцію, спрямовану на захист цих суден. У цьому сенсі можна говорити про своєрідний «тліючий» конфлікт у Балтійському морі з 2022 року — особливо після саботажу на газопроводах «Північний потік».
— Наскільки Росія здатна загрожувати морській безпеці в Балтійському морі?
— Одним із головних уроків, винесених із конфлікту із Іраном, що також простежується у Чорному морі, є ефективність асиметричних методів для перешкоджання присутності військово-морських сил. Балтійське море, так само як і Ормузька протока, є відносно вузьким, що робить його особливо вразливим до таких тактик. Дрони, запущені з кораблів чи інших платформ, можуть становити реальну загрозу навіть за відсутності великого конвенційного флоту.
Більше того, значна частина російського Балтійського флоту зазнала значних втрат у Чорному морі, здебільшого через операції України. Це також спровокувало дискусії, зокрема в Естонії, щодо того, чи інвестиції в морські дрони можуть бути раціональнішими, ніж будівництво традиційних військово-морських суден, які у воєнний час можуть стати дорогими мішенями у воєнний час.
Однак досі військово-морські сили країн Балтійського моря залишаються відносно консервативними у своєму підході. Події в Ормузькій протоці, а також нещодавні навчання в Німеччині, під час яких оператори українських морських дронів успішно влаштували засідку на німецький флот, мали б послужити тривожним дзвінком.
Країни НАТО досить повільно пристосовуються. Це ще раз підтвердилося під час інцидентів із дронами цього тижня (українські бойові дрони розбилися у всіх трьох балтійських державах). Я припускаю, що це, ймовірно, пов’язано з тим, що культура швидкої адаптації все ще є новим поняттям для наших збройних сил. У випадку України така адаптація була зумовлена екзистенційною необхідністю. Без відносного зовнішнього тиску збройним силам часто важко достатньо швидко пристосуватися до нових реалій.
Водночас, коли йдеться про наративи, варто відзначити ще один аспект. В Естонії з’явилася певна критика щодо хвиль спекуляцій в українських соцмережах про неминучу російську загрозу для країн Балтії. На мою думку, це явище існує вже кілька років і зʼявляється хвилями. Це також можна прослідкувати у заявах Володимира Зеленського. Аналізуючи вибір часу появи таких заяв — чому певні наративи підкреслюються саме в конкретні моменти, виникають питання, чи не є ми свідками елементів маніпуляції інформацією або скоординованих повідомлень також і з боку Києва. Звісно, це може просто відображати схильність ЗМІ до посилення певних наративів про загрози. У ЗМІ існує явище, яке можна назвати «порнографією загроз» — гонитва за кліками шляхом поширення непідтвердженого наративу. Проте іноді складається враження, що не тільки Росія, а й Україна певною мірою формує цей наратив для досягнення своїх цілей.
Тим не менш, потрібно ставити собі запитання, чому це відбувається. В Естонії ми також маємо бути чесними у своїй оцінці. У нас також існувала тенденція, яку ми бачили у випадку з Володимиром Зеленським до 24 лютого 2022 року, — применшувати ризики, щоб уникнути паніки серед населення. На мій погляд, це, зрештою, неправильний підхід. Ми маємо повністю усвідомлювати наші вразливі місця та значно прискорити наш нинішній темп розвитку. Тільки тоді ми зможемо переконливо стверджувати, що російська загроза — це лише піар-хід.
Якщо поглянути на базову «математику» війни, включаючи розбіжності в можливостях, наприклад, у дроновій війні, — то, очевидно, є підстави для занепокоєння. Навіть якщо загроза не є безпосередньою, проблема стримування все одно залишається. За повідомленнями, НАТО перейшло від стримування шляхом покарання до стримування шляхом унеможливлення в країнах Балтії. Можна запитати, чи відображається це також у змінах позиції союзників у регіоні. У 2025 році НАТО оголосило про дві операції посилення пильності в регіоні Балтійського моря — «Baltic Sentry» для захисту критичної інфраструктури та «Eastern Sentry» для захисту повітряного простору (після того, як близько 20 російських безпілотників увійшли в повітряний простір Польщі). Досі не зрозуміло, чи це справді ефективні операції, чи лише спроба стратегічних комунікацій. Водночас Сполучені Штати зараз виділяють значні ресурси на Близький Схід, що посилює невизначеність.
— Про це я б якраз хотіла запитати далі. Ймовірно саме той факт, що США зараз так сильно зосередилися на Близькому Сході, і спровокував дискусію про можливу активізацію агресії Росії проти країн Балтії в Україні. Тож чи може Росія скористатися цим моментом?
— США все ще мають резерви і не вичерпуватимуть повністю свої можливості на Близькому Сході — це не було б раціональним кроком, адже країна завжди повинна думати про резерви на випадок інших непередбачених обставин. Однак є повідомлення про те, що деякі критично важливі запаси скорочуються. Масштаби війни в Ірані дещо відрізняються від операцій в Іраку та Афганістані, що проводилися після 11 вересня. Проте така зміна фокусу уваги викликала дискусію й в Естонії. Наприклад, наш міністр закордонних справ Маргус Цахкна заявив, що Естонія готова підтримати США в Ормузькій протоці, навіть згадавши про розгортання суден протимінної оборони.
Його виправив колишній командувач ВМС, який зазначив, що такі кораблі будуть готові до розгортання лише приблизно через два роки, з огляду на необхідність технічної адаптації та логістичної підготовки. Це викликало ширші занепокоєння щодо певного опортунізму в Міністерстві закордонних справ Естонії, особливо коли публічно беруться зобов’язання, які насправді потребують схвалення парламенту.
Щодо того, чи скористається Росія цією нагодою, багато чого залежить від розвитку подій в Україні. Те, що там відбувається, залишається головним пріоритетом для Владіміра Путіна. Доки війна в Україні перебуває в активній фазі, переважає думка, що масштабна ескалація конфлікту в інших регіонах малоймовірна.
Існують також певні припущення серед чиновників міністерств оборони країн Балтійського регіону, що Росія могла б здійснити обмежені демонстративні дії — наприклад, захопити невеликий острів або спровокувати інцидент, який залишався б нижче порогу застосування Статті 5 НАТО. Такий крок міг би слугувати розмінною монетою, або демонстрацією сили: створити певну дестабілізацію ситуації, а потім її зняти, одночасно сигналізуючи, що Захід не здатний ефективно реагувати на таке.
Для Естонії хороша новина полягає в тому, що гасло «Нарва — наступна» — це далеко не єдиний сценарій щодо стратегічних вузьких місць, коли йдеться про російський опортунізм у протистоянні з НАТО. Норвежці згадують архіпелаг Свальбард і зазначають, що північна Норвегія стане однією з перших цілей через свою близькість до стратегічних ядерних об’єктів Росії. Шведський головнокомандувач (йдеться про Міхаеля Классона — Ред.) заявив, що він стурбований тим, що острови Балтійського моря можуть стати майданчиком для обмежених і демонстративних військових виступів Росії. Шведи вже давно турбуються про вразливість острова Готланд і також підвищили там оборонну готовність під час військово-морських навчань Росії в Балтійському морі. Данія проводить ремілітаризацію острова Борнгольм, який після Другої світової війни протягом року перебував під радянською окупацією. Країни Балтійського моря повинні створити добре захищений ланцюг островів, подібний до американської концепції ланцюгів островів у Тихому океані. Йдеться не лише про захист островів, а й про проєктування сили в Балтійському морі та обмеження мобільності Росії у разі, якщо з’являться докази, що вона готується до ескалації.
Отже, Нарва є скоріше геополітичним мемом, ніж ексклюзивним слабким місцем для НАТО. Жителі Нарви бачать реальність за річкою Нарва у російському місті Івангород. Вони не хочуть, щоб їхнє місто, яке є сучасним, оновленим і чистішим за деякі інші естонські міста, перетворилося на Івангород.
Також триває дискусія — яку, зокрема, озвучує Кая Каллас — про те, що перемога Росії в Україні значно підвищить ризики для країн Балтії. Насправді немає різниці, переможе Росія в Україні чи ні. Якщо Росія буде змушена скоротити або заморозити свою кампанію в Україні після значних втрат, мотивація продемонструвати силу в інших регіонах може навіть зрости, щоб компенсувати шкоду, завдану репутації. Отже, я вважаю, що говорити про ймовірну загрозу Росії для країн Балтії — це не повна вигадка. Але деякі наративи зараз явно перебільшені, зокрема й українськими ЗМІ.
Ми також маємо колишніх аналітиків зовнішньої розвідки, які заявляють громадськості, що Росія ніколи не нападе на НАТО тощо. Це просто неправдоподібно. Такі заяви насправді не є оцінками розвідки, а є психологічними проекціями поточної ситуації на майбутнє, призначеними для стратегічної комунікації та заспокоєння атмосфери.
Тим часом давайте поглянемо на події в НАТО. Дональд Трамп, розчарований обмеженою участю союзників в операції в Ормузькій протоці, знову порушив питання Гренландії. Питання про Нарву є набагато менш гострим, ніж питання про Гренландію.
— У звітах дослідників у сфері оборони та безпеки великий акцент робиться на зміцненні суспільної стійкості. Я вважаю, що країни Північної Європи та Балтії, ймовірно, є найсильнішими в Європі з точки зору суспільної стійкості. Як ви підвищуєте та розвиваєте суспільну стійкість в Естонії, зокрема після повномасштабного вторгнення Росії в Україну?
— Я б так не казав. Насправді, що стосується стійкості суспільства, то країни Балтії все ще перебувають у відносно поганому стані. Ця концепція існує вже багато років, починаючи з 2010-х, коли ми запровадили ідею «широкомасштабної» оборонної стратегії, але багато в чому вона залишається скоріше політичним гаслом, ніж повноцінно реалізованою реформою.
Є деякі помітні ознаки прогресу. Наприклад, у нас тепер є сирени повітряної тривоги — це елементарна річ, але нам знадобився урок України, щоб їх встановити. Є також плани, пов’язані з продовольчою безпекою, але вони нереалістичні й не перевірені в реальних умовах, як нещодавно заявило наше Державне аудиторське управління.
Про це багато говорять, але… Зовсім недавно я відвідав школу в Таллінні, щоб поговорити з учнями про війну, страх перед нею та про те, як на це реагувати. Я запитав, скільки з них у своїх родинах насправді обговорювали питання готовності до кризових ситуацій. З-поміж близько 400 учнів підняли руки лише п’ятеро чи семеро. Це саме по собі є досить показовим.
На мою думку, часто потрібен справжній шок, щоб спричинити значні зміни. Деякі покращення вже відбулися: місцеві органи влади в Естонії почали серйозніше ставитися до готовності до кризових ситуацій. Однак загальна готовність все ще є обмеженою. Це особливо помітно у сфері захисту критичної інфраструктури, яка залишається однією з головних вразливих точок у країнах Балтії. Особливо з огляду на те, що робить Росія в Україні або Іран на Близькому Сході.
Наші військові можливості відносно невеликі, і їх недостатньо для забезпечення надійного захисту інфраструктури, такої як електромережі, особливо від нових загроз, як-от дрони, де спостерігається очевидний розрив у можливостях. Електроенергетична система Естонії була побудована в дусі «кінця історії» Фукуями. На наших підстанціях навіть намальовані літери величиною у людський зріст, що вказують на те, що будівля є підстанцією. Естонський оператор електромереж Elering проявив ініціативу і інвестує понад €200 млн. в пасивну та активну оборону критично важливих елементів. Він також отримав кошти від ЄС разом із операторами інших країн Балтії та Польщі. Отже, ця ментальність «кінця історії» у проєктуванні нашої критичної інфраструктури також скоро закінчиться, але на її реалізацію знадобляться роки.
Читайте також: Атоми, електрони і синапси: Нарва не буде наступною
На регіональному рівні спостерігаються й інші позитивні зрушення. Країни Балтії все більше співпрацюють у сфері цивільної готовності та працюють над координацією планів евакуації, включаючи транскордонні сценарії. ЗМІ також часто називають це підготовкою до війни. Ні, це звичайне планування на випадок надзвичайних ситуацій, яке ми, у країнах Балтії, проігнорували з часів закінчення Холодної війни. Винятком є Фінляндія, яку мотивувала її давня традиція бути нейтральною країною поруч із Росією.
Проте, по суті, це не те, що ми сьогодні можемо назвати значним успіхом — тим більше у порівнянні з такими країнами, як Україна чи Ізраїль. Все це — лише частина іміджевої політики в галузі безпеки та стримування за допомогою гасел. Нам треба прокинутися. Загрози реальні, а реальні загрози вимагають реальних економічно ефективних заходів, які можна було б вживати набагато швидше, ніж це відбувається зараз.
