В історії української системи охорони здоров’я 8 червня 2017 року має всі шанси стати знаковим. Саме в цей день парламент, попри шалений тиск, з енної спроби таки зумів проголосувати в першому читанні один з важливих законопроектів № 6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». Здавалося б, старт реформуванню дано. Утім, насправді радіти зарано, усе лише починається. Вітчизняна медицина — це дуже корумпована галузь, де гроші заробляються, без перебільшення, на кожній таблетці, а іноді й із повітря. І перша тактична перемога ще зовсім нічого не означає. Занадто багато осіб можуть втратити неймовірні доходи та прибутки, якщо реформу вдасться втілити в життя. А тому вони зроблять усе можливе й неможливе, щоб до цього не дійшло.
По-перше, ухвалений у першому читанні проект закону має всі шанси бути похованим на наступному етапі затвердження. По-друге, куди важливіший законопроект № 6329 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (без якого перший не втілити) був майстерно провалений навіть без шансів на доопрацювання. Ті, хто не хоче реформування, зіграли філігранно, влаштувавши своєрідну вилку. Теоретично ми за реформу, бо хто сперечався б, що медицина потребує оздоровлення? А практично грошей на це не буде. А отже, неможливо буде втілити основну ідею, змінити принцип фінансування галузі, зосередившись на конкретних пацієнтах. Утілити так званий принцип «гроші ходять за людиною», а не за порожніми палатами й ліжко-місцями.
Читайте також: Хочеш жити – плати
Зведений медичний бюджет 2017 року становить майже 94 млрд грн. Це частина грошей, які кожен громадянин сплачує у формі податків. Якщо спрощено, то ця сума розподіляється по регіонах, де, своєю чергою, вибірково спрямовується місцевою владою на медичні заклади. Звісно, коштів на здоров’я в нас виділяється не так багато — близько 3% ВВП (у Європі приблизно 7%). Але парадокс у тому, що й цього не лише вистачає, а й предостатньо. Проблема в іншому. Ці фінанси надаються й витрачаються вкрай нераціонально. На кожному рівні, на кожному етапі, скрізь є якась дельта, яма, у яких зникають шалені суми. І саме тому питання зміни принципу розподілу грошей є чи не найважливішим у медичній реформі.
Візьмемо ідеальну ситуацію, тобто коли гроші не крадуть, а просто розподіляють. На сьогодні є кілька алгоритмів, як це робиться. Перша схема. Приміром, область повинна надати певні суми двом лікарням. Один заклад має 200 ліжок, тому отримує 200 тис. грн, інший — 400, тож відповідно й коштів удвічі більше. Гроші йдуть за койки. А те, що в першій лікарні насправді перебуває 50 пацієнтів, а в другій — 150, нікого не цікавить. Формально оплачується 600 ліжок (хоча реально треба профінансувати 200 пацієнтів), решта йде «в нікуди». Існує друга схема. Наприклад, лікарня звітує, що на потреби оплати комуналки й зарплату їй потрібно на рік умовно 1 млн грн. Центр виділяє. І нікого не хвилює, що там лікується обмаль пацієнтів, але штат роздутий, при цьому кілька корпусів опалюються й освітлюються без потреби. І головний лікар, який міг би зробити оптимізацію, — закрити, наприклад, неробочі приміщення, — теж у цьому не зацікавлений, адже його потребу фінансують. І що вона більша, то краще, бо він уже з неї якийсь собі інтерес викрутить.
Третій сценарій не менш сумний — так зване фінансування кума. І ці випадки дуже часті. Приміром, свояку, головному лікарю лікарні N, потрібен дорогий апарат. І його придбавають. Хоч там, де він справді потрібен, приладу немає або й узагалі відсутні навіть елементарні речі. Зате в кума є суперсучасна річ, яка йому, в принципі, ні до чого. Але як інакше? Гроші прийшли, тож їх треба розподілити насамперед серед своїх людей.
Четвертий варіант — це, звісно, відкат. Класика виживання чиновника, коли фінансується те, за що тобі віддячують.
Але повернемося до пацієнтів у лікарнях. Якщо припустити, що всі ці схеми скасовано, то кошти поступатимуть безпосередньо до споживача за виконану роботу чи надану послугу. Тому лікарня, яка обслужила 50 пацієнтів, отримала б транш саме за них і не більше, а той заклад, у якому перебуває 150 хворих, — відповідно за цю кількість. І отримуємо шалену економію, адже раніше фінансувалося 600 пацієнтів! Тільки от халепа. Те, що для держави 400 одиниць економії, для тих, хто «в темі», — це перекритий кисень. Тому вони так категорично виступають проти цього. Адже в такому разі лікар якоїсь найзабитішої лікарні десь у забутому райцентрі має шанс легко отримувати 30 тис. грн щомісяця й міністерство фінансів при цьому скаже «Слава тобі, Господи!». Бо країні насправді простіше платити кожному лікарю таку зарплату, все одно буде дешевше, ніж є тепер.
Часто в аргументах противників реформи звучить, що вся медицина, мовляв, зведеться до розбудови мережі сімейних лікарів, а справжні професіонали — хірурги, гінекологи та інші — просто будуть знищені «як клас». Лікарні закриються й ніхто нікого не лікуватиме. Це, звісно, ахінея, і вона також, хоч як це дивно, має під собою «фінансове» підґрунтя. Адже під час зміни правил гри на цьому рівні спритні ділки ризикують втратити просто космічні суми. Сьогодні медичний заклад не зацікавлений у наданні кваліфікованої допомоги, а конкретний медик не має стимулів вилікувати пацієнта. На жаль. Це не спроба когось образити. Навіть найкращі лікарі є заручниками огидної системи, яка змушує їх поводитися не завжди по-людськи. Наприклад, оперувати тоді, коли й не варто, лиш би отримати хабар, бо зарплата маленька.
Критики реформи намагаються не помічати того, що їм невигідно. Якщо йдеться про медика поліклініки, який може мати зарплату 30 тис. грн, то чому ніхто не каже, що спеціаліст у лікарні зароблятиме значно вище? Звісно, якщо він хороший фахівець, мотивований і має нормальне навантаження.
Читайте також: Ліки для жадібності. Корупційні схеми ведуть до монополізації фармацевтичного ринку
Скажімо, у лікарні одного з райцентрів на Поділлі (назву промовчимо) у хірургічному відділенні на 50 ліжок працює 7 хірургів. Вони за рік роблять 100 операцій, тобто кожен приблизно одну на місяць. І зарплати в цих лікарів мізерні, і потрапити до них не хотілося б. Ідеться навіть не про гроші, які витрачає держава в цій ситуації. Їх не жаль. Шкода людей і лікарів, особливо пацієнтів. Бо фахівці кажуть: якщо медик нормально не практикує, він становить небезпеку, може завдати шкоди. Якщо в пологовому будинку приймається менше як 400 родин на рік, тобто лікар не проводить їх щодня, то й мати, й дитина, які до нього потрапляють, дуже ризикують.
Як працюватиме нова медицина? Наприклад, до лікарні привозять пацієнта, у якого болить живіт. Щоб визначити причину, хворого треба обстежити. На його лікування держава виділяє умовно 50 тис. грн. Обстеження коштує 500 грн, і медзаклад зацікавлений зробити це якісно. Чому? Бо якщо справді нічого серйозного, звичайне отруєння, пацієнту стає на ранок краще, то його просто виписують і невикористані 49,5 тис. грн залишаються в лікарні. Але якщо в нього недолікований апендицит чи сталось ускладнення, то лікарня явно не впишеться у виділену суму, щоб поставити клієнта на ноги, і змушена буде платити зі своєї «кишені».
Ще один момент. Зазначену недугу можна оперувати відкритим способом (великий розріз): буде небагато витратних матеріалів, зате чимало ліжко-днів. А можна застосувати лапароскопічний метод. Часу в палаті хворий проведе менше, однак використається більше матеріалів. У першому випадку сума становитиме 20 тис. грн, у другому — 19 тис. грн. Очевидно, що лікарня зацікавлена один раз придбати дороге обладнання й потрібні речі, а тоді економити на кожному пацієнті, бо це хороша інвестиція. І, поза сумнівом, вона зацікавлена й у тому, щоб із пацієнтом усе було гаразд, він швидко та без ускладнень одужав. А ще вона стає автономною й сама вирішує, куди витратити зекономлене: на закупівлю препаратів чи на премію тим ескулапам, які якісно прооперували. Й ось тут керівництво медустанови починає замислюватися. Якщо можна не оперувати, то краще не буде. Якщо треба оперувати, то як? Тому сто разів простежить, чи той хірург якісно працює. Лікарня починає боятися фінансових ускладнень. Вона контролюватиме кожного пацієнта й медика, бо це її гроші.
Спецтема: Українська медицина як загроза життю громадян
Коли нещодавно випускники вітчизняних медичних вишів взяли участь у добровільному експерименті, пройшовши американський тест, то виявилося, що ніхто з них не зміг його скласти вище ніж 37% із потрібних понад 70%. Якість завдань була бездоганна, вони прийняті в усіх європейських країнах й адаптовані до України. Про що це свідчить? Медична освіта на вкрай низькому рівні. Ось її реальна вартість: жоден наш лікар не сміє працювати у США, бо недотягує.
Ті, хто так шалено борються проти реформи, насправді дуже зацікавлені в тому, щоб усе залишалося по-старому. Не варто вірити їхнім благим намірам, про які вони розповідають. Усе значно гірше. І схеми, описані вище, — лише частина корупційного мегабізнесу, ціна якого — здоров’я й життя людей. Сьогодні топ-10 препаратів, що використовуються в Україні, не збігаються із європейським топ-10 за жодним пунктом. Пояснюється це не лише поганою освітою чи жадністю лікарів, які часто призначають те, що «не працює», а й куди важливішими чинниками. Наприклад, донедавна в Україні було заборонено лікувати так, як це роблять у Європі. Існувало таке поняття, як протокол, у якому прописано процедури й чим необхідно лікувати ті чи інші хвороби. Його затверджував міністр охорони здоров’я, і цей документ був обов’язковим до виконання для всіх. Скажімо, для лікування діабетиків другого типу, яких в Україні мільйон, до протоколу було внесено препарат актовегін.
Він є номер один за призначеннями, хоча в жодній цивілізованій країні його не застосовують саме при цій хворобі через неефективність. Як він потрапив у документ, мабуть, не треба пояснювати. Той, хто контролював список, контролював і фармакологію. Віднедавна реформатори з МОЗ позбавили своє відомство функції видавати протоколи, дозволивши лікарям на свій розсуд користуватися європейськими рекомендаціями. Це не лише дає можливість українцям лікуватися за стандартами країн Заходу, а й розширює наш фармакологічний ринок, бо на нього можуть заходити іноземні виробники. І, що цікаво, лікування за європейськими протоколами є дешевшим. Наприклад, позбавлення пневмонії обійдеться лише у 200 грн за день, тоді як за українськими нормами — аж у 1400 грн. Знаєте, хто першим написав на цю ініціативу негативний відгук? Академія наук! На думку її представників, українців не можна лікувати за західними протоколами, бо буде біда. У цьому, власне, і відповідь, чому вітчизняний топ-10 не відповідає європейському.