«Хірурги є?», – викрикує один із медиків у Михайлівському соборі. Дівчина, яка тільки-но ввійшла до собору одразу окликається: «я сімейний лікар, але шити вмію». Чоловік одразу ж проводить її до хірургії, яка розташувалася у трапезній монастиря. То була ніч на 19-те лютого.
День 18-го лютого і ніч на 19-те були мабуть найкривавішими днями української революції. «Події 18 лютого були жахливі. Таких подій ще досі не було. Коли людей витіснили до Будинку профспілок наші медичні пукти на Грушевського, в палаці Свободи(так повстанці називали так званий Жовтневий палац) теж витіснили і всіх хворих виносили в профспілки і в КМДА. Ми поставили на першому поверсі в холі 20 хірургічних столів, на третьому поверсі ще десять. Всі бригади в постійному режимі працювали», – згадує лікар швидкої допомоги та один із координаторів медичної служби Майдану Максим Іонов.
Те, що довелося пережити медикам на Майдані, мабуть було найважчим у їхній професійній кар’єрі – і це не лише тим, хто працював безпосередньо на Майдані, але й лікарям швидкої допомоги та медикам київських лікарень. За три місяці Майдан створив свою медичну службу із лікарями різних профілів, медпунктами навколо майдану та польовими медволонтерами; налагодив зв’язок із закордонними медиками; волонтери створили склад для ліків та організували варту в лікарнях.
Читайте також: Військо Гіппократа
Медична служба Майдану має чотирьох координаторів – це Андрій Гук, Олег Мусій, Ольга Богомолець та Максим Іонов. За словами пана Іонова після 18 лютого на Майдані функціонує 15 медичних пунктів. На допомогу вже 22-23-го лютого також приїхали і медики із-за кордону – Литви, Польщі та Чехії. «У нас є ідея. Ми знайшли приміщення, де зробимо змішаний європейський конгломерат: обладнаємо двоповерхову амбулаторію і зробимо там склад, там працюватимуть також лікарі за профілем», – каже він.
Робота багатьох лікарів та волонтерів не обмежувалася лише порятунком людей, адже за цей час їм теж доводилося протистояти і тітушкам, і силовикам і часто внутрішнім репресіям, коли керівництво карало за допомогу на Майдані. Медики-волонтери ризикували власним життям, виймаючи поранених, чи потрапляючи у «поле зору» Беркута.
Однією з таких була і Олеся Жуковська – медик-волонтер, чия історія стала відомою усьому світу. Куля снайпера пройшла крізь її шию. На щастя дівчина залишилася жива і зараз поволі одужує і каже, що й далі буде лікувати людей. Як повідомив Максим Іонов, за офіційною статистикою у сутичках на Майдані постраждало 15 медпрацівників. Один із медиків, який попросив не називати свого імені, розповів, що медики потрапляли «під роздачу» «Беркуту» разом з іншими протестувальниками, не зважаючи на те, що за зовнішніми ознаками було зрозуміло, що це лікар, а не протестувальник. «Наприклад, постраждала бригада, яка чергувала 30 листопада. Хлопців дуже сильно побили», – каже він. «В жодній війні світу не нападали на медиків. Навіть в Афганістані, коли винищували радянських військових, то медиків не чіпали. В Африці, де воюють постійно, такого нема, а те, що робив «Беркут», – це просто жахливо», – додає. Він також розповідає і про репресії з боку керівництва та головних лікарів до тих лікарів зі східних регіонів, які працювали на Майдані. «Я знаю, що одного медика-волонтера з Дніпропетровщини навіть звільнили», – каже він, тому багато лікарів намагаються не повідомляти, що вони працюють на Майдані».
Попри все лікарі постійно працюють на Майдані. Вони між собою координуються, хто скільки днів міг би бути на Майдані. Кожен має власні мотивації для приїзду, проте кожен хоче щось змінити. Так, пан Богдан і пан Олексій, які приїхали із групою лікарів із Львівщини працюватимуть тут протягом трьох днів. Проте це вже не перший їхній приїзд на Майдан.
Керівник медичної служби у будівлі КМДА Василь Пословський приїхав до Києва 18 лютого. «Я коли побачив, що тут діється, а 18-го я саме чергував у себе в лікарні, то я вже вранці написав заяву на відпустку. В мене дитина теж на Майдані», каже він. Пан Василь – військовий хірург, був в Лівані та Іраку, але каже, що такого потоку хворих, як на Майдані там не бачив. «В Іраку я бачив серйозні травми, але такий потік одночасно – вперше в житті», – каже він.
Читайте також: Ветерани Афганістану: "Тварина, що стріляє у червоний хрест, не має права носити погони"
Проте не лише медикам доводилося рятувати життя постраждалих із Майдану. Після подій на Грушевського, міліція, «Беркут» та тітушки виймали людей з лікарень, від’єднували від апаратів та намагалися викрасти. Саме тоді з’явилася ініціатива Варта в лікарні, коли активісти збиралися у патрулі навколо лікарень. Саме з того часу координує цю ініціативу у 17-й київській лікарні і Марія. З того часу, як привезли Романа Сеника вона залишається в лікарні кожен день чи кожну ніч. Дівчина каже, що тоді вперше принесла чаю ветеранам-афганцям, які тут чергували. Тоді вирішила, що має їм допомагати.
Дівчина родом з Миколаєва, але вже живе у Києві і працює рекламістом. Компанія, де вона працює дозволяє їй поки працювати віддалено, бо «розуміє, що відбувається в країні». Марія трохи працює вдома, трохи навіть на вартування приносить ноутбук. «Все суміщаємо, тому що така ситуація в країні і всіх це стосується», – каже вона.
Найстрашніша ніч була з вівторка на середу. «Тоді десь з третьої години дня почали їхати машини швидкої допомоги із потерпілими. За цю добу мабуть кожні дві хвилини приїжджала швидка допомога. Це була найважча ніч,бо не вистачало навіть людей, щоб виносити постраждалих», – каже вона. Ті події дівчина без сліз пригадувати не може, бо доводилося бачити на власні очі тяжкопоранених і навіть смерть. «Я пам’ятаю, як відчиняються двері, а там лежить молодий хлопець. Ми його в реанімацію довезли, а врятувати вже не зуміли». В ту важку ніч волонтери допомагали лікарям, чим тільки було можливо: мили ноші і підлогу в операційній, бо в лікарів на це просто не було часу. Ветеран-афганець пан Юрій, який теж чергує у 17-й лікарні, каже, що на власних руках виносив постраждалих тої ночі.
Марія каже, що у лікарів із волонтерами дуже гарні стосунки. Лікарі їм навіть «вивісили подяку» за те, що волонтери взяли на себе забезпечення родичів постраждалих. «Вони -основному не кияни, їх треба зустріти, привезти, розмістити і вони часто в такому шоковому стані, бо багато хто лежить в реанімації. Ми також взяли на себе купівлю ліків та харчів», – каже Марія.
До лікарів Майдану вже повертаються деякі їхні пацієнти після одужання, аби подякувати за важку роботу і віриться, що саме так самовіддано працюватиме медицина в новій Україні.