У 2018 році вийшла друком моя книга «МЕЧ ЩЕРБЕЦЬ ТА УКРАЇНСЬКІ ВОРОТА. Україно-польські взаємини від поділів Речі Посполитої й до сьогодні».
Це був час коли вирували емоції щодо постанови про Волинь. Та мені йшлося про те, щоб написати такий собі «путівник» в історію обох народів. Щось, що дало б уяву про минуле.
Що мені в праці над книгою вдалося найлегше – це придумати назву. Не можу стверджувати, що вона виявилася дійсно влучною, бо як сказала мені одна подруга: – Свят, вона так казково звучить!!!
Не на це я розраховував, коли писав про події від кінця XVIII століття… Та в назві я використав дуже давню, дійсно майже казкову історію.
Раптом ви не знаєте – Меч Щербець – це одна з давніх польських реліквій, і за переказами його вручив ангел Господній королю Болеславу Хороброму, коли той йшов походом на Київ. Це було у 1018 році – рівно тисячоліття перед тим, як я це виніс на обкладинку книги. У Києві Болеслав ударив мечем по Золотих воротах і той, очевидно, надщербився. Відтоді він став Щербецем…
Для мене це був чи не ідеальний образ архетипних польсько-українських взаємин. Поляки, що є активною стороною, є оцим мечем, що вдаряє по воротах. І ми, оті великі ворота, що непорушно стоять на цій землі і втримують удар, внаслідок якого меч надщербився… Врешті, невдача тоді спіткала й Болеслава Хороброго… Хоча хіба це має значення… Похід Болеслава відбувся задовго до побудови Золотих воріт, та й дослідники стверджують, що меч значно пізніше виготовлений…
Ось приблизно так й з багатьма іншими історіями, що нам намагаються нав’язати з польського боку…
Але, чому я про це згадую? Час від часу, коли взаємини між нашими народами закипають і я думаю про те, що нам ще можуть закинути, які ще провини на нас висять, то я з обережністю згадую про Меч Щербець – бо через українські ворота надщербилася ця давня польська реліквія….
