Було щось дуже кумедне в тому, що я, іноземка, розповідаю поважному приємному літньому пану про закони його рідної землі. Я ніколи не зустрічала людей, які так мало знають про рідну країну, як американці. Америку поєднують тільки McDonald’s, Burger King, шоу Джона Стюарта, спільна валюта й безпосередність місцевих мешканців. Але оскільки Америка — країна контрастів, це теж не завжди правдиво. Бездомний у Колорадо розповів мені все про свою колишню дружину. Один мій друг, коли я порадила йому обговорити конфліктну ситуацію в парі не зі мною, а з його партнером, зачудувався: «Але ж я з Небраски. Ми не розмовляємо в таких ситуаціях».
Читайтак також: Про виклики покоління міленіалів
Мій керівник магістерської програми, якого я поза очі називала навіженим комуністом, звинувачує в усьому батьків-засновників. Мовляв, вони так ускладнили врядування, що жоден американець не може достоту зрозуміти, як воно все працює.
Мій одногрупник, який зізнається, що його найкраще характеризує слово «зверхній», спершу стверджує, що річ у тім, що, цитую, «люди тупі», чи, точніше, people are dumb. Потім зітхає та пояснює, що, на його думку, проблема в системі освіти.
Мій знайомий, іммігрант з України, киває на інших, не таких білих, як він сам, іммігрантів і кляту політкоректність.
Покоління міленіалів схильне звинувачувати своїх батьків, які розвалили економіку, поглибили нерівності й посіяли зерна безробіття.
Усі погоджуються з тим, що в Америці щось відбувається. Але ніхто не розуміє, що саме.
Усі знають, хто винен. Але точно пояснити, у чому саме, не може майже ніхто. Погодитися на тому, хто винен, теж ніхто не може.
Зрештою, усі хочуть різного. Навіжений комуніст мріє про всесвітню робітничу революцію. Одногрупник хоче пофарбувати машину, на докторантуру й аби не було астрономічної для нього суми боргу за навчання. Іммігрант з України хоче покірну дружину, яка варила б вареники й нічого не вимагала. Міленіали хочуть спокійну роботу й доступне житло.
Читайте також: Про пріоритети арабської молоді
Коли американці протестують проти локальних проблем, вони добре розуміють, чого хочуть і в чому полягає проблема. Низові протести проти будівництва нафтопроводу в Південній Дакоті мали чітку мету, логічні вимоги й зібрали прихильників як усередині штату, так і за його межами. Учасників та учасниць підтримали в більшості ліберальних штатах: Каліфорнії, Орегоні, Вашингтоні, Колорадо.
Коли американці протестують проти чогось, що стосується всієї країни, учасники маршів і демонстрацій часто не можуть із певністю сформулювати, чого ж вимагають і в чому полягає проблема. Навіть протести проти новообраного президента Дональда Трампа не мали чітко артикульованих цілей і їхні гасла стосувалися загальних проблем на кшталт «занепаду демократії».
Розрізнення американського суспільства пролягає не тільки кордонами штатів і поколінь, а й кордонами суспільних груп: расових, класових, гендерних. Через таку поляризацію навіть ті загальнонаціональні рухи, які вимагають розв’язання конкретних проблем на кшталт Black Lives Matter, часто є неефективними не лише тому, що не можуть запропонувати конкретних рішень, а й тому, що інші групи, які акцентують на решті аспектах проблеми поліцейського насильства, не готові чути цю й об’єднувати зусилля.
Читайте також: Про скандал із Трампом-молодшим
Фірмовий американський індивідуалізм для протестних рухів виявляється змішаним благом. Їхні учасники часто не готові усвідомити, що загальне благо не суперечить особистому інтересу.
Зрештою, міленіали в дечому таки мають рацію: США переживають загострення соціальних проблем. Нерівність, бідність, недосконала система правосуддя, дорога вища освіта й медичне забезпечення стають усе більшою проблемою для кожного нового покоління, яке вступає в університети. Протестний потенціал накопичується й американці з притаманною їм безпосередністю готові його реалізувати.
Однак нерозуміння тих, хто перебуває по інші сторони соціальних розламів, часто робить загальнонаціональні протестні рухи безплідними. Аби артикулювати те, що бентежить міленіалів, аби знайти точки дотику, молоді доведеться вчитися розмовляти й перекидати мости через розлами, які стають дедалі ширшими. Зрештою, Америку зробили великою не McDonald’s, не Burger King і навіть не Джон Стюарт, а ті, хто виходили й виходять на протести під гаслами We, the people. Ми, народ. Ми, люди. Ми, спільнота.