Мазутна пляма Чорного моря

 

 

 

 

 

«Ти був у Керчі? Не був – так мовчи», – цей текст колишнього хіта групи «Ляпіс-Трубєцкой» може слугувати девізом того, що відбувається в інформаційному середовищі навколо цього тихого приморського міста.

 

Коротко про всім відоме: 11 листопада минулого року під час шторму потерпіли аварію кілька кораблів, які стояли на рейді – зокрема, танкери «Волгонефть-139» та «Волганефть- 123», сухогрузи «Вольногорськ», «Ковель» і «Нахічевань». У воду потрапило майже 10 000 тонн мазуту та кілька тисяч тонн сірки. Одразу ж було розпочато прибирання нафтопродуктів з поверхні моря. Все, що спливло, було зібрано. Сьогодні вся ця маса з трави, піску, мулу та легких фракцій нафтопродуктів спеціальними установками переробляється на порошок, який планують використати при будівництві автошляхів. Хепі енд? На жаль, ні. В місті, що миттєво прославилося в російській і українській пресі заголовками на кшталт «Керч залита мазутом», досі немає відпочивальників. І скільки б тепер не говорили повноважні представники відповідних установ, що вода в морі відповідає всім санітарним нормам, люди просто не вірять. І не їдуть. Ситуацію могла би врятувати масштабна інформаційна кампанія, та нікому до цього немає діла – решта узбережжя заповнюється курортниками, то й добре. А єдине (!) цього року професійне дослідження стану морської флори та фауни Керченської протоки було здійснене лише в травні за ініціативою журналістів газети «Дзеркало тижня». Вони домовилися з прикордонниками – їх узяли на судно. Фахівець-океанолог відібрав необхідні проби, які вчені дослідили й надали висновки для оприлюднення у ЗМІ. Як-то кажуть, коментарі зайві.

 

 

У Керчі Тиждень зустрівся з Борисом Пановим, директором ПівденьНІРО, (науково-дослідного інституту рибного господарства й океанології, котрий проводив вищезгаданий моніторинг затоки), членом російсько- української робочої групи з ліквідації наслідків виливу нафтовмісних продуктів. За словами Бориса Миколайовича, оцінка української, й російської сторін збігаються – в береговій зоні забруднень не лишилося. Проби води в різних місцях протоки підтвердили цей факт. Сірки не знайдено взагалі, хоча така її кількість, потрапивши у воду, мала би фіксуватися аналізами. На одному із суден було 4000 тонн, на іншому – 3500 тисячі – куди вони поділися, ніхто не знає, трюми порожні. Від нафтопродуктів вода очистилася за 10–12 днів, на кінець листопада вже була в прийнятному за нормативами стані. Донні осади дійсно й досі забруднені в 3–5 разів більше фонових значень. За своїм станом придонні мешканці – молюски, черви, водорості, мікроорганізми – в депресії. Але чи то вона спричинена аварією, чи то просто ще після зими – точно визначити науковці не можуть. Бо, як це не дивно, за наявності профільного інституту й неодноразових його запитів до Мінприроди, грошей на постійний моніторинг екологічного стану Керченської протоки досі не виділяли. Й катастрофа не змінила ситуації, хоча, навіть з огляду на величезний резонанс у світі аж до того, що «наступну чверть століття Крим – уже не курорт» – цитую один із сайтів найближчої до Керчі країни.

 

«Моніторинг такого району після катастрофи мусив би бути здійснений одразу і тривати протягом року – це природний екологічний цикл», – зауважує Борис Панов. Пропозиції з моніторингу за спільною програмою були передані російській стороні, й росіяни свою частину роботи розпочали вчасно. А в Україні ці дослідження мали би розпочатися вже в березні силами чотирьох науково-дослідних інститутів – Українського центру екології моря (Одеса), Морського гідрофізичного інституту (Севастополь), Інституту біології південних морів (Севастополь) і ПівденьНІРО (Керч), але досі Мінприроди не виділило потрібних коштів – це 1,3 млрд грн на рік. Учених це не здивувало – цьогоріч вони взагалі не отримали ані копійки бюджетного фінансування. Попри очевидний факт, що, навіть незалежно від мазутної трагедії, це найважливіший транскордонний коридор, який з’єднує Чорне й Азовське моря з усіма міграційними шляхами риб й інших морських мешканців. А також той реальний факт, що після катавасії з тузлинською дамбою щодо моніторингу було відповідне розпорядження ще президента Кучми. Та грошей від цього не додалося – десь заблукали вони по чиновницьких кабінетах, як косяк хамси на глибоководді…

 

 

«Щодо риби – немає підстав говорити про її забруднення, – розповідає Борис Миколайович. – Паразитологи стверджували, що від нафти можуть бути виразки на шкірі та відповідні хвороби – нічого схожого не сталося. Візуально й органолептично – на смак – претензій немає. Може бути нестача кормів у порід, які харчуються донними мікроорганізмами, та тут вся місцева риба мігрує. Оселедець, кефаль, барабуля, хамса не затримуються в проливі, виходять із забрудненої зони й уже через 3-4 дні відновлюються повністю. Втім, сьогодні промисел риби в усій Керченській протоці заборонено Мінприроди, нагадаю, без попередніх досліджень, за фактом аварії. Коли ж його відновлять – невідомо, зазначено: «до особливого розпорядження».

 

Вчені спростовують і те популярну версію, що нафта з осадів підніметься на поверхню в розпал курортного сезону. Для важких фракцій, що лягли на дно, ця версія – нереальна, бо треба, щоб вода прогрілася до 36–40оС. А такого в Криму досі ще не було. Тому цей прошарок просто буде замулюва- тися й перероблятися тими ж таки донними мікроорганізмами. Природа за кілька років сама впорається з бідою. Як це станеться, вчені знають – акваторії всіх великих портів світу тому приклад, у них на дні буває такий самісінький шар нафтопродуктів.

 

Але це – одна з проблем. Друга – урегулювання режиму плавання в протоці. Розроблено тимчасову інструкцію, її дотримувалися, відтак Росія в односторонньому порядку її відмінила. Інструкція передбачала прохід суден Керч-Єнікальською протокою й взаємодію портів щодо перевантаження на рейді – документ підготовлений для ухвалення на рівні урядів. Раніше таких аварій при перевантаженні з океанських суден на малотоннажні не було, та й метушня на рейді виникла лише протягом 6-7 останніх років. До цього весь процес здійснювався в портах, де є відповідний нагляд, контроль і портові збори. Звичайно, на рейді перевантажувати набагато вигідніше, хоча про якісь конкретні суми об’єктивної інформації немає. Процитую прокурора Криму Віктора Шемчука: «Про обсяги контрабанди на рейді нічого конкретно сказати не можу: на моїй пам’яті жоден контролюючий орган не направив жодного матеріалу з приводу яких-небудь порушень законодавства рейдової перевалки. Так що, хто там у темі, а хто в долі – сказати не можу».

Якесь замкнене коло: з питанням компенсаційних позовів після виливу нафтопродуктів – схожа історія. Росія своїм судновласникам грошові позови виставила, справа зараз перебуває на слуханні в Ленінградському обласному суді, Україні запропонували приєднатися, та наше Міністерство закордонних справ стверджує – даних про власників воно немає. Росія ж переконує, що всю інформацію надала. Хто тут правий, невідомо, та про компенсації за заподіяні природі та репутації Криму збитки досі не йдеться. Навіть із підйомом суден питання не вирішене, й носова частина одного з танкерів стирчить у протоці, на щастя, не заважаючи на  вігації.

 

«Я вже купався, й рибу на вудку ловив, і їв, ніякого мазуту ніде немає, раніше тут іноді траплялася кефаль з присмаком мастила – в цьогорічній нічого такого», – розповідає Микола Кухарєв, завідуючий сектором біоресурсів ПівденьНІРО. – Звичайно, я не порушував постанови Мінприроди – там спеціально обумовлено, що з науковою метою вилов риби дозволений. А якщо в ці дні з’явиться пляма у воді, то на 99% вона буде свіжа, – танкери зазвичай проливають свій вміст в штормову погоду. 16000 суден щоріч проходить через протоку, ще 2-3 тисячі заходять на рейд – це лише на 4-5 тисяч суден менше, ніж на Боспорі. Тому насправді Керч як курорт ніколи не сприймалася – тут немає рекреаційної інфраструктури, тут відпочивають у родичів та на диких пляжах. І відпочивальники ще обов’язково з’являться, бо в нас найгарячіший місяць – серпень». Ми довго ходили з Миколою Миколайовичем його рідним містом. Неповторний краєвид з гори Мітрідат, унікальні грецькі амфори та скульптури в краєзнавчому музеї, розкопки Пантікапея – міста VІІ ст до нашої ери… Він тільки скаржився, що друг із Росії цього року не приїде, бо переконаний – тут всі пляжі в мазуті, й ніяк не хоче повірити, що все чисто. Тож чому б журналістам не взяти собі за професійу заповідь «Не був у Керчі – так мовчи»?!..