Не виключено, що при цьому прем’єр-міністр Азаров трохи ображався: попри «зелене світло» на головних телеканалах, його бенефіс і близько не зрівнявся з бенефісом президента Віктора Януковича, який свою річницю відзначив за два тижні до.
Втім, панові Азарову тут можна лише нагадати українське прислів’я «бачили очі, що купували». Точніше, що продавали. Продавали виборцям, громадянам України, трохи більше третини яких у лютому позаминулого року таки проголосували за кандидата Януковича В. Ф.
Тепер Янукович В. Ф. шліфує останні грані своєї неприступної вежі з кенгурової кістки, й після остаточного шліфування ніякий «уряд» його вже не хвилюватиме. Я кажу про вже майже затверджені слухняною парламентською більшістю законопроекти, за якими і Азаров М. Я., і весь його уряд позбавляються будь-яких політичних прав, натомість несучи на собі всі обов’язки політичного громовідводу.
Що ж. І пан Азаров особисто, і Партія регіонів у цілому, все одно тримаються за свого лідера, хай там за що сам лідер тримає їх. Тож рік свого прем’єрства пан Азаров відзначив черговими мантрами про те, який важкий йому випав спадок. І що кругом вороги, і що зла Тимошенко нє дрємлєт. І що саме попередники нинішнього Кабміну випили весь дешевий бензин, вдихнули весь дешевий газ, наврочили на імідж держави, й усе це заїли дешевою гречкою.
А хто вважає інакше – панікери й вороги народу. Адже уряд день і ніч не спить, шукаючи способу полегшити життя нам, посполитим. І навіть (як сказав пан Азаров) у відпустку не ходить, така от біда.
Мені ж тим часом пригадались білборди на під’їздах до славного аерограду Бориспіль, а також і в самому Борисполі, вже фактично на території головного Міжнародного аеропорту країни. «Дякуємо, що обрали нас!», – кричали ці білборди. І несли прекрасний підпис: «Київська обласна організація Партії регіонів України».
Я бачив ці білборди під Новий рік. Від місцевих виборів на той час минуло два місяці. Але вони – тобто білборди – продовжували висіти. Чи то як свідоцтво про вміння регіоналів «домовлятися» з бізнесменами, які надають рекламні площини, чи то як свідчення їх же, регіоналів, остаточної відірваності.
Адже тільки подумайте. Саме на місцевих виборах наприкінці жовтня ПР вперше взяла владу в більшості українських регіонів, що стало для регіоналів ще одним приводом поговорити про неминучі реформи, які вони тепер проведуть швидко і мудро.
Але це ж стало нагодою і для скарг у дусі пана Азарова. Тяжкий спадок попередньої влади… видиханий газ… з’їдена гречка… бензин… Словом, ви розумієте.
І, власне, важко навіть сказати, чого було більше: обіцянок «покращити життя», чи цих скарг на попередників, через яких, мовляв, «покращення» може вдатися не одразу.
Так ось, тепер уявіть собі людей, які, коли вірити їм самим, роки й роки прагнули тільки одного: отримати владу задля покращення життя народу. Причому – професіонали ж! – чітко усвідомлювали, яка каторга на них чекає. Яка тяжка й марудна праця. Ще й невдячна – адже народ, розумієте, не любить реформ, хоч йому кілка на голові теши.
І ось люди, на яких чекає така сумна доля, раптом розміщують білборди: «Дякуємо!». Може, вони справжні мазохісти? Напевне, що так. Напевне, у них в партії всі такі.
Адже і пан Азаров, формальний лідер цієї партії та не менш формальний лідер українського уряду, цілий рік уперто тягне свого державного хреста. Йому заважають вороги, світові ціни на метал і нафту, а також підступні журналісти – але він не здається. І навіть вчить ночами українську (бо ж коли ще її вчити, з таким навантаженням?).
Єдина відмінність прем’єра від його недалеких соратників з Київської облорганізації – він не дякує відверто виборцям, які запроторили його на цю «невдячну» працю. Хоча, підозрюю, після року роботи чинного уряду виборці все розуміють і так…