У Тульчинському районі Вінницької області віддалеки від центральної траси розкинулося мальовниче село, що досі за інерцією називають “радгоспом”. Хоч зрозуміло, що останнього там уже два десятиліття, як немає. Нічого нового натомість не постало. Лише цвинтар росте, як на дріжджях. В області, де більшість громадян на всіх виборах останніх семи років — парламентських, президентських, місцевих — стабільно віддає голоси за помаранчевих кандидатів і партії, радгосп виділився. На минулих президентських там більша частина мешканців підтримала Віктора Федоровича Януковича. Радгоспчани похвалялися, що отримали в той час від загадкових благодійників по 200-300 гривень на душу населення. А що поробиш? Яка ж та солярка дорога, а який газ дорогущий, а скільки треба платити за силос… Виживають люди, одне слово, як можуть. Не працює на радгоспі демократія.
І от змішана виборча система, гаряче й одностайно підтримана регіоналами, окрім усіх нормативних вад і неоковирностей, через які можуть бути не враховані голоси досить великої кількості виборів, має ще один елементарний недолік: її просто не можна запроваджувати в бідній країні. Вона апріорі не може працювати демократично в такій країні. І це при тому, що навіть у заможнішій і благополучнішій частині Європи від неї відмовились.
Змішана виборча система на парламентських виборах в ЄС сьогодні діє лише в Німеччині, Угорщині, Литві й Болгарії. А в такому інваріанті, як той, що проголосувала Верховна Рада 17 листопада, у жодній країні взагалі її не знайти. За винятком названих країн та Франції і Великої Британії, всюди діють пропорційні системи з відкритими списками. Крім того, в Угорщині та Німеччині де-факто змішані системи функціонують подібно до пропорційних. Там певна партія не може “нагнати” собі мандати в парламенті за рахунок одномандатних округів. Так, у Німеччині ті мандати, які вона здобуває в таких округах, віднімаються від так званої квоти Хера-Німейєра. Але це вже, власне, технологія. Суть же в тому, що їхня змішана система не закроєна під партію влади, а просто є певним підходом до забезпечення справедливого парламентського представництва.
Далі, такий феномен, як “єдиний загальнодержавний багатомандатний округ”, в якому в Україні обиратимуть знову 225 депутатів, відсутній у тих системах: там країну все ж таки ділять на певну кількість багатомандатних округів, що має забезпечити кращий зв'язок із виборцями тих парламентарів, які проходять за партійними списками. І, нарешті, в Литві, останньому бастіоні класичної змішаної системи в Європі, в одномандатних округах депутати обираються абсолютною, а не відносною більшістю голосів.
В Україні 225 нардепів виборюватимуть свої мандати в одномандатних округах за принципом відносної більшості. Абсолютна більшість — це теж певний запобіжник потрапляння в парламент випадкових людей за рахунок вміло розданої гречки, 200 гривень у кишенях гробарів і щедрих обіцянок, які ніколи не будуть виконані. І це ще не все: в українській системі, якщо певний кандидат пройшов і за виборчим списком, і в одномандатному окрузі, то йому зараховується перемога в останньому. А це ще один спосіб “нагнати” мандати партії влади.
Чим цікава вся ця виборча арифметика? Цікава тим, що за якістю парламентської виборчої системи Україна стала першою в Європі з кінця. Вона запроваджує той тип системи, від якого реально всі відвернулися. Всі, хто вірять в демократію і не хочуть єдиновладдя. А, по-друге, ця система “ідеально чутлива” до потреб бідних, скривджених, розбитих життям людей із забутого всіма радгоспу. “Вона їх почує”. Вона з бідністю на “ти”. У мажоритарному окрузі, де для перемоги достатньо завоювати симпатії відносненької більшості громадян, може бути почутий кожен гробар. Отака от демократія у межах окремо взятого радгоспу.