Через таку роботу пропустив Євромайдан: контракт закінчувався на початку лютого 2014-го, але судно заарештували, і Олександр застряг в Африці ще на місяць. Тоді повернувся в Україну, де якраз формувалася Національна гвардія. Записався добровольцем, потрапив у другий батальйон разом із режисером Леонідом Кантером.
«Льоня Кантер у нас був із камерою і чесний чувак, тому його дуже боялися, постійно намагалися звинуватити в роботі на ФСБ. Потім він пішов знімати кіно, а я з побратимами долучився до Добровольчого українського корпусу, поїхав із ними в Піски, тоді в аеропорт (Донецький. — Ред.). Там у жовтні 2014-го дістав поранення, після чого моя активна участь у війні закінчилася», — ділиться Олександр.
Коли Леонід Кантер приїхав у Донецький аеропорт знімати фільм «Добровольці Божої чоти», Чуб потрапив у стрічку, а потім поїхав разом із режисером до США. Врешті нога загоїлася, почав нормально ходити, купив велосипед і проїхав 10 тис. км від Флориди до Каліфорнії.
Читайте також: Зачарований медальйон
«Після повернення мені дуже хотілося зробити щось класне. Я сплавлявся Десною, проходив там село Кладьківка — тут організовувалися табори від заводу мого батька, куди мене відправляли в дитинстві. Я подумав, що було б класно зробити щось таке», — розповідає чоловік. Врешті знайшов кількох однодумців, із якими у 2016-му провели перший табір для дітей. У 2017-му Олександр зробив перерву на участь в Invictus Games, а наступного року вже зібрали 60 дітей, ще один, різдвяний, на 40 осіб організували у 2019-му, а на літо планують аж чотири.
Табір називається «Строкаті єноти». Туди беруть усіх охочих від 8 до 18 років, коштує це від 5 тис. грн. Діти учасників бойових дій та переселенців отримують знижку, дітей загиблих і важкопоранених військових намагаються брати безплатно. Цьогоріч команда виграла грант від Міністерства молоді та спорту і може за ці кошти організувати табір для 70 дітей.
База «єнотів» розташована в селі Уніж Івано-Франківської області. Табори орієнтовані на активність, туризм, спорт, творчість, інтелектуальні ігри, а в перспективі на виховання свідомих громадян України. «Мета табору — щоб його проводили активні люди, колишні добровольці, волонтери, військовослужбовці в запасі й просто творчі люди, небайдужі до громадської активності. Наш акцент — ділитися з дітьми активною громадянською позицією, щоб вони росли свідомими громадянами. Я розумію, що за 10 днів цього не зробиш, але можна принаймні надихнути, повпливати. Наш меседж: щоб любити країну, її треба побачити», — розповідає Олександр.
До спортивного блоку в таборах входять заняття з вільного бою, основ самооборони. Його ведуть майстри фрі-файту. У туристичному блоці інструктор викладає дітям основи гірського туризму, роботи з мотузкою, гірським спорядженням. «Також ми сплавляємося Дністром, виходимо до каскаду водоспадів, стрибаємо в рафти й пливемо 24 км повз гарні краєвиди. У деяких таборах буде екскурсія замками Тернопільщини: вздовж Дністра багато руїн замків, укріплень, скельних монастирів», — каже організатор.
Крім того, дітей вчать основ домедичної допомоги, цим займається парамедичка, яка має досвід надання допомоги в екстремальних ситуаціях на Майдані та на війні. Також їм розповідають правила поводження з небезпечними предметами, такими як ножі та зброя, основи виживання на природі: вони живуть один день у лісі, ставлять намети, готують їжу на багатті, вчаться орієнтуватися на місцевості.
Читайте також: Просвітник із Криму
Для творчих дітей теж є заняття: малювання, майстер-класи з хендмейду. Із розваг — вечорниці, фільми, ватри, ігри, квести, змагання, естафети, футбол, волейбол, теніс тощо. «Хто хоче змагатися, влаштовує турніри, хто не хоче, просто грається. 10 днів насиченої програми. Є вільна година, але живемо за графіком: підйом, сніданок, заняття, обід, вільний час, знову заняття, пляж, ігри, вечеря, вечірнє дозвілля, об 11-й вечора відбій», — каже Олександр.
У таборі п’ятиразове харчування, готують кухарі на обладнаній кухні, діти долучаються до процесу лише під час майстер-класів із приготування піци чи вареників або ж на виходах у ліс. Живуть у двох великих спільних приміщеннях, дівчатка й хлопчики окремо, мають санвузли, душові з гарячою водою. Виїзд із Києва до Івано-Франківська відбувається організовано, потягом, дорогою підбирають усіх охочих з інших міст.
«У нас є графік занять, але він може змінюватися залежно від запиту групи чи погоди. Завжди є чим зайнятися і в дощовий день, і в сонячний. Є програма заходів, які точно відбудуться, але коли саме — залежить від умов», — розповідає Чуб.
Усе почалося з компанії друзів Олександра, людей, які хотіли і вміли працювати з дітьми. Багато хто з них має педагогічну освіту, але крім диплома треба показати ще щось.
«В одного з них школа фрі-файту «Шлях воїна» в Калуші, в іншого тернопільський клуб «Характерник». Основи гірського туризму викладає кандидат у майстри спорту з альпінізму, виживання та основи тактики — мій побратим, командир роти ДУКу Дмитро Вербич. Забезпеченням займається військовий у запасі. Мати таку людину в команді чудово, бо ми всі хаотично генеруємо якісь ідеї, а він може поставитися до процесу організовано, дати пораду, закрити всі «дірки». За хендмейд та обряди відповідає моя івано-франківська подруга, яка вивчає українські традиції, її псевдо Відьма. Це команда друзів і друзів друзів, які щось уміють і можуть цього навчити», — пояснює засновник. Чому «єноти» строкаті? Тому що всі різні, підходять до навчання дітей кожен по-своєму, обмежені тільки правилами гри.
Читайте також: Закінчити День бабака
«Ми кажемо всім: у нас є гра, яка триватиме 10 днів. Як і будь-яка гра, вона має правила. У нас це взаємоповага, комунікація українською або англійською мовою, бо українська державна, а англійська — мова міжнародного спілкування. Якщо не знаєте мови, повчіть, попрактикуйтеся. Також сюди входить культура мовлення: домовляємося не матюкатися. Є правила поведінки, безпеки, підтримання чистоти та сортування сміття. Усе це обговорюємо на вході. Одразу пояснюємо дітям, що в житті ми також не всі ведемо здоровий спосіб життя, хтось спілкується російською, хтось матюкається, але тут є правила, і ми їх дотримуємо», — розповідає Чуб.
У межах цих правил кожен вільний робити, що хоче. «Різдвяний табір був присвячений тематичній українській обрядовості. І був один хлопчик, який абсолютно це заперечував, не сприймав християнство. Ми пояснили, що він може не брати участі, його ніхто не змушує, але всім буде приємно, якщо він прийде у Святвечір на традиційну вечерю. Це просто обряд, який існував у наших предків ще до християнства, а з хрещенням Русі модифікувався. Хлопчик зрозумів, що його ніхто не примушує вірити, хреститися абощо, погодився приєднатися, тепер ходить із нами в походи», — згадує Олександр.
За його словами, вся команда намагається створити атмосферу вільності, адже там присутні громадяни, які можуть бути різних етнічних груп, поглядів, світоглядів.
«Діти дуже різні, як і дорослі, але, на мою думку, більш різні, бо їх не заганяли в шаблони. Є діти, про яких мама каже, що вони дуже закриті, інтроверти, їм нічого не цікаво. Тоді ми лишаємо їх на три дні в спокої, ні до чого не примушуємо. Батько в них активний турист, і їм із дитинства доводилося ходити в походи. Через три дні вони знаходять свою нішу й приєднуються до компанії, їм цікаво», — пояснює чоловік.
Каже, що батьки після таких таборів активно діляться відгуками, серед них сформувався «фан-клуб», готовий віддавати своїх дітей на будь-яку ініціативу «єнотів». Двоє хлопців, постійних відвідувачів, виявили бажання стати помічниками інструкторів: влітку вони приїдуть у табір і готуватимуться до інструкторської роботи.
«Мені завжди подобалося мандрувати, займатися туризмом, працювати з дітьми. Ми з друзями ще з 2011 року робили наметові табори в Букрині, Трахтемирові, навіть зимові табори організовували — збирали в друзів у хаті по 20 дітей. Тому я цим займаюся з 2010 року з перервами на війну, на мандри», — розповідає Олександр. Каже, коли у 2016-му зміг втілити задумане в життя, то зрозумів: це оптимальний баланс того, що подобається, що дає гроші й що корисно суспільству.