Після десятиліття «історії успіху» в євроінтеграції та економіці нині Польщу критикують за певні кроки нового уряду, насамперед за зміни до законодавства щодо ЗМІ та за процес навколо Конституційного суду. Виправдані чи перебільшені такі побоювання стосовно політики Варшави?
— Однозначно перебільшені. Я радше сказав би, що за процесом тут треба дуже пильно спостерігати. Як і Україна та ще декотрі держави, Польща — молода демократія. І до деяких демократичних практик треба підходити в цьому разі обережно.
Польська демократія точно не під загрозою. Нинішній уряд виграв вибори, які були демократичними. Ніхто, зокрема опозиція, не опротестовував результату. Однак він може перевищити свій мандат. Адже успіх в електоральних перегонах не дає мандата на перероблення системи. Він означає, що ті, хто прийшов до влади, мають право проводити свої зміни на виконання даних обіцянок.
Фактично бачимо, що нинішній уряд реалізовує реформи, які обіцяв. Це викликає багато критики в таборі опозиціонерів, хоча вона не зовсім виправдана. А останнє, своєю чергою, розбурхує міжнародну критику — теж не завжди змістовну.
Читайте також: Політика нової доби. Підсумки виборів у Польщі
Одне із суперечливих питань — це зміни до закону про ЗМІ, згідно з якими уряд здобуває більше контролю над державними медіа. Але уряди контролювали державні інформресурси й раніше: ті ніколи не були вільними від політичного впливу. Однак іззовні видається, ніби тут обмежують свободу слова. Це не так. Приватні медіа ніхто не чіпає, а саме їх у Польщі більшість. Якщо новий закон, що його затвердить уряд (наразі схвалено тільки поправки), заторкне ще й приватні ЗМІ, варто буде непокоїтися.
Особливо помітна, принаймні в публічній сфері, конфронтація між Німеччиною та Польщею, попри їхні тісні відносини. Нині вони погіршуються? Як сприймати візит міністра закордонних справ ФРН Франка-Вальтера Штайнмайєра?
— Партнерство двох країн було особливо тісним за попереднього правлячого кабінету, але воно й залишається дуже активним. Сьогодні бачимо тенденцію до певного перебалансування. Однак цей діалог дуже важливий для Варшави. Президент Дуда в інтерв’ю німецькій пресі та колонці у Financial Times наголошував на його актуальності. Він сказав, що з Німеччиною в Польщі найближчі відносини в Європі. Тож політична зацікавленість польського уряду в цій взаємодії зберігається. Що ж до поїздки Штайнмайєра, то це великою мірою візит ввічливості у відповідь на запрошення Польщі.
Наразі між двома сторонами є певні розбіжності, наприклад, стосовно вашої країни або ж «Північного потоку-2», який Газпром будує з німцями в обхід України та Польщі. Крім того, маємо не зовсім тотожні очікування від липневого саміту НАТО у Варшаві. Сподіваємося, що на ньому вдасться домовитися про посилене стримування на східних кордонах НАТО і про конкретні заходи щодо України та інших держав на сході.
Цьому саміту надають великої ваги. Досягнення якої мети пов’язує з ним Польща? Чого від нього чекати? Конкретних результатів чи більше продовження дискусій?
— Сподіваюся, що саміт дасть кількісні та якісні зміни. Зміна мислення вже відбулася після зустрічі в Уельсі, де точилися дуже серйозні дискусії, у результаті яких було вжито заходів щодо гарантій безпеки. Але самих гарантій не достатньо. Нам потрібно переходити до стримування. Сподіваюся, на Варшавському саміті йтиметься не тільки про убезпечення, скажімо, Польщі або ж країн Балтії, а й про конкретні заходи стримування, зокрема про потужнішу присутність НАТО на східному фланзі, про серйозніші стримувальні можливості в умовах гібридної війни.
Якими новий уряд, зокрема у своїй передвиборчій програмі, бачить зовнішню політику Польщі загалом та її роль у міжнародному контексті?
— Нині я не бачу щодо цього серйозних змін. Один із фундаментальних аспектів польської зовнішньої політики — сильні відносини в НАТО. Більша частина зовнішньополітичної діяльності президента Дуди за наступні півроку буде зосереджена довкола саміту Альянсу у Варшаві. По суті, він їздить столицями країн НАТО й переконує будувати коаліцію для реалізації заходів, про які я вже говорив. Тобто Польща сильно підтримує атлантичний напрям. Серед ключових моментів у ньому — це відносини зі США.
Читайте також: Канікули на вулиці
Інший фундаментальний аспект — ЄС. У нього виникають запитання до нинішнього уряду, запущено механізм розслідування, наскільки Польща дотримується принципів верховенства права. Навіть голова Європейської ради й колишній прем’єр країни Дональд Туск назвав цей крок передчасним. Нині цього справді було не потрібно. Важливо, на мою думку, що нинішній польський уряд веде діалог із ЄС. І чітко представляє свої аргументи. Тому Євросоюз може зрозуміти, чи відбувається в країні щось надзвичайне або ж неконституційне. Утім, польська влада залишається відданою європейській інтеграції. Партія «Право і справедливість» свого часу голосувала за вступ держави до Європейського Союзу. Це не євроскептична політсила, а радше така, що більше акцентує на питанні національного суверенітету.
У яких моментах нинішній уряд вбачає обмеження суверенітету Варшави Брюсселем чи Берліном?
— Один із них — це політика щодо біженців. Партія, котра сформувала нинішній уряд, дуже скептично ставилася до механізму обов’язкових квот, за яким кожна країна ЄС мала прийняти певну кількість цих людей. Ніхто не заперечує, що його лобіювала Німеччина. У неї дуже ліберальна політика щодо втікачів з Афганістану та Північної
Африки. Та коли рушив потік біженців із Сирії, ФРН зрозуміла, що їй із ним упоратися важко, тож і з’явилися квоти. Вони стали однією із причин розбіжностей.
Інше питання стосується «Північного потоку-2», де є дуже серйозні неузгоджені моменти. І не тільки з нинішнім польським урядом, а взагалі з будь-якою партією країни. Наприклад, нещодавно на спільній прес-конференції Дональд Туск й Анджей Дуда, які представляють різні політичні філософії, говорили про газогін в унісон.
Крім того, Німеччина вважає, що слід підтримувати діалог із Росією і дати шанс мінським угодам. Поляки ставляться до цього скептично. Ми вважаємо, що Мінськ не працює, а просто купує час для Росії. І «мінський формат», де не присутні ЄС і США, заганяє Україну в невигідне становище.
Читайте також: Міжмор’я: між ідеєю та реальністю
Як усі ці моменти можуть відбитися на взаємній довірі членів ЄС?
— Розбіжності, як-от між Польщею і Німеччиною чи Францією і Німеччиною, будуть завжди. Але вони вирішувані, якщо сторони шукають спосіб їх обговорення й існує розуміння, що в сусіда можуть бути пріоритети, відмінні від твоїх. Це дипломатія. Я не переоцінював би значення таких криз. У міграційній кризі винятковим стало те, що Німеччина та інші країни нав’язали голосування стосовно цього питання за принципом кваліфікованої більшості. Вважаю це великою помилкою. Не можна змушувати когось проявляти солідарність із Берліном та біженцями, коли країна до цього не готова чи, скажімо, коли це роздмухає в ній скептичні або ж антинімецькі настрої.
А як Польща бачить свою роль у Центрально-Східній Європі? Наскільки актуальна сьогодні для неї концепція Міжмор’я?
— Таку політичну філософію однозначно хотів би реалізувати президент Дуда. Це також частина стратегії уряду. Він намагається активізувати комунікацію з іншими країнами регіону й приділяти більше уваги Центрально-Східній Європі, зокрема державам Балтії, Румунії та Україні, замість доводити західноєвропейцям, що ми одні з них. Попередній уряд намагався триматись у мейнстримі інтеграції ЄС, а це означало зближення з Німеччиною, Францією, Іспанією та ін. Нині акцент робиться на посиленні ролі держави в Центрально- та Східноєвропейському регіонах.
Інше питання — наскільки реально втілити цю концепцію. Можна, скажімо, притримуватись ідеї Міжмор’я та політично зближуватися з Угорщиною, але тоді розумієш, що стосовно України у вас абсолютно різні позиції. Так, є спроби активізувати комунікацію з чехами, угорцями, словаками. Але в нас дуже різні підходи, зокрема, до Росії.
———————————————————-
Марцин Заборовський — виконавчий віце-президент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Вашингтон). Раніше директор Польського інституту міжнародних відносин (PISМ, Варшава), керівник Трансатлантичної програми і старший науковий співробітник Інституту дослідження безпеки Європейського Союзу (ISS, Париж).