Польща, як й інші країни — сусіди Білорусі з боку ЄС, переживає нині складний період через кризу на кордоні з цією країною. Наскільки небезпечна ситуація зараз?
— Очевидно, що причини цієї кризи на кордонах криються в Білорусі. Білоруська сторона, зокрема Аляксандр Лукашенка, тоді, коли ЄС запровадив проти нього санкції за фальсифікацію виборів і перешкоджання роботі опозиційних журналістів, спровокувала міграційну кризу на східному кордоні Євросоюзу. Це відбувається так: літаки з Білорусі літають на Близький Схід або в деякі країни Африки, звідки навмисне привозять людей в один бік. Їх розміщують у готелях у Мінську та інших містах, а потім привозять до кордону, щоб вони його незаконно перетнули. На жаль, ми маємо інформацію, що прикордонники та білоруські спецслужби не тільки не виконують свого обов’язку, тобто не захищають кордон від таких дій, а навпаки допомагають мігрантам перетнути кордон. Прикордонна служба Польщі опублікувала відео, на якому видно, що білоруські прикордонники несуть драбини, що ці мігранти могли перелізти через огорожу, одягають їх у свою форму. Є низка провокацій, ситуація дуже напружена. Мета Аляксандра Лукашенки полягає в тому, щоб ця напруга зростала. Тому мігрантів ставатиме дедалі більше не лише на польському напрямку, а й на литовському та латвійському. Цілком можливо, що й на інших кордонах, а отже, ймовірно, й на українському.
Чи співпрацює Польща у цьому питанні з українською стороною, зокрема з ДПСУ?
— Це питання до Міністерства внутрішніх справ та адміністрації, але я гадаю, що ми обов’язково обмінюємося інформацією. Зокрема на рівні Міністерства закордонних справ. Під час зустрічі в рамках Люблінського трикутника на рівні заступників міністрів ми кілька разів спілкувалися про це з Василем Боднаром (тоді — заступником міністра закордонних справ України. — Ред.), ділилися думками та спостереженнями. Я переконаний, що на робочому рівні прикордонники також обмінюються інформацією зі своїми українськими колегами.
Читайте також: Україна-Польща. Від історії до безпеки
23 серпня міністр закордонних справ Польщі Збігнєв Рау зустрічався з російським колегою Сєрґєєм Лавровим і вони згадували зокрема й Україну. Які теми обговорювали міністри в контексті нашої країни?
— Міністр Рау зустрівся з міністром Лавровим напередодні майбутнього головування Польщі в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Зустріч відбулася в Нью-Йорку на полях Генеральної Асамблеї ООН і була зосереджена переважно на темах та пріоритетах ОБСЄ, а також на тому, як Польща бачить роботу цієї організації в найближчі роки. Росія є важливою країною в цій організації, і роль керівництва полягає в досягненні консенсусу. Не варто вдаватися в деталі щодо інших тем, оскільки ця зустріч була недовгою, вона тривала 20 хвилин. Але російська сторона, природно, висловлює свою думку щодо причин ситуації в Україні та оцінки історичних подій, таких як Євромайдан. Польща має інший погляд на ці події. Ми тут відрізняємося від Росії. Думаю, ці переговори триватимуть. Польща зобов’язана як країна, що головуватиме в ОБСЄ, визначати різні позиції. На полях таких зустрічей ми також говоритимемо про ситуацію в Україні, особливо в контексті Донбасу та Криму.
Чи порушували питання Кримської платформи? Яким ви бачите майбутнє цієї ініціативи?
— Я не був учасником тієї розмови, тому не знаю її детального перебігу. Вона стосувалася переважно тем, пов’язаних з ОБСЄ.
Щодо Кримської платформи, то Варшава однією з перших приєдналась і підтримала Київ у контексті збереження Криму на політичному порядку денному. Польща жодним чином не визнає й ніколи не визнає незаконну анексію Криму Росією. Ми вважаємо, що Кримська платформа є важливим інструментом у цьому сенсі, з завданнями, які необхідно виконувати. Наскільки вона буде ефективною, покаже час. Перший саміт став організаційним успіхом, але постає питання, чи всі країни Західної Європи було успішно залучено на високому рівні. На саміті були присутні президент Анджей Дуда, президенти інших країн регіону, але, на мою думку, забракло представників Західної Європи та наших союзників по НАТО. Про це президент Анджей Дуда згадав у своїй промові під час виступу на Генасамблеї ООН у Нью-Йорку. Ми це розцінюємо як заохочення наших партнерів долучитися до Кримської платформи.
Які спільні цілі для Польщі та України ви бачите в межах цієї платформи?
— Цілі тут передовсім випрацьовує українська сторона як ініціатор Кримської платформи. Мені здається, що засадничою метою є підтримка зацікавлення кримською тематикою, фактом незаконної анексії, щоб зовнішній світ не перейшов до порядку денного в цьому питанні, коли Крим — такий, який він є, тому можна зосередитися на інших видах діяльності. Звичайно, для Польщі велике значення має утримання на порядку денному тематики кримських татар і переслідування цієї національної меншини. Ми вже бачили реакцію влади, яка домінує в Криму, щодо цього: учасника платформи після повернення на півострів заарештували. Кримськотатарська меншина заслуговує на повагу та визнання своїх прав. Натомість решту цілей буде розроблено під час наступних обговорень.
Читайте також: Молдова і Румунія. Незвідані партнери
Люблінський трикутник як політичний формат існує вже понад рік. Яким ви бачите розвиток цього проєкту?
— Я вважаю Люблінський трикутник чудовою ініціативою, оскільки він об’єднує нас як держави регіону й водночас вибудовує нашу співпрацю на позитивних елементах нашої історії. Ми завжди були за те, щоб шукати елементи спільної історії Польщі, України та Литви які нас об’єднують. Я радий, що не лише Литва, а й Україна, коли увійшла до Люблінського трикутника, де-факто визнала історичну спадщину Першої Речі Посполитої не як період окупації, як цього хотіла б радянська чи російська пропаганда, а як спільну спадщину: польську, українську, литовську, а також білоруську. Це була спільна держава, і завдяки плідній співпраці наших народів нам вдалося побудувати тоді дуже сильний державний організм. Щодо роботи впродовж минулого року, то я вважаю, що цей формат добре працює в багатьох аспектах. У низці питань ми змогли швидко обмінюватися інформацією та оперативно формувати нашу спільну позицію. У рамках Люблінського трикутника було видано низку заяв, що свідчать про єдність нашого регіону. Дискусії та співпраця відбуваються на різних рівнях. Не лише на рівні міністрів закордонних справ, а й на нижчому робочому рівні, і я також сподіваюся, що в майбутньому — й на вищих рівнях, бо до цього є великий інтерес. Отже, такий формат працює і ми повинні поглиблювати співпрацю в його рамках. Гадаю, така співпраця також буде дуже корисною Україні в політичному сенсі. Однак надзвичайно важливо водночас поглиблювати спільну історію, бо Люблінський трикутник також і для цього.
Іноді можна побачити порівняння: як Ваймарський трикутник свого часу вплинув на вступ Польщі до ЄС, так і Люблінський трикутник може допомогти Україні приєднатися до Євросоюзу. Чи поділяєте ви таку думку?
— Будь-які формати можуть відіграти позитивну роль. Справді, Ваймарський трикутник відіграв свою позитивну роль у 1990-х роках, коли Польща прагнула вступити до ЄС. Наші партнери з Німеччини та Франції допомагали нам розробляти цей позитивний порядок денний на майбутнє. Люблінський трикутник об’єднує двох прихильників європейської інтеграції України. І Польща, і Литва виступають за це, тому ми можемо ділитися своїм досвідом та нашою історією інтеграції під час дискусій у рамках цього об’єднання. Ми до цього готові й будемо раді допомагати, щоб українцям було трохи легше в цьому процесі. Ми радо покажемо в рамках згаданого формату, що Україна — передбачуваний партнер, з яким варто говорити про регіональні та європейські проблеми. З цим також треба достукатися до свідомості західних країн.
Чи бачите ви спільну стратегію двох країн проти «Північного потоку-2»?
— Справа «Північного потоку-2» дуже складна. Після підписання американо-німецької угоди було дуже важко зупинити будівництво цього проєкту. Однак, звичайно, є низка можливих дій у межах ЄС на етапі сертифікації та введення в експлуатацію цього газопроводу. Угода про асоціацію України з Євросоюзом дає їй також право діяти, як про це вже заявляв міністр Дмитро Кулеба. Водночас ми в Польщі насамперед готуємося мінімізувати ці негативні наслідки «Північного потоку-2». Саме тому ми побудували термінал СПГ, розширюємо інфраструктуру та будуємо газові інтерконектори. А також газопровід Baltic Pipe для отримання палива з Норвегії. Це наш внесок в енергетичну безпеку. Польща може бути тим суб’єктом, який гарантуватиме енергетичну безпеку в тому разі, якщо Росія припинить постачати газ також і до України. Але для цього нам потрібен інтерконектор, якого досі немає з українського боку. Питання в тому, чи хоче українська сторона під’єднатися до нашої газової системи, щоб у разі припинення постачання газу з Росії вона могла отримати його з Польщі?
Читайте також: Боґдан Кліх: «Безпека Польщі неможлива без демократії та безпеки України»
В українській пресі було багато уваги приділено рішенню Суду ЄС щодо газопроводу OPAL. Чи це може бути прецедентом у боротьбі проти «Північного потоку-2»?
— Американо-німецька угода включає зобов’язання ФРН діяти активно й забезпечити те, щоб умови Третього енергетичного пакета (де-факто законодавство Європейського Союзу) охоплювали також і «Північний потік-2». Це дає певну надію, що газ, який транспортують цим газогоном, спиратиметься на європейські норми. Оператори, які бажатимуть використовувати цей газ, також підпадатимуть під європейські регуляції. Це дає простір для дій і на рівні Європейського Суду, як це було у випадку з газопроводом OPAL. Німеччина не дуже хотіла цього, але США її переконали. Передусім цьому протистоїть Росія, вона боїться ситуацій, які довелося б розв’язувати з партнерами у встановленому законодавством порядку. Москва завжди намагається зробити щось підкилимно. Якщо українська сторона також має якісь результати свого аналізу ситуації, ми говоритимемо про це на контакті з Міністерством закордонних справ.
Ми вже згадували кілька регіональних організацій, до яких належать і Україна, і Польща. Чи майбутнє ЄС за регіональними проєктами?
— Я не бачу конкуренції між європейським та регіональними проєктами. Євросоюз є для нас важливим організмом. Ми працюємо на загальноєвропейському ринку. І хочемо й далі функціонувати в європейських рамках, лише на рівних умовах, як і будь-який інший член ЄС. Метою регіональних форматів є, по-перше, зміцнення нашої спільної позиції; по-друге, розроблення різних спільних рішень, щоб бути в сильнішій позиції до великих держав ЄС. Так було на початку, у 1990-х роках, коли ми розпочали співпрацю в рамках Вишеградської трійки, а пізніше четвірки. Ми хотіли бути сильнішими разом. Ініціатива Тримор’я об’єднує 12 країн ЄС, і в ній ідеться про те, щоб мати можливість розробляти спільні економічні та інфраструктурні проєкти, чи, наприклад, проєкти у сфері ІТ-технологій. І це працює. На мою думку, завдяки тому, що 12 країн ЄС почали говорити про дорожню інфраструктуру, нам нарешті вдалося переконати Брюссель, що Via Carpathia (автотранспортний маршрут. — Ред.), який простягається від країн Балтії, через Польщу, Румунію та далі на південь, є цінним проєктом і сьогодні його будують за європейські кошти. Якби не було цього тиску з боку країн Ініціативи Тримор’я, можливо, ми й досі стукали б у двері Брюсселя та просили про фінансування цього проєкту. Такі ініціативи цінні, але не через конкуренцію з ЄС, а завдяки доповненню європейського інтересу. Таку саму роль я бачу в майбутньому для України. Ми маємо співпрацювати в регіоні Центральної та Східної Європи, бо в нас є наші виклики, проблеми та тягарі, зокрема історичні — результат радянського та російського панування впродовж багатьох років на цих теренах. Саме тому ми краще розуміємо одне одного. Тож співпрацюймо, а далі привнесемо це хороше співробітництво до ЄС.
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба нещодавно заявив, що Київ прагне здобути статус партнера Ініціативи Тримор’я. Як Польща бачить співпрацю з нашою державою в рамках цієї ініціативи?
— Тільки країни ЄС є членами Ініціативи Тримор’я. Концепція того, що Україна стане партнером цієї ініціативи, нова і, звичайно, потребує узгодження з усіма 12 країнами-членами. Партнерами нині є США та Німеччина. Але гадаю, що Україна також має докластися, щоб досягнути більшої залученості до цієї ініціативи. У мене складається враження, що в часи попередньої адміністрації, коли започатковували Ініціативу Тримор’я, українська сторона не повністю розуміла цінність такого проєкту. Я радий, що сьогодні міністр Кулеба та президент Володимир Зеленський бачать, яка важлива ця ініціатива. Звичайно, ми готові певним чином говорити про співпрацю України з Ініціативою Тримор’я.
——————–
Марцін Пшидач народився 1985 року у Вєлюні. З березня 2019 року заступник міністра закордонних справ Польщі з питань безпеки, американської, азійської та східної політик. У 2015–2019 роках — заступник директора бюро закордонних справ Канцелярії президента Анджея Дуди. Випускник Ягеллонського університету, навчався також в університетах Риму, Месіни, Сієни та Києво-Могилянській академії.