– Пропустіть, я громадянин України, я хочу пройти всередину і висловити цим п*дарасам все, що про них думаю! – хитаючись о восьмій ранку бубонить чоловік у джинсовій куртці десятку поліцейських біля металошукача. Марно, вони лишаються невблаганними, не пропускаючи п’яного борця за сімейні цінності до місця проведення маршу.
Цього року організатори дійства вирішили не ховатися і відмовилися від підвищеної конспіративності. Як відомо, це вже третій прайд, чи то Марш рівності, який відбувся у Києві. Перший пройшов у далекому 2013-му, на проспекті Перемоги. Тоді опонентами представників ЛГБТ-спільнот були хіба що фанатичні прихильники УПЦ МП з іконами і здоровезними хрестами. Націоналісти, представлені ВО «Свобода» прийшли на подію аж за 1,5 години, так і не зустрівшись з «проклятими содомітами». 2015-го за рівність прав ходили на Оболонській набережній. Проте рік тому події розгорталися дуже гостро, і акція завершилася вибухом чи то саморобної гранати, чи то петарди із цвяхами – поранило з десяток людей, один правоохоронець ледь не загинув від отриманих поранень.
2016-го за локацію для себе ЛГБТ спільнота обрала парк Шевченка. Організатори заявили, що планують пройти ходою до метро Льва Толстого і не більше. Проте така ініціатива викликала несприйняття у поборників традиційних цінностей. Деякі з них навіть обіцяли «криваву кашу» посеред Києва. Тому цьогоріч у центрі столиці можна було спостерігати безпрецедентні заходи безпеки: тотальне оточення кількох кварталів у кілька поліцейських кордонів, залізні паркани, встановлені на підходах, десятки кінологів із собаками, автозаки, загорожі з автобусів, рамки металодетекторів. І кілька тисяч правоохоронців. Востаннє їх у такій кількості можна було спостерігати хіба що під час Майдану.
Читайте також: У Києві завершився "Марш рівності". Поліція затримала близько 50 осіб
– Тільки під час протестів два роки тому вони нас били і вбивали, а зараз охороняють, – якось сумно констатує одна із учасниць акції.
Приблизно о 8 ранку підходи до місця проведення акції перекриті. Біля Оперного театру стоїть осіб з тридцять спортивної зовнішності. Попивають каву, курять, про щось тихо переговорюються. Частина вдягнена у футболки з логотипом «Динамо». Вже за 20 хвилин вони зникають у невідомому напрямку.
На підходах до парку Шевченка спокійно. Поліція перевіряє охочих пройтися маршем на металошукачах, вибірково просять показати паспорти. Всередині, неподалік пам’ятника Кобзарю черга із силовиків. Стоять із кавою. Вглибині парку їх колеги – хтось вмостився на лавочках після кількагодинного стояння, хтось патрулює територію. Повз чергу швидко проходить голова Нацполіції Хатія Декоїдзе. Тут же Олександр Фацевич, її заступник, та Юрій Зозуля, очільник київських копів.
Навпроти червоного корпусу починають збиратися учасники ходи. Розгортають банер із написом: «Права людини – моя гордість!» Поряд – противники маршу. Мирно висловлюють своє обурення. Жіночка з плакатом «Київ проти содомського гріха» тихенько стоїть, поглядаючи на ЛГБТшників, її колега, чоловік, який представляється Сидором Сидоровичем з Броварів, більш активний.
-Та хай вони собі там тр*хаються, як хочуть! Але я проти, щоб вони це напоказ виставляли! В країні йде війна! А тут у центрі Києва таке влаштовують! – палаючи праведним гнівом заряджає Сидорович.
– Скажіть, ви думаєте на Сході не воюють геї? – здивовано питає в нього один з учасників маршу.
Читайте також: У Києві "Марш рівності" розпочався із сутичок
– Та воюють, але ж вони там нікому про це не розповідають! А ви тут… певно, хлопче, носиш собі стрінги зі стразікамі, больно, але красіво, да?! – емоційно відказує чоловік з Броварів.
Дискусія припиняється. Тим часом ще один противник акції підходить до Хатії Деканоїдзе з питаннями штибу «А за чий рахунок бал?» Поліцейські, не довго думаючи, лагідно скручують чоловіка і від гріха подалі виводять. Проте цим інциденти не обмежуються. В натовпі ширяться чутки, що десь в районі метро Університет зібралося кілька десятків правих, і вони налаштовані спробувати зірвати акцію.
– Привіт, ми так і не познайомилася. Я Настя (ім’я змінено – ред.) А це Віка. Не бійся, тут начебто безпечно. Бачиш, і фотографів багато. Якщо тобі страшно – тримайся мене. Маю з собою купу одягу перевдягтися, коли акція завершиться. Щоб розчинитися у натовпі, – повненька дівчина тисне руку своїй стрункій колезі, дівчата обмінюються люб’язностями і стають поряд в колоні.
Поряд – представники європейської спільноти. У колоні з’являється євродепутат , співголова фракції Зелених у Європарламенті Ребекка Гармс. Тут же – представники групи єврооптимістів з українського парламенту. Депутат Сергій Лещенко розгортає райдужний прапор, Мустафа Найєм поряд роздає коментарі для ЗМІ. Окрім, власне, представників ЛГБТ-спільнот підтримати акцію прийшли і цілком гетеросексуальні активісти. Вони виступають за недискримінацію секс-меншин. Також звертають увагу на проблеми із спільним майном, яке нині в Україні одностатевим парам розділити доволі проблематично.
– Яка може бути рівність з п*дарасами?! Це мій університет, я тут навчався, а тепер тут содоміти маршем ходитимуть! – обурюється ще один противник акції, оточений поліцією. За кілька хвилин до цього його колегу обережно винесли за оточення. Чоловік помітив український та червоно-чорний прапор в одного з учасників акції і намагався його відібрати, щоб «п*дари не оскверняли символи». Поліцейські схопили його за руки-ноги, винесли за межі оточення й поставили на землю. Подальші пригоди противника маршу невідомі.
Майже десята. Учасники ходи готуються стартувати, поліція напружується. Навіть в оточенні шести тисяч силовиків колону з кількох сотень людей додатково беруть в очеплення.
– Рухайтеся паралельно з ними! Не відпускайте їх далеко вперед, уважно дивіться по сторонах! – дає настанови через рацію один з командирів. Живий ланцюг з поліцейських у шоломах, мов змія, обкручується навколо колон марширувальників. Барабанщиці, які свого часу брали участь в акціях за права жінок, починають задавати ритм.
Читайте також: У СБУ висловилися щодо проведення "Маршу рівності" в Києві
– Я за традиційну сім’ю! Що ви тут розвели Содом?! Ви пропагуєте одностатевий секс!– кричить з-за спин поліцейських чоловічок із плакатом «Український вибір – традиційна сім’я».
– Вибачте, але ми тут не про секс, ми тут про права людини. Крім вас тут про секс і не говорить ніхто, – відказує хлопець з першого ряду колони, яка майже рушила, – До того ж я не хочу, щоб хтось мені вказував чи за мене вирішував, от як ви, яка в мене має бути сім’я. Просто спробуйте це зрозуміти, – пояснює він і відходить. Колона рушає.
Чути, як з парку кричать «Ганьба!» До скандування приєднується частина телеоператорів, які човгають ногами попереду марширувальників. Поліція не надто делікатно видавлює таких противників за межі проїжджої частини на тротуари. В небо злітають "антигомодиктатурні" листівки. Деякі учасники Маршу рівності підбирають їх та уважно роздивляються. Колони вивертають на дорогу до метро. Над головами плакати: «Любов перемагає», «Права людини понад усе», «Щастя понад традиції», «Права ЛГБТ = права людини», «Безпека для всіх» тощо. Вдалині, на площі біля метро, швидко пробігає з тридцять «космонавтів» у напрямку Олімпійського стадіону. Колона зупиняється на перехресті Льва Толстого та Антоновича.
– Не йдемо, далі поки не йдемо! – кричить один з організаторів.
– Не випускайте їх далі, поки хай стоять – риплять рації в поліцейських.
Після п’ятихвилинної затримки марш рушає вулицею далі. Учасники скандують «Бунтуй, кохай, права не віддавай!» і потроху виходять на площу.
Тут їх вже чекає з десяток великих і малих автобусів. Для безпеки учасників акції їм організували транспортне перевезення. Частину з них садять у наземний транспорт і в супроводі поліції вивозять із центру міста подалі, у велелюдні місця, аби активісти мали змогу спокійно дістатися по домах. Частину ж садять у метро. Спеціально для цього навіть перекрили одну зі станцій.
– Ви взагалі поїзд організуєте, ні? – говорить невідомому на тому кінці радіохвиль один з командирів поліції.
Силовики шикуються у два ряди перед автобусами, закриваючи собою учасників маршу від можливих провокацій. Попереду розбирають залізний паркан, аби транспорт міг проїхати.
– Нікого не пропускати собі за спини! Так, навіть журналістів! Я вам дав прямий наказ! Виконувати! – кричить на своїх підопічних чоловік у формі, побачивши, як крізь стрій проходять медійники. Силовики стають щільніше.
З іншого боку, ближче до Хрещатика, перед залізним парканом зібралося кілька противників нетрадиційного кохання. В руках саморобні банери типу: «Пропаганда гомосексуалізму – злочин проти суспільства». Щоправда, під час маршу про одностатеве кохання ніхто не говорив але, здається, це їх не бентежить.
«Слава Україні!», – заряджають учасники Маршу рівності й остаточно розходяться. Хто до метро, хто до жовтих «Богданів». Вулицею Великою Васильківською на великій швидкості рве перша колона з представниками ЛГБТ. На узбіччі стоїть ранковий знайомий, який намагався продертися до парку Шевченка. Досі п’яний.
– П*дари! П*дари! – намагається перекричати рев моторів борець за «традиційні права».
Внизу, біля вулиці Саксаганського, розмістився відомий на загал борець із наркотиками Ілля Кива. Виблискуючи лисиною, він радо дає коментарі журналістам.
– В час, коли у країні відбувається війна і гинуть люди, в центрі Києві відбувається масштабна провокація! Я проти дискримінації і провокації! – напружуючись, видає він.
Поряд – здоровезний чорний Хаммер. Це анонсований напередодні Дмитром Корчинським «Штаб по визволенню патріотів, захоплених поліцією за протидію оргії». Навпроти учасники штабу – розмістилися на розкладних стільцях. Час від часу вони тицяють перевернуті донизу пальці в бік «содомітів».
«Слава Україні!», – розноситься над площею Льва Толстого. Це прийшли представники «правих», які впродовж маршу блукали периметром силового кордону. Вони роззираються по сторонах у пошуках «п*дарів», проте марно.
– А що, гоміки вже роз’їхалися? Маршу не було? Він закінчився? От блін, – питає в журналістів хлопець у чорній футболці і джинсових шортах.
Вони роблять коло по навколишніх кварталах, збиваються купи і знову виходять на площу.
– А.С.А.В! – потужно скандують вони. Поліцейські, між тим, вже повантажилися в автобуси і спостерігають за ходою з-за тонованого скла.
– Ах-ха-ха! Що, засцяли, п*дараси? Виходьте, поговоримо! – кричить зграйка «правих». Жодної реакції.
«Геїв – депортуємо!» – кричать «праві», підходячи до входу в метро. "Зіг хайль – Рудольф Гесс-Гітлерюгенд – СС" – починають заряджати вони біля входу до метро, кидаючи «зіги».
– Та ні, це не гоміки, це нормальні, наші, з Правого сектора, – з якоюсь теплотою в голосі говорить жіночка із плакатом «Пропаганда содомії – злочин проти суспільства» своєму чоловікові.
В метро «правих» не пускають, тож вони рушають вулицею Пушкінською у пошуках учасників прайду. Нацгвардійці, які саме розбирають залізну огорожу, втомлено спостерігають за ними, проте до жодних силових дій не вдаються. Вздовж вулиці, з обох боків, колону супроводжують патрульні. За півгодини «праві» розчиняються у провулках центрального Києва. Марш рівності остаточно завершується. На щастя, без анонсованої «кривавої каші».