Не було жодної мрії про Марс. Були роздуми про те, що на Марсі, можливо, є цивілізація. Цю ідею, дещо примітивну, хоч на той час досить передову, підхопила наукова фантастика й наука загалом. Марс не був якимось маяком, до якого зверталися погляди людства , цим займалися вчені, письменники. Ми пописували, читач почитував. І я не уявляю, щоб усі вже аж так мріяли, говорили та прагнули до Марса. Просто всі знали, що на Марсі, швидше за все, є життя, можливо, навіть розумне, а можливо, й небезпечне. Те, що Марс буде наступною станцією людства – ні, розумні люди вважали, що нею буде Місяць чи, може, Венера.
Наш час – ХХІ ст. – різниться від ХХ у даному сенсі лише в одному: в ХХІ ст. більшість людей, котрі більш-менш тямлять у проблемі, підозрюють, що на Марсі ніякого життя немає, і, може бути, що й не було ніколи. А якщо є, то найпримітивніше. У цьому значенні Марс значною мірою втратив привабливість, хоч, звісно, всім цікаво злітати на іншу планету, проте я б сказав, що це тип пасивної цікавості, особливого ентузіазму тут не бачу. Носіями ж мрій про зірки завжди були фантасти, і лише вони. Письменники-реалісти ніколи цим не займалися. Філософи говорили про заселеність інших світів та про існування інших планет зрідка й нецікаво.
Я не твердив би, що є певна загальнолюдська мрія про зірки. Говоримо про різні погляди письменників-фантастів: одні вважають, що ця мета може бути метою людства, інші ж, що це просто утопія і, головне, нема жодної потреби перейматися зірками – забагато нагальних справ на Землі. Прагнення до зірок не означало те саме, що й бажання удосконалення, воно означало експансію людства в космос. Наріжною є тут знаменита фраза Ціолковського: «Земля – колиска людства, проте не можна жити вічно в колисці». Вона справила гігантський вплив, особливо на молодь. Люди пам’ятали ці слова і, природно, вважали, що першоознакою могутності людини є освоєння космосу. Мрія була одна – розчинитися в просторі, захопити величезні кубічні парсеки.
Поки на Землі є мільярди голодних, темних, неосвічених людей, витрачати трильйони доларів на те, щоб досягнути зірок чи хоча би планет – це, м’яко кажучи, аморально. Чому тепер викидаються такі кошти на космос? З двох неприємних причин. Перша: війна – 90% того, що робиться для космосу, має військове застосування. На це жодна сильна держава грошей не шкодувала. Інша причина – чудовий піар. Проникнення в космос на очах усього людства – це очевидне диво науки, диво адміністративного керівництва, диво урядового блиску. Це дуже легко прославляти, говорити під звуки фанфар, яких перемог ми досягли. Моя позиція приречена на поразку, оскільки рішення ухвалюємо не ми, а ті люди, котрі в природі своїй не заощаджують на війні й на піарі.