Після скандальних судових рішень про позбавлення мандатів Сергія Власенка, Павла Балоги та Олександра Домбровського черговою жертвою вітчизняної Феміди став запеклий ворог проєвропейського курсу й переконаний адепт Митного союзу, лідер партії «Родіна» Ігор Марков. Спікер парламенту Володимир Рибак уже заявив, що має намір виконати рішення суду і «згоден з ним, хоч іще й не читав».
Одеський «футбол»
Як і значна частина депутатів, фундамент своєї кар’єри одесит Марков заклав у буремні 1990-ті, коли в певних колах був краще відомий під прізвиськами Марадона й Челентано. Шлях у політиці почав із «Трудової України», згодом балотувався до Одеської міськради від блоку Наталії Вітренко, пізніше створив власну партію «Родіна». За президента Віктора Ющенка діяльність цієї відверто антиукраїнської сили викликала занепокоєння в СБУ, сам її лідер був звинувачений у жорстокому побитті учасників акції проти встановлення пам’ятника Єкатєріні ІІ. Йому належить місцевий телеканал АТВ, що став відомий далеко за межами міста завдяки своїм феєрично антиукраїнським програмам, котрі за градусом ненависті до «помаранчевих», «бандерівців» і всього українського перевершували аналогічний агітпроп російського виробництва.
Саме послідовна антиєвропейська позиція Маркова і стала однією з версій позбавлення його мандата, до якої апелює і він сам. Серед інших його називали потенційним учасником групи «За Митний союз!», котра могла бути сформована з кадрів проросійської опозиції всередині ПР. Однак паростки інакодумства у лавах партії наразі, схоже, таки вдалося придушити завдяки особистому втручанню Віктора Януковича. Втім, кільканадцять синьо-білих усе одно не голосують за євроінтеграційні законопроекти. Тож, імовірно, Марков цілком міг стати тією показовою «жертвою», що мала продемонструвати соратникам можливі наслідки фрондування проти «курсу партії та президента».
Утім, вочевидь, усунення Ігоря Маркова з депутатського крісла було наслідком цілого комплексу мотивів. Скажімо, за іншою популярною версією, це сталося через конфлікт із впливовими одеськими регіоналами, насамперед Сергієм Ківаловим. Адже, будучи членом синьо-білої фракції, Марков так і не вступив до лав ПР і намагався грати окрему партію в місцевому провладному політичному тераріумі. Так, на парламентських виборах він балотувався в умовах гострого конфлікту з Олексієм Гончаренком (сином і затятим ворогом мера Одеси Олексія Костусєва). На початку літа – кинув виклик Ківалову, публічно звинувативши того в крадіжці 10 га землі в самому центрі міста. Але, вочевидь, не розрахував сили супротивника. Той заручився підтримкою місцевого митрополита Агафангела й завдав контрудару по судовій лінії (варто зазначити, що він має помітний вплив на судову систему, а його креатура Володимир Колесниченко багато років є членом Вищої ради юстиції). Водночас Олексій Гончаренко, якого Марков торік начебто переміг на 133-му мажоритарному окрузі, подав до Окружного адмінсуду Києва позов із вимогою забрати в суперника мандат через скоєні ним на виборах масштабні фальсифікації (тамтешня електоральна кампанія, за оцінками оглядачів та експертів, справді була однією з найбрудніших у державі). Ймовірно, до позову Гончаренка теж доклав руку Ківалов. Відчувши, що програє, Марков почав відступати і прилюдно начебто «помирився» з останнім за посередництва того ж таки Агафангела. Та це йому вже не допомогло. Минулого вівторка суд залишив позов Гончаренка без розгляду, але на той час у Вищому адмінсуді вже слухали аналогічний – від Юрія Кармазіна, на рахунку якого було позбавлення мандатів Павла Балоги й Олександра Домбровського. Кармазін відсвяткував і третю перемогу: ВАСУ відібрав у Маркова депутатство.
Наслідки для владного конгломерату
Позбавлення нашого героя мандата стало першим прикладом розправи над «своїм» у парламенті (після того як нещодавно об’єктом атаки «Сім’ї» став Петро Мельник). Водночас, зокрема й завдяки відвертостям самого Маркова, вкотре стало видно ситуацію у владному конгломераті й механіку підтримання дисципліни в парламентській фракції ПР.
У численних інтерв’ю та на прес-конференціях Марков розповів про те, про що її члени раніше говорили лише «не під запис» і лише знайомим журналістам. Так, за його словами, до звичайних нардепів «ставляться як до стада», а будь-які рішення ухвалюють не в самій фракції, а спускають «згори» через її керівника Олександра Єфремова. Очевидно, що цим становищем більшість депутатів незадоволена: за словами Маркова, таких аж 80–90%. Щоб їх утримувати, партійний штаб щомісяця видає народним обранцям «зарплату», ще й із градацією: якщо кнопкодав просто сумлінно ходить на засідання й голосує, він отримує $5 тис., а коли ще й виявляє якусь активність на кшталт виступів із трибуни – удвічі більше. Але окрім пряника керівництво регіоналів (ще активніше) використовує батіг. За зізнанням Маркова, «фракція Партії регіонів тримається на страху… Комусь тиснуть на бізнес, когось шантажують, знаходять слабкі місця», зокрема за допомогою прослуховування, та ще й «трьома-чотирма спецслужбами». «Нам, – додає він, – навіть відкрито кажуть: що ви там учора напатякали?»
Утім, на захист Маркова публічно не став жоден із уже колишніх колег по фракції. Навіть його чільний соратник у боротьбі за «Русскій мір» Вадим Колесніченко хоч і назвав рішення ВАСУ «дивним», проте зазначив, що його треба виконувати. Натомість підтримку одеситові досить несподівано висловила опозиція. І «Батьківщина», і УДАР назвали позбавлення його мандата незаконним і таким, що вкотре підриває засади парламентаризму. Згодом шокуючу навіть для багатьох своїх прихильників заяву на підтримку Маркова зробила Юлія Тимошенко. Одіозного українофоба вона назвала «новим, молодим, енергійним, харизматичним ідеологічним лідером проросійськи налаштованих громадян України». Очевидно, обравши таку досить несподівану лінію поведінки, опозиція мала дві мети. По-перше, вона сама вже встигла постраждати від аналогічного «судового переформатування парламенту», і ризик дальшого застосування технології бачиться їй доволі серйозним. По-друге, опозиціонери, напевно, вирішили поглибити розкол між проросійською фрондою в синьо-білих лавах та лояльними до «курсу партії» нардепами. Зрештою, Тимошенко висловила пряме сподівання, що Марков «гарантовано буде балотуватися в президенти України, а це вже початок кінця Януковича».
Сам Ігор Марков уже анонсував створення нового політичного проекту, котрий «реально відстоюватиме інтереси виборців Південного Сходу України», а самій фракції ПР пророкує розвал. Утім, поки що політичні перспективи цього маловідомого за межами Одеси політика та ймовірність швидкого розколу серед регіоналів радше примарні. ПР – партія вкрай авторитарна, і відцентрові тенденції там уміють придушувати. Брак публічної підтримки «потерпілого» з боку навіть його найближчих ідеологічних соратників – красномовний приклад. Після розмови з Януковичем та історії з Марковим, схоже, навіть найзатятіші русофіли переважно таки голосуватимуть за євроінтеграційні закони чи принаймні не виступатимуть проти них публічно. Одначе, як і за будь-якого авторитаризму, невдоволення й страх лише нагромаджуватимуться, тож у середньостроковій перспективі поява нових «справ Маркових» якраз і може стати каталізатором вибуху. Принаймні відтепер внутрішня лояльність пересічних регіоналів до свого керівництва точно стала меншою.