Жовтель цьогоріч надзвичайно теплий і сонячний. Я збуваю ці останні, по суті, літні дні в садку нашої подруги, яка мандрує десь Європою, а ми з нашою собакою Ярою радіємо не тільки погоді, але й атмосфері в околиці, де знаходиться чарівний будиночок нашої приятельки.
На північний захід від перехрестя Квінсвей і Роял Йорк Роад у Торонто розташований чудовий родинний район, що зветься Квінсвей Парк, із мальовничими окружними вуличками й тупиками, а також із близько 200 будинками, що оточують великий парк із такою ж назвою. Дотепер, попри велику кількість реставрацій протягом майже вісімдесяти років, більшість будинків Квінсвей Парку зберігає свій первісний затишний характер. Архітектурний стиль цих невеличких будинків називають спрощеним «Cape Cod» чи «Strawberry Box». Садиби до сьогоднішнього дня добре доглянуті, а їхні мешканці їх люблять і дбають про них. Значення цих скромних будинків в контексті історії Канади відзначила Канадська пошта в 1998 році, коли на поштовій марці розмістила непоказний «Дім ветерана». А знаю я це все від сусіда, який живе в одному з таких чарівних будиночків з початку 1990-х років, а принагідно знається на локальній історії і поділився зі мною своїми знаннями про минуле цього мініатюрного спального району.
У сорокові роки XX століння уряд Канади провадив інтенсивну діяльність задля забезпечення ветеранів, які повертались із фронтів Другої світової війни, житлом. Багато нових норм, зокрема Закон «Про землю для ветеранів», забезпечити фінансування нових проєктів, а малі райони були створені практично в кожному великому місті Канади.
Будинки Victory/ Перемоги, бо так їх назвали, були розроблені так, щоб вони були зручними й достатньо просторими для однієї родини. Їхні унікальні й легко впізнавані проєкти стали «класикою» канадського міського ландшафту.
Будинки, які зводили із заздалегідь виготовлених елементів (стін і дахів), в якомусь сенсі наслідували масове виробництво для воєнних потреб. У 1941–1947 роках державна федеральна корпорація «Wartime Housing Limited» побудували 46 000 будинків часів війни по всій Канаді. Більшість збірних будинків Victory Housing була зазвичай на півтори поверхи.
Зовнішнє оформлення було виконане з дошок, пофарбованих у біле, із входами спереду і збоку будинку. Будинки мали прямовисні двосхильні дахи, малі стулкові вікна й невеличкі димарі.
У будинках на першому поверсі зазвичай була вітальня, кухня з їдальнею, ванна кімната і одна спальня. На другому поверсі були ще дві спальні.
Вулиці навколо будинків для ветеранів були, зазвичай, звивисті чи мали тупики, і їм присвоювали назви, пов’язані з війною, скажімо Перемоги чи Черчіля. У центрі району, зазвичай. планували великий парк.
Коли наша подруга вирушила в дорогу з Торонто, ми з радістю виконуємо роль «доглядачів» її історичної садиби, яку вона купила якісь двадцять років тому від її першого власника, ветерана на ім’я Луїс. Будиночок справді невеликий, але сад досить великий. Наша собака Яра почувається тут, як удома, спить собі якраз під старим кущем, а над нею і навколо неї шумить схована у майже вісімдесятирічних деревах ветеранська історія. Бо це саме ветеран Луїс садив і доглядав ці дорослі нині дерева.
Коли я собі думаю з часової перспективи, як канадійці впорались із вирішенням житлового питання для ветеранів, які поверталися із війни, то мені на думку спадає інша війна, інша країна, інший час, інше століття. Не знаю, скільки будинків для ветеранів треба звести в Україні, але не маю сумнівів, що пора братися за це завдання, починаючи від законодавчої бази і закінчуючи конкретними архітектурними й урбаністичними рішеннями. Якщо ми розумно це продумаємо, то через кілька десятків років наші нащадки пишатимуться, що ми знайшли вдале рішення, що стане живим пам’ятником пам’яті про українських ветеранів, а Укрпошта зможе випустити марку із зображенням скромного, але милого «Дому ветерана».