На відміну від багатьох французів, що настрашені перспективою приходу до влади Марін Ле Пен, Катрін, учителька філософії в одному з паризьких ліцеїв, зберігає олімпійський спокій. «Ле Пен, Трамп, інші популісти — це сьогодні неминуче, — каже. — Вони, ніби бацили грипу, необхідні, щоб сучасний світ виробив антитіла — відновив свої захисні властивості». Тоді як більшість соціологів обіцяють лідерці «Національного фронту» участь у другому турі президентських виборів, моя знайома холоднокровно зазначає: «Країна мусить пройти через чистилище. Цінності мають тільки ту вартість, яку за них заплачено».
Таких прихильників теорії «що гірше, то краще» поміж французів, правду кажучи, небагато. У політичних колах популярність Ле Пен і взагалі спричиняє паніку. Флер небезпеки від можливих терактів, високі податки, безробіття, інші проблеми штовхають людей до пошуків принципово нової альтернативи звичному політичному істеблішменту.
«Національний фронт» ставить правильні запитання, але дає неправильні відповіді», — каже П’єр, вільний художник і громадський активіст. Особисто він не планує голосувати за Ле Пен, бо вважає її вправною маніпуляторкою, «котра так само нічого не змінить, опинившись при владі, як і решта». Але констатує: «Праймериз як правих, так і лівих доводить, що народ вимагає змін. Попит на нові обличчя стає трендом, і не тільки у Франції. Багато хто голосуватиме за Марін саме як за антисистемну кандидатку. Чи є вона такою насправді, то вже інше питання».
Читайте також: Один у полі не воїн. В чому хибність риторики Трампа
Чим принаджує потенційного виборця головна «фронтовичка»? Відвертою зневагою до політкоректності. Провокативним дискурсом. Умінням висловитися просто про складне. Обіцянками щодо нульової імміграції, виходу з ЄС, НАТО, зони євро… Сумішшю патріотичної риторики та інвективами проти істеблішменту, «нахлібників», радикальних мусульман. Ле Пен апелює до почуття страху, недовіри до ближнього, робить ставку на агресивність, егоїзм, обрáзу звичайного француза на представників еліт, що живуть відірваним від загалу життям. Її меседжі побудовані як противага «правильним», офіційним постулатам ліберально-демократичного світу. Політичний егоцентризм, який просуває Ле Пен, помалу заповнює собою порожнечі, утворені після відступів французьких політиків від ідеалів свободи-рівності-братерства. «Доба запитує монстрів, — каже знайомий український режисер. — Біле не існує без чорного. За законами рівноваги, Трамп, Ле Пен, Орбан — це ті вовки, без яких усі в лісі позасинають».
25–26% голосів. Стільки в першому турі обіцяє Марін Ле Пен опитування, проведене в середині січня соціологічною структурою IPSOS — Sopra Steria на замовлення часопису Le Monde. Кандидат від правої партії «Республіканці» Франсуа Фійон відстає від лідерки крайніх правих на кілька пунктів. Треті позиції мав би здобути лівий кандидат, колишній міністр Емманюель Макрон. «Вибори між Путіним і Путіним», — підсумовує парижанка Елен де Лара. І справді: хоч би хто із цього трикутника потрапив до президентського палацу, кожен із них обіцяє більшу лояльність у відносинах із Кремлем. «Нацфронт» фінансується російськими кредитами, Фійон тільки й чекає, щоб «відновити повноцінне партнерство з Росією», та уникає будь-якої критики свого «друга Владіміра», а Макрон у статусі міністра економіки під час візиту до Москви чітко висловився за зняття санкцій.
Навіть якщо прогнози, як довів минулий рік, не справджуються, навіть якщо соціологія помилилася стосовно і Трампа, і Brexit, приблизно третина французьких виборців гарантовано готова голосувати за Ле Пен. Щоправда, у Франції існує своєрідний «санітарний кордон» для «Нацфронту». Коли якийсь із кандидатів цієї партії виходить на виборах у другий тур, решта, незважаючи на політичну належність, ситуативно об’єднується проти нього і складається голосами на користь того опонента НФ, який має найбільше шансів перемогти. Не виключено, що такий механізм буде запущено й цього року. Є підстави припустити, що він укотре спрацює. Але гарантувати нічого не можна.
«У 2016-му прокинулись англосаксонські нації, і я впевнена, що 2017-й розбудить континентальну Європу!» — проголосила цими днями Марін Ле Пен, маючи на увазі Brexit, прихід до влади Дональда Трампа, а також близькі вибори в Німеччині, Нідерландах та Франції. Ле Пен сподівається, що з міноритарної політичної сили її партія, як і інші праворадикальні європейські формації, перетвориться на провідну. Що тенденція до національного протекціонізму візьме гору над усіма міжнародними зобов’язаннями. «Америка передусім!» — каже Трамп. Марін Ле Пен аплодує і просуває аналогічні пріоритети в Європі. Привид авторитаризму почувається на Заході як у себе вдома. Політолог Лілія Шевцова говорить про «антиліберальний інтернаціонал». Французька преса пише про спокусу автократії, яку уособлює, зокрема, Марін Ле Пен.
Читайте також: Самообман еліт
«Загроза популізму стає дедалі потужнішою, — поділився думками з Тижнем колишній посол Франції в Україні Філіпп де Сюрмен. — Проблема має навіть не континентальний, а планетарний вимір. Але не біймося конфліктних ситуацій: Європа цінностей побудована методом подолання криз. Популізм пропонує маніпулятивне твердження, котре озвучує, зокрема, і Марін Ле Пен, ніби авторитарна система ефективніша за демократичну. Звідси поблажливість до Путіна в багатьох французьких політиків, звідси ж таки успіх Трампа в Америці. Мова про сподівання на швидкий, легший успіх. Наше завдання — захистити право людини на свободу дії та рішення».
Криза ліберальної моделі й — у ширшому сенсі — ліберального світоустрою зміцнює популістські тенденції в західних суспільствах. Нині покійний український дисидент Леонід Плющ казав про «позаморальні демократії», що формуються як у розвинених капіталістичних країнах, так і в третьому світі. Такі моделі зберігають систему виборної влади, політичний та економічний плюралізм, але нехтують етичними імперативами. Марін Ле Пен, якій вдається поєднувати патріотичний пафос із московськими грошима, що зобов’язують її фактично працювати в інтересах недружньої до Франції зовнішньої сили, ідеально пасує до окресленої державної формації. Вона здатна як звабити розгублених, незадоволених життям французів, так і згуртувати проти себе ті сили суспільства, що готові боротися за свої світоглядні цінності. Цілком може бути, що вуличні протести проти Марін виявляться ще масовішими, ніж марш американських жінок, обурених Трампом. Французи люблять, раптом що не так, виходити на демонстрації.
Читайте також: Франція: пишемо “Трамп”, думаємо “Ле Пен”
Поки Сполучені Штати придивляються до свого нового президента й розмірковують, як із ним жити далі, «позасистемна» Ле Пен уже шукає способи співпраці з новим господарем Білого дому. За кілька днів до інавгурації Трампа її бачили у Нью-Йорку, в кафетерії Trump Ice Cream Parlor, де міститься центральний офіс бізнес-імперії мільярдера. І хоча команда нового американського лідера відхрещується від переговорів із Ле Пен, журналісти Franceіnfo все-таки зауважили й сфотографували Марін за спільним столиком із давнім приятелем Трампа, італійським бізнесменом Джорджем «Ґвідо» Ломбарді. Жодна зі сторін не коментує зустрічі. Ле Пен тихенько підкоригувала свій звичний антиамериканський дискурс і не втомлюється повторювати, що відчуває «ідеальну співзвучність» із Трампом.
Справді, політичні пріоритети двох політиків подібні. Водночас суттєво різняться системи організації влади Франції та США. Якщо в Америці зовнішню політику визначає Конгрес, у Франції президенти мають значно більшу свободу дії. Тож якби найгірші прогнози справдились і Ле Пен таки стала французьким Трампом, то простір до імпровізацій вона мала б широкий.
Читайте також: Французькі праймеріз: вода на московський млин
У контексті українських інтересів зростання популярності Ле Пен — це той фактор, що мусить спонукати дипломатію та активістські сфери шукати якнайбільшої підтримки в середовищі її опонентів. Від неї самої чекати прозріння не випадає. Якраз «Нацфронт» був єдиною політичною силою, що відправила «спостерігачів» на «референдум» до Криму в 2014 році. Саме Ле Пен висловилася за визнання Криму російською територією, за що й була оголошена в Україні персоною нон ґрата. Саме вона не криючись проштовхує кремлівські інтереси де тільки може і, схоже, робить це не безкорисно. Отже, Ле Пен — це той системний опонент, котрий може спонукати лише до протидії. Враховуючи уроки Brexit і виборів у США, не варто заколисувати себе наївною мантрою: «Вона не пройде, цього ніколи не станеться». Треба бути готовими до гіршого.