Здається, чимало воєн та держава сама й понавигадувала. Крим для цієї держави, яка марить війнами, у радянський час був не тільки «всесоюзною здравницею» – на споді лежав інший міф про півострів як про «непотоплюваний авіаносець». Зараз теж є підозри, що головна мета анексії – перетворення Криму на військову базу. Льотчики морської авіації Чорноморського флоту освоюють над ним багатофункціональні винищувачі Су-30. Джемілєв каже: окупаційна влада стягує туди ракети, здатні носити ядерні боєголовки. Біля кордону з Херсонщиною групують війська. Кримським хлопцям надходять повістки в армію. В армію держави, яка марить війнами.
Як у радянський час, мілітарна тема стає головною. Боротися – ось що має бути пріоритетом російської людини.
Наприклад, боротися з «екстремізмом». Якщо влітку проводили обшуки в мечетях, медресе і приватних будинках, то тепер порушують справи проти бібліотекарів. У Керчі комп’ютери міських бібліотек не мали фільтрів, що обмежували б доступ до ресурсів з «екстремістськими» матеріалами, а в книгозбірнях Феодосії знайшли книжки про Голодомор, тож проти директорів центральних бібліотечних систем цих міст порушено справи.
Тутешня прокуратура обіцяє посилення такої боротьби. Може, має план згори? Скажімо, за місяць порушити стільки-то справ. Усе це вже колись було… Тільки аналог екстремізму звався контрреволюційною діяльністю і включав у себе все що завгодно. Вміщений був у горезвісну ст. 58 КК СРСР. А зараз до Центру протидії екстремізму доставляють щодня по кілька осіб. За екстремізм штрафують (спасибі, хоч не садять), а також беруть відбитки пальців, аналіз ДНК, фотографують.
Цікаво, скільки кроків від «екстремізму» до «тероризму»?
Читайте також: Запитання з Донецька до президента України: «Ми не Charlie Hebdo – ми лише Донбас?»
Едема Османова – ще одного кримського татарина – особи в масках вивозять у невідомому напрямку. Потім виявляється, що у слідчий відділ за підозрою в застосуванні сили щодо поліціянта під час акції протесту – зустрічі Мустафи Джемілєва в Армянську 3 травня минулого року.
17 січня в Сімферополі відбувається всекримська конференція Комітету із захисту прав кримськотатарського народу, на яку вриваються тітушки й нападають на організаторів. Ті підносять руки, аби показати, що діють виключно мирними методами. Нападники покидають залу, конференція триває. Без коментарів.
Як дивно проростає в людях те, що раніше було тільки в зародку. Ось що, виявляється, лежало на споді: за одних часів воно блідне, ховається – на поверхню виходять доброта й емпатія. Змінюються обставини – і проростають гнів, ненависть, ворожнеча. Раніше літня мати раділа, що її дочка при церкві (протестантка), що добре заробляє (програміст), а тепер висуває звинувачення: ти сектантка й іноземний агент. У попередні десятиліття здавалося, що вже досягнуто порозуміння, уже немає ворожнечі між етносами… А зараз повертається в лексикон слово початку 1990-х «панаєхалі» стосовно кримських татар. А ще додається: «скоро буде на вас управа». У сімферопольських маршрутках, водії яких зазвичай кримські татари, буває, чуєш від пасажира, якому зупинили у встановленому місці, а не там, де він хотів: «Вислати всіх вас треба й очистити російську землю». Кримські татари теж відчувають агресію – у глибині душі звинувачують кожного «слов’янина» в тому, що сталося.
Читайте також: Година вперед, час назад
…У цей час українські ЗМІ рясніють повідомленнями про кримчан, які воюють і гинуть у зоні АТО. На українському, звісно ж, боці. Є навіть добровольчий батальйон «Крим», командир якого Станіслав Краснов каже, що, коли відбувалась окупація, наша влада ніяк не підтримала проукраїнських активістів, а уряд РФ дуже добре посприяв проросійським сепаратистам. Наше керівництво і далі саботує питання Криму. Здається, не визнає анексії лишень тому, що незручно перед світом.
***
14 січня на 73-му році життя помер український письменник Данило Кононенко. Кажуть, що серце не витримало після того, як почув новини про Волноваху. Це був відомий автор, його вірші діти вивчали у кримських школах, перекладач із кримськотатарської й білоруської, один із засновників і постійний дописувач газети «Кримська світлиця», співорганізатор Товариства української мови в Криму, засновник та учасник багатьох інших україноцентричних організацій на півострові. Дочка каже, останні його слова були: «Бідна моя Україна».