Під час каденції Марека Міхаляка на посаді Уповноваженого з прав дитини в Польщі законодавчо заборонили фізичне насилля як метод виховання дітей. Омбудсмен розповів Тижню про світоглядні зміни у ставленні до малюків, які відбуваються з його співвітчизниками. 16 травня він завітає до Києва у межах спільного проекту Польського Інституту в Києві та Книгарні «Є» «Європейський досвід: Польща».
У. Т.: Ви працюєте з хлопчиками та дівчатками понад 20 років, як за цей час змінилися підходи до виховання, моделі стосунків між батьками й дітьми в Польщі? І чи впливає це на розвиток малюків?
– Останні 20 років для Польщі – це час інтенсивних трансформацій, загальної зміни ставлення до прав людини, включаючи права дитини. Чи змінилися діти? Думаю, що радше їхнє оточення, тобто світ дорослих. Настав час, коли ми дедалі частіше бачимо у дитині людину тут і зараз, а не задатки майбутнього громадянина. Це великий цивілізаційний стрибок в стереотипному мисленні світу дорослих людей. Звісно, такий погляд на дитину змінює її сприйняття та підходи до виховання. Потрібно рахуватися з її почуттями, її правами, поважати її індивідуальність і гідність.
З 1997 року інституція Уповноваженого з прав дитини гарантується відповідним записом у Конституції. У 2000-му польський парламент ухвалив відповідний закон, Сейм підтримав це рішення. 2008-го, а згодом 2009-го Уповноваженому було надано дуже широкі процесуальні та контролюючі повноваження. 20 останніх років – це час дуже інтенсивної емансипації дітей, слід зауважити, з повною повагою прав їхніх батьків. Я переконаний, що це доцільний і корисний для дітей та суспільства загалом напрямок змін. Кожна людина у своїй країні та на світі має відчувати, що є людиною, громадянином, а її права суворо дотримуються. Якщо ж цього не відбувається, є інституція внутрішнього контролю, котра незалежно й неупереджено, але водночас компетентно здійснить відповідні втручання. Діти такого захисту і допомоги насправді потребують.
У. Т.: Які основні напрями вашої діяльності на посаді Уповноваженого з прав людини?
– У 2008-му, коли я представив своє бачення роботи на цій посаді, то приділив особливу увагу сферам діяльності, пов’язаним із дітьми, зокрема, боротьбі проти насильства над дітьми і необхідності запровадження повної заборони биття дітей (це було досягнуто 2010 року); профілактиці здоров'я та доступу до медичної допомоги; бідності та обсягам дитячої бідності в Польщі; освіті в галузі прав дитини та можливості дітей звернутися до свого омбудсмена. За ці понад три роки, які я обіймаю посаду Уповноваженого, це близько 75 тис. індивідуальних втручань, близько 400 пропозицій системних рішень, участь у понад 500 судових засіданнях, безпосередні зустрічі з близько 100 тис. дітей, також було надано приблизно 400 почесних патронатів, багато тисяч подоланих кілометрів до місць, у яких є діти, які потребують допомоги або де порушуються їхні проблеми.
У. Т.: Наскільки дієвою є телефонна гаряча лінія для дітей у Польщі, чи вдалося за її допомогою запобігти якимось кризовим ситуаціям або покращити дотримання прав дітей?
– Запуск загальнонаціональної безкоштовної для дітей Дитячої гарячої лінії був одним із моїх пріоритетів. Це дуже важливий і серйозний проект. Вважаю його дуже необхідним. Існування цього номера і можливість швидкої консультації й допомоги дає змогу запобігти багатьом дитячим нещастям. Телефон дзвонить практично безупинно. У дітей чимало проблем і думок, яким вони самостійно не можуть дати ради.
У. Т.: Яка ситуація з дотриманням прав дітей у Польщі й у світі?
– Потрібно ще багато зробити на мікро- і макрорівнях. Більшість країн ратифікували Конвенцію про права дитини, однак ситуація дітей у різних країнах вельми відмінна. Є країни, де діти помирають від голоду, беруть участь у збройних конфліктах, працюють понад свої сили. Потрібно пам'ятати про це і протистояти цьому. В Польщі ситуація з дітьми покращується. Польське законодавство стає дедалі більш дружнім до дитини, не суперечить положенням Конвенції про права дитини. 2 травня 2012 року польський уряд погодився зняти застереження до згаданої Конвенції, чого я домагався від перших днів перебування на посаді. Інституція Уповноваженого з прав дитини є найвищим конституційним органом державного контролю, який дає реальну можливість діяти у справах дітей. Звернутися по допомогу до Уповноваженого діти можуть безпосередньо, без участі дорослих, навіть законних опікунів. Ухвалені після цього закони спрямовані на захист інтересів наймолодших громадян. Однак іще є сфери життя, які потрібно змінювати й покращувати. Необхідно запровадити й розвивати діяльність у галузі профілактики здоров'я, тож я запропонував створити систему щорічного обов'язкового обстеження кожної дитини педіатром. Потрібно ініціювати покращення батьківської компетенції у розпізнаванні й адекватному реагуванні на потреби дітей. Доволі проблематичною є ситуація дітей, батьки котрих вирішили розлучитися. Часто забувається той факт, що то дорослі мають право розірвати свій шлюбний зв'язок, але з дітьми розлучень не буває. Діти мають право на любов та контакти з обома батьками.
У. Т.: На Заході вже давно фізичне насильство сприймалося як метод виховання, нині ситуація діаметрально протилежна. Як ставляться до тілесних покарань дітей у Польщі?
– Як я уже зауважував, у Польщі від 1 серпня 2010 року діє абсолютна і повна заборона на побиття дітей. Я її палкий прихильник, і не лише як Уповноважений з прав дитини, а як педагог і батько. Кожна людина має право на життя без жорстокого стосовно неї поводження. Колись ця заборона забезпечить позитивний результат, коли виросте покоління, виховане без насильства. Вимагаючи чогось від дитини, ми взагалі не можемо вдаватися до стусанів. Б’ючи дітей, ми обираємо найпростіший шлях, забуваючи, що це позбавляє нас авторитету, а дитину часто – бажання жити, що в такий спосіб ми виховуємо людину зневірену, яка передаватиме цю зневіру й іншим. Психологи підтверджують, що саме ті, хто зазнав жорстокого поводження, потім застосовують фізичне насилля найбільше. Одного закону замало. Маємо ще повірити в те, що виховання дітей без тілесного покарання – це можливий, хороший і ефективний метод. Після року дії заборони я ініціював дослідження громадської думки, і уявіть собі, що частка людей, які позитивно ставляться до тілесних покарань у Польщі, знизилася на 9%. Утім, вона й досі сягає 69%, але зрештою зменшується.
Це вже певний освітній успіх. Оптимістичним є й те, що більше людей почали цікавитися долею дітей, втручаються у справи сусідів, очевидною є людська чуйність. Дуже важливу роль у цьому відіграють профілактичні громадські кампанії, які запобігають кривдженню дітей. Дуже приємно чути сміливі заяви людей, які говорять: я виховую дитину, не б’ючи її, і пишаюся цим. Однак слід пам'ятати, що ми маємо приділяти дитині більше часу, мусимо з нею більше спілкуватися.
У. Т.: Німецький дитячий психіатр Міхаель Вінтергофф у своїй книжці «Чому наші діти стають тиранами, або загублене дитинство» описує модель партнерських стосунків між батьками і дітьми як хибну, що веде до порушень дитячої психіки та вад розвитку. Як батькам відчути межу між врахуванням потреб і бажань дітей і суворістю й авторитетністю?
– Авторитет батьків має вибудовуватися не за рахунок суворого ставлення до дитини, а любові, поваги та з усвідомленням взаємних потреб. Я не закликаю давати дитині право вирішувати все в її повсякденному житті, а прислухатися до її думки, голосу й бажань. Зрештою, рішення все одно приймає дорослий – той, хто здатний взяти на себе відповідальність, але, зважаючи на потреби дитини. Мудре виховання – це коли даєш малечі у необмеженій кількості вітамін Л, тобто любов, присвячуєш їй час і визначаєш можливі і зрозумілі межі для неї. Я з повною відповідальністю стверджую, що виховання людини у дусі поваги її прав, гідності, суб'єктності може лише пом'якшити можливі проблеми й розлади, а не розвивати й активізувати їх.
У. Т.: Чимало сучасних батьків розгублені і не впевнені у тому, як правильно слід виховувати своїх дітей. Що б ви їм порадили? Чи варто їм виховувати дітей інтуїтивно чи все ж орієнтуватися на якісь методики? Які обрати?
– Слід уміло користуватися пропонованою літературою, адже не всі наявні на ринку пропозиції слушні. Тут потрібне критичне ставлення і здоровий глузд. Я рекомендую Януша Корчака (польського педагога, лікаря, письменника. – Ред.) – мудру людину, яка розуміє потреби дітей. Однак слід усвідомлювати, що немає єдиного конкретного рецепту для виховання дитини. Кожен малюк інакший, має особливий темперамент.
У. Т.: Чи потрібно встановлювати для дітей чіткі правила поведінки, чи варто залучати їх до створення цих правил, щоби надавати їм більшу свободу?
– Ми самі даємо дітям найпершу й найчіткішу відправну точку. Слід бути свідомими того, що діти – уважні спостерігачі нашої поведінки, як офіційної, так і прихованої. Дозволяючи дитині дискутувати, висловлювати свої позиції, бути співтворцем реальності, ми рухаємося в напрямку виховання людини креативної, зацікавленої світом. А якщо ми все нав’язуватимемо, до всього примушуватимемо й очікуватимемо сліпої покори, то нам слід розуміти, що ми нищитимемо в дитині її природність. Наша дитина може бути тоді дуже поступливою чи дуже агресивною, даватиме кривдити себе або ж кривдитиме інших. Від проблем виховання нікуди подітися, їх не перечекаєш у засідку. Їх слід вирішувати й насамперед за допомогою аж ніяк не монологу, а виключно вдаючись до діалогу. Ми, дорослі, любимо промовляти до дітей, давати доручення й вимагати їхнього виконання. Суть діалогу в іншому. Треба спілкуватися, давати змогу висловитися. І дивитись на неї не згори, а прямо в очі. Біля дитини краще бути навприсядки чи на колінах.
У. Т.: В якому віці формується особистість людини і як дорослі мають сприймати дитину, де пролягає межа між направлянням розвитку несформованої особистості і повагою до прав дитини? Чи завжди батьки знають, що краще для дитини і, що найголовніше, чи завжди діти знають, що краще для них?
– На думку психологів, за виховання дитини слід братися за 20 років до її появи на світ. А права дитини як права людини слід шанувати на кожному етапі розвитку особистості. Понад те, права людини із прав дитини й починаються. І ніколи не буває інакше.
У. Т.: У нашій країні дуже дискусійним є питання втручання держави у виховання дитини, якщо батьки не здатні забезпечити його на належному рівні. Наскільки широкими мають бути повноваження держави у цьому питанні?
– Що менше держави в особистому житті її громадян, то краще. Це золотий принцип. Трапляються, однак, ситуації, на які держустанови мають реагувати. Мова про випадки, коли дитину кривдять. Держава має постійно стежити за дотриманням прав кожної людини, і зокрема слабшої та безборонної.
У. Т.: Чи доречно, на вашу думку, обговорювати з дітьми «дорослі» питання і ставитися до дітей, як до дорослих, як це зараз роблять чимало батьків, сприймаючи таку поведінку як прояв поваги до особистості дитини?
– З дітьми можна і треба розмовляти. Не варто оминати важких тем, але їх слід порушувати з винятковою делікатністю, з огляду на вік і можливості дитячого сприймання.
У. Т.: Чи варто дітям відвідувати виставки чи галереї сучасного мистецтва, темою яких є сексуальність (інший приклад – кіно або телебачення)? Часто доводилося ставати свідком відвідин дітьми центрів сучасного мистецтва на Заході, тоді як у нашій країні часто говорять про вікові обмеження.
– Варто оберігати дітей від того, що може їм зашкодити, як у публічному просторі, так і вдома. Я прихильник того, щоб зберігалися вікові обмеження й щоб наслідки для осіб, які розбещують дітей, були неминучими.
У. Т.: Яких помилок у вихованні дітей припускаються батьки нині? Чи відмінні вони від тих, що були 20 років тому?
– Більшість помилок є наслідком браку часу, який батьки та діти присвячують одні одним. Колись люди більше спілкувалися. Зустрічалися щодня принаймні за обіднім столом. Нині, за моїм спостереженням, не в кожному домі є стіл, натомість у кожному – телевізор. А біля нього важко завести розмову. Люди не дивляться прямо в очі одне одному.
Біографічна нота:
Марек Міхаляк – від 2008 року Уповноважений з прав дитини Республіки Польща, у 2011–2012 роках був головою Європейської мережі уповноважених з прав дитини (ENOC), канцлером Міжнародного капітулу Ордену Усмішки, членом Комітету розвитку людини Польської академії наук, спеціальний педагог (соціотерапевтика), батько двох дітей (дев’ятирічної Юлії та чотирирічного Мілоша). 21 рік працював вихователем і терапевтом із дітьми з проблемних родин та їхніми батьками, ініціатор проголошення 2012-го Роком Януша Корчака, а також III факультативного протоколу до Конвенції про права дитини ООН, лауреат численних державних і міжнародних відзнак.