Ясна річ, що це не серце Кіреєва раптом наповнилося добротою. Це радше серце президента України Віктора Януковича через його власну адміністрацію послало відповідний сигнал судді. Однак це сталося не тому, що улюблені афонські старці Януковича умилостивили залізного господаря. І точно не завдяки впливу іншого духовного наставника патріарха Кирила з його командним голосом. І не сам глава держави раптом прислухався до Божого гласу, вирішивши стати гуманістом і демократом. Причини, звісно, значно прозаїчніші. Україна стоїть на порозі завершального етапу переговорів про асоціацію з Європейським Союзом. У пресі з’явилася інформація, що у випадку непідписання такої угоди до нового року міністр закордонних справ Костянтин Грищенко буде відправлений у відставку. Така постановка питання свідчить про те, що Янукович з усією серйозністю ставиться до необхідності інтегрування до ЄС. Тому що в разі зриву цього процесу він потрапляє в ситуацію, коли неминуче опиниться у сталевих обіймах старшого кремлівського брата і змушений буде віддати йому те, що так віддавати не хочеться ні йому, ні його команді – українську газотранспортну систему.
Але ж нещасний Грищенко поставлений в ідіотське становище. На його місці навіть геній інтриг Талейран був би зв’язаний по руках і ногах. Адже одна річ, коли приєднатися до європейської співдружності прагне держава, лідери якої на практиці сповідують європейські цінності. І зовсім інша, коли це Україна, президент якої саджає за ґрати політичних опонентів, але водночас балакає про просування держави шляхом демократії. Одним словом, все виглядає так, наче Грищенка у костюмі асенізатора відправляють на бал, де він мусить вдавати, що на ньому розкішний фрак та ще й пахне він чудовими парфумами.
Не лише власного міністра закордонних справ, а і цілу Європу Віктор Янукович поставив у не менш ідіотське становище. З одного боку, вона розуміє: якщо Україна потрапить під вирішальний вплив Москви, то це посилить Кремль і створить додаткові загрози щодо збільшення газового тиску на європейські країни. З іншого боку, європейські політики чудово розуміють, що в Україні тривають політичні репресії. Не лише стосовно Тимошенко і Луценка, а й багатьох інших менш відомих діячів. За деякими підрахунками, через політику за ґратами перебувають до чотирьох десятків людей. Більше, ніж у диктаторській Білорусі. Це на додаток до корупції, з якою лише декларативно бореться ледь не головний корупціонер країни – Віктор Янукович. Таке становище аж ніяк не відповідає тому, що називається європейськими цінностями. Європа не може залучити до себе країну з таким багажем. Але водночас Європа не може кинути Україну в обійми Росії.
Тому ЄС постійно тисне на Януковича. Навіть подейкують, що несподівана пауза в судовому процесі – це поразка Януковича, якої він зазнав внаслідок європейського тиску. Мовляв, він тепер шукає виходу з цього становища. Кажуть, що невипадково з’явився законопроект, який скасовує покарання за статтею перевищення влади. Ухвалення такого закону звільнить Тимошенко від покарання. Європа, либонь, була б щаслива від такого розвитку подій.
Але не слід забувати, що Янукович постійно веде з ЄС своєрідну гру. Вона вимагає від Києва припинити політичні репресії та провести реформи. А президент України клеїть дурня, імітує реформи та вдає, що жодних політичних репресій не відбувається. Прагне зійтися з Європою за принципом «покохай мене такого, яким я є». Тому будь-який крок з його боку, котрий нібито демонструватиме лібералізацію чи демократизацію його політики, насправді вимушений. Як тільки ЄС ослабить пильність Янукович миттєво все відіграє назад. І якщо випаде така нагода, він навіть паузу у справі зупинить. Будьте певні.