Мандри Енея: яких утілень зазнала поема Котляревського протягом 225 років свого існування

Історія
8 Листопада 2023, 10:06

Коли 2017 року я була залучена до роботи над масштабною виставкою «Проект Енеїда» (2017-й був так давно, що «проект» досі писали через «е»), то, зізнаюся, спершу мала сумніви, що рефлексіями на тему всього лише одного художнього твору (хай навіть 400-сторінкового!) вдасться заповнити цілий поверх Національного художнього музею України. Однак матеріалу виявилося достатньо не тільки на це, а й на насичену багатотижневу програму заходів — ба навіть певні артефакти так і не ввійшли до експозицій через надмір. Чи може бути щось більш промовистим на користь живучості поеми про «моторного парубка», ніж ці численні реінтерпретації, яких не меншає?

Ілюстрації до «Енеїди»: який вигляд мали Еней і Дідона

Одними з перших і, мабуть, найчисленнішими (не менш як 18!) інтерпретаціями поеми можна вважати цикли ілюстрацій, які супроводжували текст у різних його виданнях. Кожен із художників створив власне візуальне трактування персонажів цього твору, яке відображає не лише його (поки що, на жаль, не її) індивідуальний стиль і смак, а й певною мірою соціально-культурний дух тієї чи тієї епохи.

Ілюстрації Порфирія Мартиновича Сайт Харківського художнього музею

Першим автором ілюстрацій до твору був земляк Котляревського — полтавець Порфирій Мартинович. Він був не лише художником, а й фольклористом та етнографом, відомим своїми краєзнавчими розвідками й серіями портретів українських селян, а також замальовками з їхнього побуту. Тому природно, що його персонажі мають вигляд тогочасних пересічних українців, позбавлених навіть притаманної пізнішим візуальним образам героїзації козаччини. Однак саме завдяки графіці Мартиновича Еней та інші римляни і їхні боги утвердились у візуальному каноні саме як українські козаки. Прикметно, що малюнки, створені ще в 1870-х, було презентовано аж 1903-го в Полтаві на урочистій події — відкритті пам’ятника Котляревському. Доля самого Порфирія Мартиновича виявилася трагічною: він став однією з жертв Голодомору 1932–1933 років.

Протягом наступних кількох десятиліть зʼявляються на світ ще кілька серій ілюстрацій, зокрема авторства Василя Корнієнка, Івана Бурячка, Адальберта Штірена (цікаво, що останній створив малюнки для першого закордонного видання — у Берліні) та багатьох інших. Більшість із них навряд чи можна вважати впливовими — хіба як маркери неперервності традиції та інтересу до поеми. Винятком є серія Михайла Дерегуса, створена напередодні Другої світової війни, яка за поданням матеріалу, однак, нагадує вже згаданого Мартиновича. Варті уваги й роботи Івана Падалки, який підійшов до ілюстрування твору з розмахом і силою, властивою бойчукістам, і створив самобутні яскраві образи українських козаків.

Обкладинка «Енеїди» у виконанні Анатолія Базилевича. Vogue.ua

Цікавою та самобутньою є серія малюнків львівсько-канадського художника Мирона Левицького. Митець двічі звертався до ілюстрування твору Котляревського — у середині 1930-х після закінчення навчання (у більш класичному виконанні) та в 1960-х (у стилі, близькому до попарту). Останні малюнки — яскраві та барвисті, сповнені життя, часто смішні, а персонажі на них дечим схожі на персонажів сучасних коміксів. Ці малюнки зрозумілі та цікаві сучасникам і досі й сильно вирізняються на тлі інших ілюстративних циклів. Зібрання цих малюнків нині перебуває в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові.

Загалом у 1950–1960-х відбувається справжній вибух появи ілюстрацій до твору, що не останньою чергою зумовлено національно-культурним відродженням. Найціннішими феноменами тут є цикл Олександра Данченка, який почасти повертається до античного субстрату твору, створюючи камерне видання з малюнками, що нагадують розписи античних амфор.

Найвідомішими серед загалу є ілюстрації Анатолія Базилевича. Митець створив більше, ніж просто цикл малюнків, — він фактично створив власний самобутній твір, вплив якого на популярну та сміховинну культуру України складно переоцінити. Це видання стало бестселером і на десятиліття закріпилося на полицях кожної десятої родини в тогочасній Україні (було продано понад мільйон копій). Більше про історію цього видання можна прочитати, зокрема, у книжці «Енеїда Базилевича» видавництва «Артбукс».

Георгій Нарбут. Еней і його військо. Wikiart

Завершити цей далеко не повний огляд ілюстрацій хотілося б, так би мовити, нереалізованим проєктом — роботою митця — основоположника візуального канону української державності, автора перших грошових знаків України, проєкту герба та української абетки Георгія Нарбута «Еней і його військо» (1919).

Цикл ілюстрацій художник так і не створив (можливо, і не планував). Однак звернення Нарбута саме до цієї поеми, поєднання козацького й римського елементів на картині є безсумнівним маркером канонічності та важливості цього літературного твору для українського державотворення.

Еней на сцені, на екранах, у навушниках

Театральна історія поеми не менш насичена, ніж ілюстраційна. Уже 1891 року Микола Садовський створює однойменну оперету, яка, однак, не протрималася довго в людській памʼяті, хоч і була, на диво, дозволена цензурою (мабуть, через «глумливу примітивність» оперети як жанру).

Проте 1910 року «Енеїда» стає «серйозним» твором композитора Миколи Лисенка як опера на три дії. За його подання літературний оригінал став ще ближчим до народного мистецтва, зокрема через українську пісню. Постановка була втілена так само трупою Миколи Садовського та вперше показана в Києві. Цікаво, що вистава йшла українською мовою, а авторкою лібрето була Людмила Старицька-Черняхівська. До наших днів дійшла афіша цієї вистави, яку було спеціально відреставровано для виставки 2017 року і яка зберігається в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва. Ця опера зазнала ренесансу 1959 року в постановці Володимира Скляренка й Василя Харченка в Київському театрі опери та балету. Енея тоді виконував молодий Дмитро Гнатюк.

Читайте також: Сміх першого класика. Чому «Енеїда» Котляревського зараз популярніша за поему Вергілія?

Відомо, що й авангардний театр 1920–1930-х звертався до твору «Енеїда». Принаймні збереглись ескізи костюмів до вистави авторства Бориса Ердмана 1927 року. Трактування твору тут неординарне, адже дійовими особами є купець, куркуль, письменник тощо. Однак інформації про власне постановку достеменно немає.

«Подією в театральному житті» називає Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка постановку «Енеїди» 1986 року під керівництвом Сергія Данченка. Склад і справді був зірковим: автором лібрето став Іван Драч, Енея зіграв Анатолій Хостікоєв, Дідону — Наталія Сумська, а за автора був Богдан Ступка. На сайті театру можна послухати радіоверсію вистави, подивитися відеоуривки та фотографії постановки.

Постановка «Енеїди». Сайт Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка

Новим прочитанням і музичним експериментом стала рок-опера «Енеїда», яка вважається також першою українською рок-оперою. Її автором є композитор Сергій Бедусенко.

Не оминула «Енеїда» й ляльковий театр. У Києві в 1980-х з успіхом йшла вистава режисера Юрія Сікала. 2023 року постановка за поемою знову зʼявилася на сцені Київського театру ляльок. В анотації вистави сказано, що твір у наші часи знову набув актуальності, й із цим твердженням складно не погодитися.

Але ляльковий театр став не єдиним «дитячим» утіленням твору. Поема Котляревського двічі перетворювалася на мультипліковану анімацію, в обох випадках авторства відомого українського мультиплікатора Едуарда Кірича (який також створив славнозвісних «Козаків»). 1969 року на екрани вийшов півгодинний мультфільм «Пригоди козака Енея».

А першим повнометражним мультфільмом незалежної України, випущеним 1991 року на студії «Укранімафільм», стала «Енеїда». Це була доволі серйозна за настроєм робота, де національний компонент переважав над бурлексним і сміховинним.

Сцена з мультфільму «Енеїда». Укранімафільм

Урешті, однією з останніх сценічних інтерпретацій твору Котляревського став «мультимедійний колаж» агенції «АртПоле» «Безкінечна подорож, або Енеїда» — сучасна постановка, яка використовує різноманітні медіа та, мабуть, найкраще може бути схарактеризована як мультимедійний перфоманс. Голосом автора Котляревського тут виступає Юрій Андрухович, який протягом виступу зачитує уривки з твору, тим часом навколо відбувається світлове й музичне шоу. Композиторами твору стали Віктор Новожилов і Марк Токар, віджеєм — Сергій Пілявець, режисеркою — Оля Михайлюк. Проєкт було вперше представлено в межах «Книжкового Арсеналу» 2017 року, і відтоді він подорожував багатьма містами України.

Уривок із перформансу «Безкінечна подорож, або Енеїда», АртПоле

Пластичний Еней

Пригоди українського Енея виявилися плідним матеріалом для багатьох інших видів мистецтва. Доволі вагомою за кількістю інтерпретацій стала скульптура — від монументальних творів до декоративних побутових фігурок. Історія «Енеїди» в скульптурі розпочинається відкриттям уже згаданого памʼятника Котляревському в Полтаві 1903 року. Річ у тім, що автор монумента Леонід Позен створив не лише постамент і погруддя письменника, а й три горельєфи з найвідомішими творами Котляревського, які прикрасили постамент. Серед них, звісно, й «Енеїда». У 1960-х було створено два цикли декоративних порцелянових композицій за мотивами «Енеїди»: перша — авторства Владислава Щербини (1960), друга — Валентини Трегубової (1968). Остання, майже як книжка Базилевича, знайшла своє місце на полицях багатьох українських сервантів.

Читайте також: Від «Енеїди» до «Мавки»: злети і падіння української незалежної мультиплікації

Не можна оминути увагою і втілення «Енеїди» в масовій культурі. Ці явища складно охопити, але саме вони передовсім забезпечують життя літературному творові. 1995 року Іван Будз перевтілив «Енеїду» в комікс, який кілька разів виходив друком у різних видавництвах.

Вигляд експозиції виставки «Проект Енеїда», НХМУ. Фото – Максим Білоусов

Важливим самобутнім явищем в українській культурі було літературне кафе «Еней», яке існувало з 1966-го по 2000-ні при Спілці письменників СРСР та стало місцем зустрічі й творчості багатьох поколінь київських митців. Інтерʼєр закладу було прикрашено розписами, спеціально створеними Базилевичем, що вкотре вказує на канонічність саме цього циклу ілюстрацій, а літературний твір перетворився на елемент топографії та ментальної мапи кожного тогочасного киянина.

А скільки кафе й крамниць з іменем персонажів поеми можна знайти в районних центрах по всій Україні! У межах згаданої виставки це кафе було відтворено в стінах художнього музею як попап-кафе. Також було розроблено листівки, наклейки, торбинки, які сприяли швидкому й масовому поширенню візуальних інтерпретацій «Енеїди». Власне, і сам виставковий проєкт, і паралельна програма лекцій та воркшопів є також медіа, у яких «Енеїда» оживає, обговорюється й далі існує в колективній свідомості українців. Ще більше матеріалів, досліджень і публікацій (наприклад, РАДІОДОК «Шлях українського Енея» «РАДІО КУЛЬТУРА») ознаменували собою цей памʼятний рік — 225-річчя засадничого твору української літератури.