Водоспад Воєводин — одне з природних див, що їх приховують південні схили полонини Руни. Дістатись до водоспаду нелегко, тому більшість туристів відвідують сусіднє диво природи — водоспад Шипіт. Але Воєводин вартий того, щоб дійти туди і побачити його красу. Бурхливий потік, який зривається з висоти 24 метрів, є частиною струмка з тією ж назвою: Воєводин. Він бере свій початок на полонині Руні, тече глибокою ущелиною, а далі впадає у гірську річку Шипіт.
Поруч з гірськолижним курортом і долиною Драгобрат, на висоті понад 1500 метрів над рівнем моря, чудовий природний ансамбль утворюють Драгобратський водоспад та льодовикове озеро Герешаска. Підйом до водограю непростий, проте з висоти відкриваються фантастичні краєвиди дикої природи, які запам’ятаються на все життя! Драгобратський водоспад приймає найбільш видовищного і могутнього вигляду після затяжних дощів або під час танення снігу. А високогірне озеро дивовижної прямокутної форми — озеро Герешаска, ніби сховалось у карпатських горах на висоті 1577 метрів над рівнем моря. Ширина озера — близько 110 метрів, глибина — до 1.2 метрів. Щоправда, тут не покупаєшся – навіть у сонячний літній день вода тут не прогрівається вище 11 градусів тепла.
Музей Берегівщини, Берегово. У музеї Берегівщини, що знаходиться у колишньому маєтку графа Габора Бетлена, розповідає історію Закарпаття від доісторичних часів і до сучасності. Експозиції представлено у хронологічному порядку, тому зорієнтуватися тут досить легко. У музеї є і останки мамонта, що жив на Закарпатті, і знаряддя праці часів палеоліту. Також можна познайомитись з побутом народностей, що жили на Закарпатті. Тут є і старовинна маслобойка, і один з перших ткацьких верстатів, перші праски, які активно використовували у цій місцевості. Найбільший інтерес у відвідувачів викликають кишенькові ваги, якими можна зважити як 5 кг, так 1 тонну. Є у музеї одна зала, що повністю присвячена Другій світовій війні. Тут є важливі документи того часу, а також одяг і листи військових. А ще в музеї є зала, що розповідає про образотворче мистецтво України та Австрії. Особливе місце займають 35 картин Йосипа Гарані – живописця з Берегово.
Оленяча ферма. Між селами Іза та Липча на Закарпатті знаходиться єдина в Україні оленяча ферма. Створили її у 1987 році, саме тоді після ліквідації колгоспу завезли перших плямистих оленів. Розводили оленів не задля шкури та м’яса, а з метою отримання (пантів) рогів з оленів, які широко використовуються в медицині. Цікаво, що роги можуть вирости за день, аж на 5 сантиметрів і уже через 2 місяці вони знову готові до зрізання. Тобто, оленів для цього не вбивають. Після розвалу Радянського Союзу, ферма стала збитковою, зарплату працівникам не виплачували, за тваринами не доглядали, що призвело до різкого скорочення чисельності стада та мало не призвело до її закриття. Але у 2003 році ферма отримала нове життя – її викупив приватний підприємець, який використовує і надалі ферму з метою добування пантів та, як додатковий заробіток – пускає сюди туристів. До речі, тут дозволяють годувати оленів прямо з рук.
Реабілітаційний центр для ведмедів. Створений в 2011 році реабілітаційний центр бурого ведмедя «Синевир» в Закарпатській області – єдиний такого типу центр в Україні. Це місце вразить будь-яку людину і нікого не залишить байдужим. Сюди привозять ведмедів, з якими погано поводилися попередні господарі. Наприклад, один з цих ведмедів раніше був у цирку, де його вчили танцювати, поставивши на розпечене залізо. У цьому центрі за ведмедями доглядають і вчать пристосовуватися до природних умов життя. Цікавий факт – в Україні їх залишилося лише 300 особин.
Водоспад Труфанець. Поміж селами Ясіня та Кваси, на річці Труфанець, правій притоці Чорної Тиси, знаходиться однойменний водоспад, висотою 36 метрів. Потічок, який в низовині стає гучним водоспадом, бере свій початок на висоті близько 1720 метрів над рівнем моря, з південно-східних схилів гори Свидовця. Перед тим як впасти в Чорну Тису, потік долає близько 3 км горами, і ще 230 м тече під землею. Біля підніжжя водоспаду збудовано оглядовий майданчик у вигляді альтанки у гуцульському стилі.
Мукачівська ратуша. Мукачівська ратуша – велична триповерхова будівля у стилі сецесії з елементами неоготики, збудована у 1904 році, у самому центрі міста. Споруда зведена за проектом і під керівництвом архітектора з Будапешта Яноша Бабули-молодшого (деякі джерела твердять, що архітектором був Полгар). Архітектор надав ратуші вигляду стародавньої середньовічної архітектури. На ратушній вежі вмонтований годинник-куранти, який встановили наприкінці 1904 року. На той час годинник Мукачівської ратуші входив до числа п’ятірки найкращих баштових годинників у Європі. Мукачівська ратуша створює враження солідності й урочистості, як і належить резиденції міської адміністрації, котра містилась у цьому будинку за будь-якої влади.