Нещодавно вперше на моїй пам’яті я побачив на іноземному сайті слово «мальопис» на позначення української графічної історії: йдеться про «Коротку історія довгої війни» Маріам Найем, Юлії Вус та Іван Кипібіда, як за пів року вийде в англійському перекладі у видавництві «Penguin». Тиждень не так давно писав про цей проєкт.
Термін «мальопис», хай як дивно, ще не дуже прижився і в Україні, хоча поціновувачі графічних історій вже давно надають перевагу йому замість «коміксу». Проблема ще й у тому, що нам донедавна бракувало осмислення історії українських мальописів, а також процесів зародження і розвитку цього виду мистецтва на наших теренах. І ось маємо першу цеглинку в фундаменті вітчизняного мальописознавства — «Український мальопис: (не) розказана історія» Богдана Кордоби, Руслани Коропецької і Віри Кордоби від видавництва «UA Comix». Автори зазначають, що робота над виданням почалася ще восени 2018 року і за цей час «було опрацьовано сотні наукових статей, монографій, листів тощо». Втім, це аж ніяк не занудна дисертація, перетворена на монографію, — це майже мальопис про мальописи, або ж, радше, ілюстроване дослідження. Місцями воно навіть подібне до праць Скотта Маккалауда, дві з яких виходили в перекладах українською: «Створити комікс» і «Зрозуміти комікси».
Найцінніше, як на мене, в «Українському мальописі: (не) розказаній історії» — те, що його назва вужча за його зміст, бо, крім історії, тут ідеться і про витоки мальопису як явища, і про його специфіку «від Аза до Іжиці», а ще про його анатомію (формати, види, жанри тощо) та творців. Загалом у виданні 160 сторінок, і безпосередньо (не)розказаній історії українських мальописів приділено трохи більше як 50. І для когось це, безперечно, стане мінусом книги, але все ж, якщо ви мало що знаєте, про «дев’ятий вид мистецтва» — то видання від «UA Comix» точно для вас. Для тих же, хто дещо розуміється в темі дослідження, теж знайдеться багато цікавинок, насамперед у мальовничому ілюстративному матеріалі.
Безперечно, найцікавіше питання, яке книга досліджує, — що можна вважати першим українським мальописом. І тут, не повірите, відповідь буде така, яку рекомендують казати всім учасникам гри «Що? Де? Коли?», коли вони не знають, що відповідати: Тарас Шевченко. Звісно, він створив не зовсім те, що ми зараз називаємо мальописом, але в контексті тодішньої культури це було щось дуже наближене. Власне, тому його і названо протомальописцем за ілюстрації до «Історії Суворова» (1842) Ніколая Полєвого. І від Кобзаря історія стрімко посувається до наших днів зі згадками багатьох художників, які, на жаль, зараз або мало відомі, або взагалі напівзабуті. Так протомальописами також названо політичні карикатури Георгія Нарбута, Охріма Судомори, П. Коцького й Іван Бурячка та багатьох інших. Загалом же, читаючи про них, вкотре шкодуєш про те, як багато ми не знаємо про власне мистецтво. Ось, наприклад, нам досі бракує історії української карикатури, яка стала вагомою складовою нашої емігрантської преси, і про яку, скажімо, Остап Тарнавський пише, що це «відповідальна і характеристична частина нового мистецтва і літератури». До речі, окремий розділ дослідження присвячено якраз мальопису в діаспорі: Яків Майданик, Павло Крат, Юліан Сердяк, Віктор Цимбал, Мирослав Григоріїв, Леонід Перфецький, Едвард Козак, Петро Холодний, Мирон Левицький, Яків Гніздовський та ще багато талановитих митців. Ось як про це пише дослідник Артур Іжевський: «Тема еміграції в українській сатиричній графіці спричиняла поступ у пошуку нових художніх форм виразності. Це насамперед вимагалося через потребу передачі у графіці різноманітних, часом протилежних почуттів: невизначеності та надії, розгубленості та рішучості. Тобто це був один з прикладів, коли новизна змісту впливала на розвиток художньої форми». Не забуто в «Українському мальописі: (не) розказаній історії» і сучасних мальописців: від «Шовкової Держави» Фелікса Добріна та Василя Барищева (1990) до творінь Ігора Баранька. Також знаково, що є розділ про українського супергероя, який нині, звісно, асоціюється з нашими захисниками і захисницями із ЗСУ.
Богдан Кордоба, Руслана Коропецька і Віра Кордоба насамкінець уточнюють, що запропонували коротку історію українського мальопису, бо вона продовжує активно створюватися, попри те що багато мальописців «змінили пензель на піксель». Втім, Україна — це, безсумнівно, нація супергероїв і супергероїнь, як сто років тому, так і тепер, і наш військовий спротив — це і творчий спротив, що надихає робити і захищати своє.