Уся Європа зраділа, коли Європейське космічне агентство посадило Philae – зонд завбільшки із пральну машинку – на поверхню комети за 300 млн миль (480 млн км) від Землі. Це майже як метнути дротик наосліп за океан і поцілити в яблучко. Невдовзі після того Philae заглух, але встиг передати купу інформації і зарядити оптимізмом континент, який останнім часом почував небагато радощів. А ось зберігати більш приземлений вплив, навіть у власному сусідстві, Євросоюзові складніше.
Російська інтервенція в Україні виявилася одним із перших випробувань для нового верховного представника ЄС з питань закордонних справ Федеріки Моґеріні, яка доти була на посаді (хоча й недовго) міністра закордонних справ Італії. НАТО попереджає про нарощування кількості російських військових і техніки у Східній Україні. Фейкові вибори, які нещодавно відбулись у двох проросійських сепаратистських регіонах, Москва «поважає», якщо не визнає. Мінські домовленості, підписані у вересні Україною, Росією та сепаратистами, частіше порушуються, ніж виконуються. Петро Порошенко готується до «повноцінної військової операції».
Як Європа допустила таке лихо в себе на порозі? Її посадовці повторюють твердження про те, що 1989-го Україна була на одному рівні з Польщею, а нині втричі бідніша. Між рядками читалося, що правильна політика може виправити розворот України від її європейського майбутнього. Саме цією думкою керувалися сміливі протестувальники, чимало з них під прапорами ЄС, що заюрмили київський Майдан рік тому. Вони хотіли не просто позбутися Віктора Януковича, який поступився російському тиску й відмовився від торгової Угоди з Євросоюзом, а й покласти край корупції та розкраданню, які панували в країні від часу здобуття незалежності. Насправді бойові гасла Майдану були за Україну як сучасну європейську державу. Натомість вона перетворилася на криваву зону війни, яка підвела її до межі економічного краху.
З Україною не могло бути просто. Станом на кінець 2004-го (коли почалася Помаранчева революція, що привела до влади в Києві проєвропейські сили) ЄС уже взявся до розширення на схід. А потім, через «утому» від цього процесу, бідніші пострадянські держави на кшталт України залишилися з нічим. Європейська політика сусідства, спрямована на те, щоб здійснити політичні та економічні зміни у країнах, територіально близьких до Євросоюзу, але без перспективи членства, стала гірким провалом. Замість технократичної і поетапної, вона перетворилася на політику із прихованими задніми думками, тож не змогла адекватно відреагувати на потреби окремих країн і регіонів.
Але найскладніша проблема – Росія. Владімір Путін вирішив, що Україна, схиляючись до Європи, загрожує російським інтересам. Його втручання, зокрема анексія Криму та вторгнення на Схід, було непередбачуваним і ситуативним, оформленим у тонах націоналістичної ідеології – чи то в реваншистських розмовах про «Новоросію», а чи в нападках на Америку. Його Євразійський економічний союз збирається конкурувати з ЄС, навіть якщо наразі туди входять окрім РФ лише Вірменія, Білорусь і Казахстан.
Тепер європейці точно прозріли. 16 листопада Путін раніше покинув саміт G20 після докорів лідерів держав-учасниць. Невдовзі після того канцлер ФРН Анґела Меркель дала незвично сувору оцінку російській загрозі – і не лише для України, а й для Грузії, Молдови, країн Балкан. Путін у своїй готовності роздмухувати конфлікт в Україні перевершив здатність Європи адекватно реагувати, незважаючи на санкції ЄС. На зустрічі минулого тижня європейські міністри закордонних справ домовилися просто засудити вибори на Донбасі й поширити санкції на ще кількох сепаратистів. А це ж була перша зустріч міністрів закордонних справ країн – членів ЄС, де головувала Моґеріні. Багато аналітиків, ба навіть деякі європейські уряди, виступали проти її обрання, побоюючись, що вона буде виразником прокремлівського нахилу, який довгий час демонструвала її країна. Дехто додавав, що, як і її попередниця Кетрін Ештон, Моґеріні надто недосвідчена для такої посади, хоч і має чималий досвід у політиці та міжнародній дипломатії італійських лівоцентристів за плечима.
Читайте також: Слава Рабіновіч: «Ніколи у своїй пострадянській історії РФ не залежала від імпорту настільки, як тепер»
Їй доведеться переконувати цих скептиків, а ще перед нею стоїть складне завдання – збереження єдності серед країн ЄС. Багато хто в Євросоюзі нарікає на шкоду, котрої, як вони кажуть, санкції проти Росії завдають їхнім економікам. А з огляду на те, що більші європейські країни, серед яких тепер і Німеччина, дедалі активніше провадять власну зовнішню політику, незрозуміло, як на неї може впливати Брюссель.
Інструменти для роботи
Та ЄС аж ніяк не беззубий. Моґеріні має чимало «інструментів» для роботи, зокрема професійно укомплектований тямущий дипломатичний штат і фінансову потугу Єврокомісії. Вона віце-президент комісії і пообіцяла бути на кожному щотижневому засіданні, попри мандрівну роботу. У неї є хороші практичні ідеї щодо того, як оптимально працювати в умовах неповороткої євробюрократії. Європейські високопосадовці натякають, що готові надати Україні більше економічної допомоги, якщо вона серйозно візьметься за судову реформу, лібералізацію ділового середовища тощо. Однак важко згадати країну, де європейські гроші, вплив чи приклад підштовхнули до реальних трансформацій без перспективи членства, хоч би якої віддаленої, тож поки що незрозуміло, чи буде така стратегія успішнішою в Україні.
Можливо, Моґеріні сподівається потягнути час. Кінцева мета Путіна не до кінця зрозуміла напевне і йому самому. Хтось боїться, що той хоче пробити коридор до Криму. Інші припускають, ніби, незважаючи на протилежне враження, він, можливо, починає більше взаємодіяти із Заходом. Найімовірнішим продовженням подій, мабуть, виявляться нові бої низької інтенсивності й спроби сепаратистів закріпитися на захопленій території чи розширити її. Санкції ЄС діятимуть до весни, а можуть і розширитись. Ендрю Вілсон, експерт із питань України в аналітичному центрі «Європейська рада з міжнародних відносин» (ECFR), припускає, що тоді Росія може стати ще вразливішою до тиску, особливо за умови, що ціни на нафту залишаться низькими. Але чи витримає так довго українська економіка?
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com