Подорожі, щоденні прогулянки, малі одіссеї ― як я люблю їх, і як мені бракує їх, коли з тих або тих причин не можу вдаватися до них! Подорожувати ― це жити в найглибшому розумінні цього слова, подорожування ― робота, якої ніхто не може виконати замість тебе. Хтось може замінити тебе в праці, але ніхто не замінить тебе у твоїх подорожах.
Ми ходимо всі незалежно від часу й місця, щодня переміряємо незліченні кілометри. Ходьба не вимагає ані вмінь, ані техніки, ані спритності, ані грошей. Досить тіла, простору й часу. Ходьба відбувається легко. Ця дія цілком природна й очевидна. Ходити може кожен. Крок уперед, хвилинка перерви й ненастанне спостерігання змін у краєвиді, який проминаєш. Можна йти новим, незнайомим шляхом, а можна повертатися до місць, які добре знаєш і які відкриваєш заново. Можна йти мовчки чи, коли маєш товариша в мандрівці, ділитися спостереженнями і спогадами, пов’язаними з місцями, які відвідуєш знову, або новими враженнями, які тільки тепер дістаєш.
Можна йти самотою по знайомій дорозі й пригадувати тих, із ким ходив нею давніше. Можна радіти відкритим просторам, дослухаючись до білого шуму природи, або розбиратись під час ходи в лабіринті вуличок знайомого міста. Йдучи без поспіху, без конкретної мети, ти відкриваєш місто: будинок із небесними жалюзі, приголомшливу відмінність конструкції вікон, будинки вузькі та високі, низькі та широкі. Фасади прості й суворі, а ось із романтичними ґанками, які заплів виноград. Подорожуєш під весняним дощем, під літнім сонцем, осінньою сльотою, заметіллю.
Але прогулянки бувають іще й філософським актом, і духовним досвідом. Походи і прощі, блукання і ритуальні процесії, природа і цивілізація, культура і мистецтво. Уважній ходьбі притаманне щось особливе. Бути тут і тепер і водночас мати змогу зосередитись на тому, щó, власне, робиш, а це означає: НЕ слухати музики, радіо, аудіокнижок і телефонів. І може ще означати: бути сам на сам із собою, бути вільним й анонімним, бути відкривачем. Чи добре думається, коли ступаєш ногами? Мислитель і натураліст Генрі Девід Торо значну частину свого життя присвятив подорожам, він ходив годинами, цілими днями, спостерігав і невтомно снував думки, які ретельно записував: «Окремий крок не створить на землі шляху, бо й окрема думка не створить стежки роздумів. Щоб прокласти добре помітний шлях, ми ходимо стежкою знову і знову. Щоб прокласти глибоку ментальну стежку, ми мусимо не раз обмірковувати думки, що, як ми хочемо, мають запанувати над нашим життям». Торо зауважив, що з погляду пошуків вигоди ходіння абсолютно марне: це згаяний час, протягом якого не створюють матеріального багатства, але мандрівки і для нього, і для багатьох інших людей були неоціненним часом, коли народжувалися найпрозірливіші думки. Не в затишку бібліотеки, де ти занурений в історію цивілізації, у культуру, у світ думок, породжених чиїмсь розумом. Зрештою, книжки існують не на те, щоб учити нас жити, а на те, щоб ми прагнули жити, жити в надії, у пошуках, жити інакше.
Мандрівець, вирушаючи зранку в дорогу, ще не має історії, вона з’являється дорогою, її розповідають, коли Одіссей повертається. Природа також не має історії, природі властива ритмічність, яка спантеличує і чарує нас. Під час мандрівки твоє тіло мимоволі споглядає широкі відкриті простори, непомітно піддається природі. І стає єдиним із нею. Ти перестаєш бути сам, тепер вас уже двоє, ви йдете разом. Французький філософ Фредерік Ґро став апологетом ходьби й систематичних міркувань про неї, ба навіть спробував написати філософію ходьби: «Ходячи, ми не робимо нічого іншого. Власне, саме завдяки цьому мандрівка дає нам змогу повернутися до чистого пізнання буття, відкрити наново просту радість існування, якою ми насолоджувалися в дитинстві. Ходячи, ми скидаємо баласт, позбуваємось одержимості діяльністю і завдяки цьому віднаходимо дитячу вічність. Ходьба по-дитячому проста. Ми в захваті від погоди, сонячного сяєва, високих дерев, блакитного неба. Для цього не треба ніякого досвіду, ніяких умінь».
Авжеж, це дуже просто, треба лише усвідомити цей стан і засвоїти його як свій звичай. Ходьба не вимагає нічого, крім твого тіла, тобі не потрібні ані широта твоїх знань, ані мудрість прочитаних книжок, ані різні знайомі, досить двох ніг і широко розплющених очей, щоб бачити.
Для доброго початку варто прислухатися до молитви індіанців навахо і сприйняти її як заохочення:
Серед краси хотів би ходити,
Серед краси переді мною хотів би ходити,
Серед краси за мною хотів би ходити,
Серед краси наді мною хотів би ходити,
Серед краси піді мною хотів би ходити,
Серед краси навколо мене хотів би ходити,
Серед краси хотів би ходити.