Службам безпеки повідомили про змову проти влади. Лише два тижні тому заява про це прем’єр-міністра Литви пролунала як грім серед ясного неба. 17 грудня з’явилися новини про арешти. Реакція людей була неоднозначною й породила більше запитань, аніж відповідей. Коли прем’єр країни — члена НАТО та ЄС відкрито говорить про спробу державного перевороту, то не забавки. З цим не жартують. Безпідставні заяви такого штибу — це погано і для інвесторів, і для самої країни. Проте опальному прем’єрові Литви Саулюсу Сквернялісу було байдуже. 11 грудня він озвучив важливе повідомлення, шокувавши журналістів і політиків: «Ви маєте знати, що є план посіяти хаос, є ретельно розроблений план, щоб скинути уряд».
Таємниче й туманне повідомлення очільника уряду спонукало до спекуляцій. Минуло лише два роки після невдалої спроби росіян здійснити переворот у Чорногорії і майже п’ять років після російської окупації Криму з допомогою «зелених чоловічків», тож перспектива схожого сценарію в одній із країн Балтії видавалася цілком реальною. Та зрештою виявилося, що це чергове політичне протистояння: Скверняліс заявив, що змовники пов’язані з опозицією — правою Консервативною партією. За його словами, консерватори мають «плани», понад те, нібито йдеться про вплив Кремля.
Члени Консервативної партії відреагували на звинувачення зі сміхом і водночас з обуренням. За нинішніх обставин заява очільника уряду про запланований переворот була щонайменше безвідповідальною. Однак прем’єр не відступив і навіть підняв ставки. Помітно хвилюючись, він кидав журналістам короткі відповіді стосовно своїх подальших дій. «У цій справі я офіційно звернувся до служб безпеки й відповідаю за кожне сказане мною слово», — наголосив він, а невдовзі служба розвідки — Державний департамент безпеки (SSD) — це підтвердила. «Із таким самим успіхом він міг звернутися до астрономічної обсерваторії в Молетаї. Чув, у них там хороші спеціалісти. То й дали б службам безпеки спокій, — саркастично заявив Ґабріеліус Ландсберґіс, онук легендарного Вітаутаса Ландсберґіса й нинішній лідер Консервативної партії. — Може, нам слід обговорити стан здоров’я прем’єра: чи в змозі він виконувати обов’язки».
Читайте також: Служба безпеки Чехії викрила мережу шпигунів РФ та Китаю
Як слід було очікувати, спалахнула запекла політична боротьба. І, здавалося, на темі перевороту можна ставити крапку. Усім відомо, що правляча коаліція на чолі із Союзом селян і зелених Литви намагалася вибороти бюджет на наступний рік у розмірі €10 млрд, а опозиція протидіяла всім пропозиціям уряду. Бюджет таки ухвалили. Окрім того, прем’єр, очевидно, нервувався через страйк профспілок учителів, що почався 12 листопада — у традиційний для Литви День цапа. Уперті, як цапи, учителі сказали, що не відступлять, доки їхні вимоги не буде виконано, і навіть спробували влаштувати власний маленький Майдан, а 30 листопада окупували Міністерство освіти — з їжею, напоями, танцями й телевізійниками. Жарти та навіть фейкові новини про те, як спецпідрозділи поліції вриваються в міністерство в день річниці подій на київському Майдані, занепокоїли деяких людей, але додали їм рішучості. Увага ЗМІ й загалом спостерігачів була прикута до цієї політичної боротьби. І от 17 грудня з’явилися новини про арешти, щоправда, бракувало подробиць. Нова інформація всіх заскочила зненацька.
Дата арештів — 17 грудня — видається іронією. Адже це річниця грудневого перевороту 1926-го, коли офіцери литовської армії скинули демократично обрану (ще одна іронія) Партію фермерів і селян, попередницю Союзу селян і зелених Литви, за якою стояв президент Казіс Ґрінюс. Тоді до влади прийшов праворадикал Антанас Смятона, що правив протягом наступних 14 років. Цього разу до справи взялися не військові, а поліція та служби безпеки: заарештували Валєрія Іванова, доволі відомого в Литві російського громадянина. Так само як про Сергія Аксьонова в Криму до окупації 2014-го, про Іванова серед широкого загалу майже ніхто не чув. Він не був у Литві впливовою людиною до 1990 року, коли країна повернула собі незалежність від Радянського Союзу. Однак був лідером «Единства» — промосковського руху, що виступав проти «Саюдіса» (литовської політичної організації на чолі з Вітаутусом Ландсберґісом, яка боролася за незалежність) і протидіяв дезінтеграції Радянського Союзу. Організація Іванова була заснована як «робітничий рух» і мала підтримку радянської армії та КГБ. У 1989 році рух «Единство» влаштував акцію протесту проти литовців, що прагнули незалежності, і почав діяти більш рішуче й вороже. У вже незалежній Литві на початку 1991-го, доки світ спостерігав за подіями в Перській затоці, де назрівала операція «Буря в пустелі», «Единство» пішло в наступ. Іванов мобілізував тисячі розлючених «робітників» і зробив спробу штурмувати та окупувати парламент. Схема повторилася 2014-го в українському Криму. Хоча до перемоги було близько, атака у Вільнюсі таки провалилася: протестувальників розігнали водометами. У наступні дні за справу взялася радянська армія, і криваві січневі події 1991-го у Вільнюсі увійшли в історію. Штурмували телевежу, будівлі радіо- й телестанцій, 14 цивільних загинули від куль і бронетехніки, ще 700 дістали поранення. Іванов та «Единство» опинилися на задвірках і не отримали головного призу — парламенту, який захищали тисячі людей і який радянська влада не наважилася атакувати через жертви 13 січня. Після краху Радянського Союзу внаслідок серпневого путчу в Москві на Іванова та його банду махнули рукою. Хоч проти нього в 1997-му висунули звинувачення й засудили його до року позбавлення волі за наклеп на жертв 13 січня, він і далі наполягав на теорії змови: мовляв, «кривава неділя» була провокацією, у цивільних стріляли литовські снайпери, а не радянські солдати.
Та Іванов був не єдиним змовником. 18 грудня з’явилася новина про те, що затримали цілу групу людей і проти деяких є докази. Як повідомили служби безпеки на драматичній прес-конференції наживо, почалося розслідування і будуть інші арешти. Серед заарештованих Альґірдас Палецкіс — онук Юстаса Палецкіса, колишнього журналіста, міжвоєнного й пізнішого періоду, та горезвісного маріонеткового президента, якого Радянський Союз зробив своїм ставлеником у 1940-му, у перший рік окупації. Альґірдас, здається, вирішив піти шляхом діда. Він підозрюється в шпигунстві на користь Росії і може опинитися за ґратами на 15 років. Для служб безпеки Альґірдас Палецкіс, так само як його дід, — особа відома. Він народився у Швейцарії в родині радянського дипломата; навчався у Франції, де познайомився зі своєю дружиною-росіянкою Ольґою, донькою російського дипломата; виховувався як «номенклатурний принц» і швидко просувався кар’єрними сходами в Міністерстві закордонних справ. У 2001-му був блискучим третім секретарем місії в Брюсселі, вів переговори про вступ до ЄС, повернувся і був обраний членом парламенту. Вважався молодою зіркою Соціал-демократичної партії. Однак амбіції взяли гору, і, як поділився один із його колишніх друзів та соратників, він дуже змінився. Став зарозумілим радикалом, цитує Че Ґевару і нахвалює діда, який зустрічався зі Сталіним. Почав спілкуватися з Роландасом Паксасом, екс-президентом Литви, що був усунутий у результаті імпічменту, і самопроголошеною цілителькою Лєною Лолішвілі. Друзям і рідним відтоді складно пояснити його вчинки. 2008-го його виключили із Соціал-демократичної партії. Він сформував власну марксистську політсилу «Фронтас», нажив більше ворогів, аніж друзів, і здобув славу місцевої пародії на Че Ґевару.
Читайте також: Серед висланих із США російських дипломатів були шпигуни – CNN
Новини про арешт Палецкіса й Іванова доволі дивні. Жоден із них не пов’язаний із консерваторами, якраз навпаки. По-перше, обидва є очевидними колаборантами. Палецкіс регулярно навідується в російське посольство, та й до Росії. Понад те, так само як в Іванова, у нього немає реальної політичної влади. За останні 10 років він програв троє виборів поспіль. І разом із тим викликав підозри, бо, будучи без повноцінної роботи, багато витрачався, мав великі прибутки і «заможну тещу в Москві». Увесь цей час Державний департамент безпеки стежив за його діяльністю, збирав докази.
«Ми більше не могли чекати і взяли його, це справжній різдвяний подарунок, — стримуючи усмішку, сказав очільник розвідки Даріус Яуніскіс. — Якщо це найкраща російська інвестиція, ну що ж тоді…» Дивно й з обраним моментом. Палецкіса заарештували наприкінці жовтня, а повідомили про це лише в середині грудня. Потрібно багато часу, потрібні люди для збору доказів, велика операція й належні підстави для того, щоб заарештувати кілька осіб і змусити їхніх родичів та друзів цілий місяць мовчати. Мабуть, прем’єр Саулюс Скверняліс знав про ці арешти. То навіщо ж тоді заяви про змову консерваторів? Звинувачення в шпигунстві — справа серйозна, але це може бути лише верхівкою айсберга, як визнав Яуніскіс. Слід очікувати також арештів, адже невідомо, хто ще потрапив у тенета розвідки. Йдеться лише про шпигунство чи про справжню змову? Якщо це змова, то як її могли влаштувати два відомих невдахи?
На багато запитань ще бракує відповідей. Можливо, заява прем’єра про спробу перевороту й радість агентів розвідки у зв’язку з грандіозною операцією, яка запобігла потенційному перевороту, — це лише збіг, подарунок до Різдва. Однак таємниці, брак подробиць і відвертання уваги видаються підозрілими й порушують питання про роль прем’єра Скверняліса, який уже натякав, що планує балотуватися в президенти.