Марія Матіос – письменниця не лише продуктивна, але з-поміж своїх українських колег і найбільш дисциплінована. Принаймні, до Форуму видавців вона одна з небагатьох підготувала нову книгу, й таку слухняність було винагороджено: її «Москалиця» за три виставкові дні побила український рекорд, розійшовшись накладом у 8 тис. примірників. Авторка цього разу не вдавалася до літературно-кулінарних екзерсисів чи жанрових експериментів, повернувшись на перевірений «Солодкою Дарусею» ґрунт оповіді про великі національні трагедії, описані крізь людські драми.
Однойменна повість повертає нас у переддень Другої світової, коли буковинці, й серед них головна героїня Северина на прізвисько Москалиця, вперше побачили радянські війська й відчули на собі міць дружби «старшого брата». Вже під час війни самотня жінка, що звікувала без родини, допомагає хлопцям із лісу, готуючи їм ліки та трунки, що підтримують сили. Матіос жодним словом не педалює випробовування, які випали Северині, й від цього лаконізму віє моторошністю надзвичайної потуги. Повість «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба» про довжує тему нестерпного тягаря долі, яку, однак, героїня твору несе з сумирністю святої. Тут Матіос торкнулася дотепер у вітчизняній літературі табуйованої теми. Маріца замолоду втрачає коханого чоловіка, а єдиний син виростає несповна розуму. Одна лікарська помилка й система примусової психіатрії – складові нещастя, котре виростає до масштабів морального переступу.