І що виграш цих виборів непідготовленою командою, яка не спроможеться зробити нічого корисного, матиме наслідком втрату довіри до опозиційних сил столичними мешканцями на вельми тривалий час? Це не означає, що кияни голосуватимуть надалі за комуністів чи «регіоналів» – ні, вони просто у своїй більшості перестануть ходити на виборчі дільниці. А з Києва, як показує досвід минулих 25 років, бере приклад значна частина України…
Те, що вожді опозиціонерів не надто звертають увагу на проблеми окремого міста, нехай то і буде столиця, психологічно зрозуміло. Адже їхня мета – повалення владного режиму, а тому якісь там питання забезпечення гарячою водою мешканців Відрадного чи створення нових автобусних маршрутів через міст Патона у порівнянні з головним видаються маленькими, ба більше – ледь не дріб’язковими. Але насправді йдеться не про «маленькі проблеми», а про реальне життя великого міста. І треба розуміти, що з маленького якраз і складається велике, наче грандіозна мозаїка Святої Софії – зі смальти.
Одну таку «маленьку» проблему яскраво висвітлив небувалий снігопад в останню декаду березня. Як відомо, прибирання снігових заметів міська влада розпочала з площі перед президентською адміністрацією та іншими майже сакральними спорудами подібного штибу. Потім чистили під’їзні шляхи до будинку міськдержадміністрації та Майдан Незалежності. Потім – усе інше. А тим часом одна за одною ставалися трагедії, яких могло не бути. «Нам повідомляють, декілька пацієнтів швидких померли через нерозчищену вул. Машинобудівну на під’їзді до станції швидкої», – написали в Інтернеті активісти організації HelpKyiv. Так само нерозчищеними були і дороги до інших станцій швидкої допомоги та лікарень; їх розчистили медпрацівники та громадські активісти, а міська влада кинула всі наявні сили на під’їзди до Банкової і Грушевського та на дороги, якими високопоставлені особи їздили на роботу зі своїх заміських маєтків. Проблема? Проблема! Треба не лише поклястися, що такого не повториться ніколи, а й сформувати – заздалегідь, до виборів, та оприлюднити – список київських об’єктів, шлях до яких має бути вільним за будь-якої погоди. Оприлюднити не в останню чергу для того, щоб кияни прочитали і, можливо, щось підказали.
Читайте також: Все про сніговий колапс у Києві
Принагідно: а куди зникли поливальні машини? Чому не миються вулиці та не поливаються парки? Немає коштів? Чи, можливо, пристосовані до цього автоцистерни давно продані на металобрухт командою Черновецького?
Деякі «малі проблеми великого міста» спроможні підказати соціологи. От, скажімо, у березні Соціологічна група «Рейтинг» провела репрезентативне опитування киян, з якого, зокрема, з’ясувалося, що абсолютна більшість опитаних – 78% – не підтримує ініціативу винести всі супермаркети та гіпермаркети за межі міста не менше ніж на 5 км, залишивши у місті тільки магазини площею до 3000 м2. Позитивно ставляться до цієї ідеї лише 14% опитаних. При цьому, чим молодші респонденти, чим вища у них освіта, тим менше вони підтримують ідею винести супер- та гіпермаркети за межі міста. Зокрема, це не підтримує понад 80% молоді. Чи мають висловитися діячі опозиції з приводу цієї ініціативи? Звичайно! Тим більше, що ініціатива і справді дурнувата та висунута людьми, котрі давно вже самостійно нічого не купують і не знають реального життя великого міста.
Інше «маленьке» питання, ставлення столичних мешканців до якого з’ясували соціологи, стосується секонд-хенду. За даними того ж «Рейтингу», більшість опитаних киян (58%) не підтримують ідею заборонити продаж секонд-хенду, а підтримують – лише 20% (іншим це байдуже або вони не визначилися). І знов-таки – чим молодшими є респонденти, чим більш висока у них освіта, тим менше вони підтримують заборону продажу секонд-хенду. Так, цю ідею не підтримують майже 70% молоді, тоді як серед пенсіонерів таких лише трохи більше половини. Але ж усе одно – більшість є. Звісно, підтримка вітчизняного товаровиробника – справа потрібна, та заборона продажу секонд-хенду у даному разі є підтримкою передусім не українських, а китайських та турецьких виробників. Якщо пояснити масовій аудиторії, що до чого, то, переконаний, 58% швидко перетворяться на 68%; але водночас слід уже зараз подумати про більш раціональну організацію такого продажу і про боротьбу з напівкримінальними групами, які «пасуться» навколо нього.
Ще одна «дрібничка» – утилізація заощадливих ламп. Продають їх усюди. І не збирають відпрацьовані, здається, ніде у Києві. А йдеться, між іншим, про чистоту довкілля, про поступове забруднення міського середовища наче й мізерними дозами ртуті, яких усе більшає. Тим часом точки збору мають бути в кожному супермаркеті та на кожному великому ринку, і за збір не повинні брати додаткові гроші. Ціна цих ламп за останні 5 років зросла у два-два з половиною рази, відтак «навар» у продавців має бути нормальний…
А є ж іще й проблема МАФів, простіше кажучи – торговельних кіосків та павільйонів. Міська влада регулярно демонструє боротьбу проти МАФів, а в результаті зникають найдешевші і найпотрібніші людям торговельні точки. Отож уже зараз слід обдумувати стратегію організації міської торгівлі.
Список «малих проблем великого міста» можна збільшувати і далі. Та це, власне, завдання об’єднаної опозиції і незалежних експертних груп. Бо похід на вибори у Києві без заздалегідь продуманого плану розв’язання цих проблем – це відверта авантюра, яка нічим хорошим не закінчиться ані для політиків, ані для самих киян. І якщо партійні вожді це ще не надто добре розуміють, то київські громадські активісти і публіцисти мають їм допомогти терміново порозумнішати. Бо на чинну владу у плані розв’язання реальних столичних проблем сподівань немає – надто вже розвинений у цієї публіки хапальний рефлекс і надто мало – почуття поваги до «маленьких» людей…