Очі сльозяться від газу. Пече в горлі. Щільніше закриваю обличчя арафаткою.. Помічаю у натовпі знайомого та посміхаюсь йому самими очима – мовляв, привіт. Хлопець у балаклаві мружить очі у відповідь.
«Беркут» старанно захищає столичний орган місцевого самоврядування від місцевих мешканців. У вівторок зранку їх тут не так вже й багато – тисяча-півтори небайдужих з багатомільйонного Києва. Активісти намагаються пробитись до приміщення. Бійці спецпідрозділу намагаються зіштовхнути людей зі сходів. У хаосі та штовханині, серед розбитих носів, димових шашок та зірваних з “беркутів» шоломів, що періодично пролітають над головами, люди, випадково штовхнувши «свого», не забувають сказати «Вибачте». Підтримують тих, хто перечепився. Просять незнайомих дівчат, що стоять осторонь від бійки, потримати сумку чи телефон. «Хто загубив бейсболку? Чия бейсболка?», – вже десять хвилин вигукує чоловік, хитаючись туди-сюди на хвилях протистояння та здіймаючи у повітря чиюсь чорну кепку із червоним тризубом.
Дивіться також: Пікет під Київрадою. Сутички з "Беркутом" та газові гранати
«Тітушко», який згодом відрекомендується як «громадянин України», відштовхує від себе оператора – мовляв, той йому чимось заважає. Немов коршуни налітають на провокатора колеги. Натовп журналістів оточує чоловіка і довго та приязно пояснює йому, що ніхто йому не заважає, а ображати пресу, взагалі-то, не варто. Обличчя багатьох фотографів та кореспондентів закриті. Ні, не ховаються – але ж газ.
Бійців «Беркуту» по одному витягають з рядів. Виштовхують геть. «На дорогу його, на дорогу, там заберуть!», – кричить один чоловік. «Не бийте їх!», – просить інший, зупиняючи хлопців. Йому не шкода. Він просто розуміє наслідки.
Під ноги, на сходи Київради, падає чергова димова шашка. Хтось хапає мене за плече та тягне геть від неї, туди, де також дим, втім, ще можна дихати. Пручаюсь, бо хочу фотографувати. «Чому ти мене витяг?!», – питаю бо зна кого вже біля дороги. «Ми своїх не кидаємо», – невірно зрозумівши ситуацію, відповідає він. Роздратування зникає. Посміхаюсь в арафатку. Зліва пролітає ще один вирваний «з лап системи” беркутівець. Один з хлопців, що виштовхують його, випадково штовхає дідуся із опозиційним прапором. «Вибачте!”, – щиро каже. Підіймає з землі беркутівський шолом та жбурляє його геть – на дорогу, з боку якої саме підтягують нові бійці.