Тривале перемир’я на Донбасі може сприяти радикалізації внутрішньополітичного процесу. Раніше для всіх було очевидним, що дестабілізація центральної влади в умовах війни може мати для України катастрофічні наслідки. Натомість в умовах тривалого перемир’я ефективність цього запобіжника неухильно знижуватиметься. Про це пише журналіст Тижня Максим Віхров.
«У попередні роки різні сили докладали чималих зусиль, щоб дестабілізувати Україну зсередини, але громадянське суспільство утримувалося від участі в радикальних сценаріях і засуджувало тих, хто їх просував. Зокрема й через це вуличні протести, які у 2017–2018-му намагався здійняти Михеїл Саакашвілі, так і не здобули масової підтримки ні у столиці, ані в регіонах. Попри невдоволення темпами і якістю реформ, для всіх було очевидним, що дестабілізація центральної влади в умовах війни може мати для України катастрофічні наслідки. Натомість в умовах тривалого перемир’я ефективність цього запобіжника неухильно знижуватиметься. Власне, ще за часів Порошенка виник саркастичний мем «а то Путін нападе»: з одного боку, це була реакція на надуживання таким аргументом із боку влади, але водночас так поширювався скепсис щодо реальної загрози», — нагадує він.
За словами Віхрова, у цьому сенсі заступати за червоні лінії в часи перемир’я для влади не менш небезпечно, ніж у часи військового загострення на Донбасі. За останній рік влада дала чимало приводів для невдоволення, наживши собі ворогів майже в усіх проукраїнських середовищах, починаючи від діячів мистецтва й закінчуючи ветеранами. До того ж перемир’я, хоч би яким тривалим воно виявилося, не зможе анулювати їхні претензії до президента та його команди. Не кажучи вже про те, що будь-яке перемир’я на Донбасі, досягнуте в теперішніх умовах, утримуватиметься рівно стільки, скільки це буде потрібно Москві.
«Тому вимога обачності є обопільною, оскільки бенефіціаром «третього Майдану» може виявитися Москва — незалежно від причин, через які почалося протистояння. Своєрідний урок ми отримали вже у 2019 році, після виборів, які деякі експерти охрестили «електоральним Майданом». Так чи інакше, перезавантаження влади справді відбулося, до того ж лише за рахунок «нових облич». Але внаслідок цього ми отримали владу, що наївно вірила в можливість «зійтися десь посередині» й заледве не санкціонувала згадане вище «спільне патрулювання», — пише він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»