Журналіст зауважує, що на відміну від західних країн, які також потерпають від популізму, український популізм – це не кризовий феномен, а усталена норма, стандартний і загальноприйнятий спосіб комунікації політикуму з виборцями. "Це має своє пояснення, адже до представницької демократії Україна перейшла, не маючи ні функціональних партій, ні сталого громадянського суспільства, а до того ж – в умовах соціального хаосу, який унеможливлював артикуляцію групових інтересів, що мали б лягти в основу партійних програм", – пише Віхров.
Читайте також: Чи існує вакцина від популізму?
Так, структурування політичного поля відбувалося навколо боротьби проросійських та проукраїнських сил. У цих загальних межах, підкреслює автор, політичне поле диференціювалося переважно навколо різних олігархічних груп, які, шукаючи свій електорат, "били по площах", обіцяючи всім і все: пенсіонерам – пенсії, молоді – перспективи, працівникам – роботу, бізнесу – кредити тощо. "Так сформувався своєрідний пострадянський різновид популізму. Якщо американський чи європейський популіст зазвичай обіцяє очолити бунт проти істеблішменту й зламати "систему", то український експлуатує патерналістські очікування, що новий керівник країни нарешті подбає про "простих людей", – наголошується у статті.
Максим Віхров звертає увагу, що найближче до західної моделі популізму підійшов 2019 року Володимир Зеленський, який під час передвиборчої кампанії обійшовся без "гречки" й навіть без конкретних обіцянок. "Маючи імідж неполітичного опозиціонера, він осідлав голу протестну емоцію мас і завдяки своїй ідеологічній аморфності став універсальною посудиною для зливання протестних настроїв, у якій дуже багато порожнього місця та немає гострих кутів", – зазначає журналіст.
Читайте також: Захід про перемогу Зеленського: новий тип популізму, стрибок у невідоме і тест на обіцянки
Утім, на його думку, результати виборів 2019 року свідчать і про глибші процеси в суспільстві. Зокрема, навесні 2019 року з’явилася "роздратована більшість", яка не надто вписується в межі традиційних для України ідеологічних координат. "Політичний дебют "роздратованої більшості" означає, що усталена модель популізму себе вичерпала – якщо не остаточно, то значною мірою. Засоби, якими олігархічні еліти підтримували консенсус, дали збій. Далекосяжні політичні наслідки цього ще доведеться осмислити", – переконаний автор.