Патріотичному табору в Україні конче потрібні політичні партії нової якості. Ті сили, що є, створені переважно за загальновідомими принципами. Не слід учергове розписувати, що це зазвичай проекти, які формуються навколо незмінного лідера під чергові вибори. Про це пише журналіст Тижня Максим Віхров.
До того ж, за його словами, такі проекти позбавлені не лише ідеології, а часто й реальної організаційної структури, яка нашвидкуруч розгортається для проведення передвиборчої кампанії, а потім знову впадає в анабіоз чи просто розпадається.
«Найголовніше те, що з громадянським суспільством ці партії взаємодіють украй мало й неохоче. Хоч насправді вони мають формуватися в прямій співпраці політикуму та громадянського суспільства, звідки головним чином повинні вербуватися кадри (а не з партійних спонсорів, їхньої обслуги та «авторитетів» місцевого рівня). Водночас партійна робота має вестися постійно, а не в дусі передвиборчої штурмівщини. Здавалося б, ми маємо приклад «Слуги народу» — партії, створеної буквально на коліні за лічені місяці. Проте її кейс — це аномалія, а не тенденція», — пише він.
Адже, пояснює Віхров, навіть у патріотичних колах, не кажучи про пересічних виборців, накопичилася колосальна втома від сил, за які щоразу доводиться голосувати. Якщо 15 років тому одіозних людей у списках та на мажоритарних округах ще можна було «компенсувати», залучивши для декору кількох поважних осіб, то тепер така арифметика працює дедалі гірше. Бо саме в патріотичному таборі формулюються підвищені вимоги до якості політики. Те, що екс-регіоналам дозволяє їхній виборець, для націонал-демократів уже неприпустимо.
«Вочевидь, лідерам патріотичного табору час задовольнити запит на якісну політику, яка назріла — передусім серед їхнього ядерного електорату — ще під час Майдану. Нездатність чи небажання відповісти на цей запит привело їх на поріг маргінальності. Тому їм не залишається нічого іншого, як еволюціонувати. І перебування в опозиції — цілком слушна нагода для роботи над помилками», — наголошує він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»