Пандемія коронавірусної хвороби COVID-19 може підірвати стабільність авторитарних режимів, водночас стихійні лиха чи природні катаклізми, до яких належить і теперішня епідемія, ніколи не спричиняли руйнування демократії — принаймні в новітній історії Європи таких прикладів немає. Про це пише журналіст Тижня Максим Віхров.
«Пандемія COVID-19 може… підірвати стабільність авторитарних режимів. Глобальний міф про «китайську ефективність» чи наш локальний — про «білоруський порядок» — це досить поверхові медійні ефекти. Але стихійні лиха чи природні катаклізми, до яких належить і теперішня епідемія, ніколи не спричиняли руйнування демократії — принаймні в новітній історії Європи таких прикладів немає. Натомість є приклад Чорнобильської катастрофи, який не зацементував, а навпаки, серйозно підірвав радянський лад. Замість того, щоб об’єднати людей навколо режиму, аварія на ЧАЕС продемонструвала його вражаючу неефективність і навіть злочинність», — йдеться в матеріалі.
Віхров зауважує, що, за даними Bloomberg, американська розвідка вже зараз вважає, що Китай приховав істинні масштаби епідемії. Якими вони є насправді та які довгострокові політичні наслідки для Китаю матимуть, наразі можна лише здогадуватися. Те саме стосується Білорусі, Туркменістану та інших держав, котрі намагалися приховувати (або досі приховують) проблему. Але сумнівно, що будь-який із цих режимів зміцніє.
«Як і аварія на ЧАЕС, пандемія COVID-19 належить до загроз, які не можна подолати зусиллям політичної волі й концентрацією влади. «Сильна рука» може намагатися приборкати бунт чи заколот, але не вірус, який не дотримується комендантської години, який не можна розстріляти чи запроторити до в’язниці. Протидія таким загрозам потребує ефективної роботи державних інститутів, злагодженої взаємодії держави із власними громадянами й відкритості до міжнародної співпраці. І тут авторитарні режими мають дуже мало переваг над демократіями, до того ж усі вони зводяться нанівець їхніми недоліками. Якщо зовнішнім спостерігачам ще можна пред’явити пропагандистську картинку успіхів у боротьбі з епідемією, то для власних громадян критична ситуація стає моментом істини. Саме вони є не лише спостерігачами, а й жертвами безвідповідальності влади, її безглуздих рішень або неадекватних пріоритетів» , — пояснює він.
І, за його словами, якщо пандемія COVID-19 справді формує певний політичний запит, то це запит не на «сильну руку», а на компетентних управлінців. Непевними видаються навіть перспективи популістів. Бо сьогодні суспільства потребують не електорального катарсису й не стимуляції колективного несвідомого, а належної кількості тест-систем, апаратів ШВЛ та інших засобів, а опісля — дієвого плану подолання економічних наслідків.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»