Ваша дисертація називається «Державна фабрика м’якої сили: гравці та практики впливу публічної дипломатії в пострадянській Росії». Чи відрізняються ці практики залежно від країни?
— Так, звичайно. Кожна держава розвиває власні практики м’якої сили залежно від її пріоритетів у міжнародній політиці та наявних ресурсів (цінностей, культурної спадщини, ідеологічних пріоритетів). Росія, як і деякі інші авторитарні держави, розвинула специфічну, викривлену інтерпретацію концепту Джозефа Наея, який надає визначального значення негативним впливам. Іншими словами, метою є не тільки покращити репутацію Росії за кордоном, а насамперед дискредитувати її супротивників (постмайданну Україну, Європейський Союз і його членів, США, НАТО тощо), зменшуючи їхню силу привабливості: культурної, нормативної, політичної або медійної. Саме тому інструменти публічної дипломатії, які Росія застосовує від середини 2000-х, зокрема в медійній сфері, регулярно перероджуються в агресивні практики пропаганди й дезінформації, коли йдеться про стратегічні інтереси Москви або коли Кремль потрапляє під вогонь міжнародної критики.
Читайте також: Дитинство у вирі «побєдобєсія»
Наскільки механізми впливу Росії на колишні радянські республіки відрізняються від однієї держави до іншої: від України до Киргизстану, від Білорусі до Грузії, від Балтійських країн до Азербайджану?
— Практики російської публічної дипломатії на пострадянському просторі відрізняються залежно від контексту, характеристик і вразливостей кожної конкретної країни: важливість російськомовного населення, яке Москва визначає як «співвітчизників за кордоном», рівень русофілії цільової аудиторії та її ставлення до історії Другої світової війни, присутність православ’я та статус РПЦ тощо. Проте інструменти, які застосовують, залишаються незмінними, коли їх не забороняють: російські чи російськомовні медіа, присутні в країні (наприклад, Baltnews у країнах Балтії), ЗМІ національними мовами, які фінансує Москва (як-от численні мовні сторінки Sputnik), російські центри науки й культури «Россотрудничества» та Російські центри фонду «Русский мир», громадські організації, присутні за кордоном, наприклад у галузі гуманітарної співпраці, православні парафії при Московському патріархаті, російські школи тощо.
Кого ми можемо вважати дійовими особами, що забезпечують російський вплив в Україні?
— Більшість найвідкритіших інструментів російського впливу в Україні — тобто певні російськомовні медіа, філіали федеральних каналів або російських газет, присутні в Україні, а також культурні інституції («Россотрудничество» й «Русский мир») — були або заборонені, або суттєво обмежені в діяльності після анексії Криму й розгортання війни на Донбасі. Сьогодні провідні гравці російського впливу в Україні — це непублічні дипломати та їхня м’яка сила, за очевидним винятком Московського патріархату в конфесійній сфері. Той російський вплив, що залишається, виявляє себе або в міжнародних відносинах українських проросійських еліт і Москви (наприклад, оточення партії «Опозиційна платформа — За життя» й такі постаті, як Віктор Медведчук), або в механізмах жорсткої сили: збройна підтримка сепаратистів, відносини між діловими російськими й українськими колами.
Як впливають російськомовні сторінки RТ і Sputnik на французьку громадську думку?
— RT France і Sputnik упродовж останніх років зуміли забезпечити собі помітне місце в системі французьку «альтернативних медіа». Але їхня здатність безпосередньо, дієво і тривало впливати на французьку громадську думку, зокрема на цільову аудиторію (сувереністи, євроскептики, антиатлантисти), схоже, досі обмежена. Криза «жовтих жилетів» є винятком із правила. RT France зуміла вийти сухою з води й використати протестний рух для того, щоб здобути репутацію одного з поодиноких медіа, яке сприймають у лавах протестувальників. Цей миттєвий успіх, схоже, можна пояснити позиціонуванням RT France як речника «антиістеблішментських» сил, що спостерігається в останні роки, та опонента президента Емманюеля Макрона і його партії «Вперед, Республіко!», від часів президентської кампанії. Ось кілька цифр для загального уявлення. Сайт RT France зафіксував найвищу відвідуваність від початку запуску саме 8 січня 2019 року — за три дні після «акту VIII» «жовтих жилетів».
Читайте також: Politico: Погляд на російську пропаганду зсередини
Ідеться про понад 760 тис. унікальних відвідувань на сайт. У період між груднем 2018‑го і січнем 2019-го загальна місячна кількість відвідувань сайту RT France зросла від 7 до 12,5 млн перш ніж упасти до 8,8 млн у лютому 2019 року. Нині середня кількість відвідувачів за місяць — приблизно 4 млн. Sputnik France, що здійснює агресивнішу стратегію SEO та клікбейт (створення маніпулятивних і привабливіших заголовків для привернення уваги читача. — Ред.) для збільшення своєї аудиторії, заявляє про близько 15 млн унікальних читачів за місяць. Для порівняння, сайт часопису Le Monde налічує приблизно 100 млн відвідувачів на місяць.
Наскільки демократія зобов’язана захищати інтереси своїх опонентів?
— Надання ліцензії на мовлення іноземному медіа, навіть коли його фінансує авторитарна держава, редакційна політика якої може бути антиурядовою чи скерованою проти національних інтересів країни-господаря, — це, на мою думку, робить честь ліберальній демократії, свідомої власної сили й відданої ідеям плюралізму та свободи висловлювання. Звісно, компетентні органи, як-от Вища рада телебачення та радіомовлення (Conseil supérieur de l’audiovisuel, CSA) у Франції мусять установити червоні лінії, які такі масмедіа перетинати не мають, особливо в питаннях поширення неправдивої інформації та мови ненависті. Але я не вважаю, що дозволяти мовлення RT і Sputnik означає захищати інтереси Росії. Часом це навіть навпаки, оскільки ці медіа часто згадують як приклад для критики підривного впливу Росії за кордоном.
Читайте також: Russia Today у Франції: пропаганда проти журналістики
Щодо кремлівського лобі в міжнародних інституціях: чи варто вважати нормальним явищем те, що Тьєррі Маріані опинився в комісії по боротьбі з дезінформацією та зарубіжним впливом у Європарламенті?
— Цілком очевидно, що призначення членом інстанції з боротьби проти іноземного втручання особи, яку систематично згадують у контексті компромісів із Кремлем і яка належала до етичної комісії RT France (2017–2018), може здивувати. Але позиція пана Маріані передбачувана, і я не думаю, що варто перебільшувати його вплив на цю цілком прозору комісію, до якої належать понад три десятки осіб, що забезпечують представницький баланс. У ширшому сенсі такі призначення утверджують мене в думці, що боротьбу проти дезінформації мають насамперед очолювати суб’єкти громадянського суспільства, зокрема журналісти й дослідники.
——————–
Максим Одіне народився 1991 року в Бордо. Закінчив паризький Інститут політичних досліджень за курсом політології (Sciences Po Paris), захистив дисертацію в паризькому Університеті Нантер (Université Paris Nanterre) на тему «Державна фабрика м’якої сили: гравці та практики впливу публічної дипломатії в пострадянській Росії». Працює дослідником у Центрі Росія / СНД паризького Інституту політичних досліджень (IFRI) і політологом в Університеті Нантер.