У. Т.: Чи можемо говорити, що після так званого референдуму й «прийняття» АРК до складу Російської Федерації розпочалася перша хвиля вимушеного переселення з Криму?
– На жаль, наші побоювання справдилися, і перша хвиля переселенців (або внутрішньо переміщених осіб) розпочалася ще до й посилилася відразу після «референдуму». Вона охопила найуразливіші групи: кримських татар, родини українських військовослужбовців, людей, які пов’язують себе з українською громадою.
Не виключено, за якийсь час матимемо другу хвилю мігрантів, які зрозуміють, що в умовах окупації вони не хочуть і не будуть жити. Це може статися через погіршення соціально-економічної, кримінальної ситуації, збільшення тиску формальних і неформальних збройних угруповань та окупаційних сил. За деякими прогнозами, може йтися про десятки тисяч людей. І Україна має бути готова до цього.
У. Т.: Скільки людей уже покинули півострів і відповідно стали вимушеними переселенцями?
– Кількість запитів про переселення, які ми отримуємо зараз, більша, ніж тиждень-два тому. За останніми даними, зареєструвалися в різних регіонах України й звернулися до громадських організацій понад 3 тис. осіб. Але ми не знаємо, скільки людей виїхало до родичів, нікого не повідомивши про це, тобто повної картини немає. І хоча деякі обласні адміністрації, зокрема Львівська, реєструють людей, про формальну державну реєстрацію сьогодні не йдеться. Тому одна з цілей новоствореної координаційної ради громадських ініціатив, до якої ми входимо, – зібрати якнайповніші дані про внутрішніх біженців.
У. Т.: Із якими проблемами найперше стикаються внутрішньо переміщені особи?
– У них одразу виникають логістичні проблеми через відсутність реєстрації, роботи, місць у дитсадках і школах; вони не можуть пройти медобстеження, підприємці не знають, куди платити податки. Ця проблема абсолютно нова для України, на відміну від Молдови чи Грузії. Зрозуміло, що механізмів урегулювання ситуації наразі не існує і їх треба швидко розробляти, краще ухвалювати на законодавчому рівні. Проблема громадських організацій у тому, що дещо вони не можуть зробити замість політиків, а ті вирішувати питання не поспішають. Не розібравшись у ньому, дехто робить абсурдні заяви, мовляв, десятки тисяч переселенців із Криму потрібно розмістити на базах відпочинку в Херсонській області. Хіба не зрозуміло, що для людей, які покидають півострів, Херсонська область у разі найгіршого розвитку ситуації найнебезпечніший регіон? До того ж як проживання на базах відпочинку сприятиме соціальній адаптації? Адже залишаються невирішеними ті самі проблеми: у які школи підуть діти, де шукати роботу, як прогодуватися?
Читайте також: Кого карати за співпрацю з окупантом?
Нещодавно Мінсоцполітики відкрило гарячу лінію для переселенців. Але, за нашою інформацією, ті, хто на неї телефонує, дістають загальні поради, як зареєструватися на новому місці за звичним порядком. Але ж у цьому випадку він не працює.
У. Т.: Тобто для врегулювання ситуації потрібна державна воля?
– Так, громадський сектор може знайти тих, хто розмістить у себе переселенців на тиждень, навіть на півроку, тих, хто їх годуватиме, але він не може забезпечити цим людям формальну реєстрацію за місцем проживання, не допоможе поставити на облік працевлаштування, домогтися затвердження спрощеного порядку прийому дітей до шкіл, а студентів – до вишів. Як на мене, потрібна людина в Кабміні, яка координуватиме зусилля різних відомств, щоб максимально полегшити облаштування життя. Це потребує не грошей, а швидкої та грамотної роботи.
Громадські організації готові допомогти, адже ми опікувалися біженцями протягом років, а ці самі механізми з певними змінами працюють і для вимушених переселенців. До речі, у другій половині 1990-х Кабмін ухвалив спеціальну постанову про тимчасовий статус для грузинських біженців з Абхазії (їх було кілька тисяч, зараз вони адаптувалися, працюють, багато з них дістали українське громадянство), на підставі якої до прийняття сучасного закону про біженців, до ратифікації Конвенції 1951 року про статус біженців люди могли реєструватися, жити. Бодай завдяки цьому документу держава їм не заважала і вони мали хоча б формальний статус. Найпростіше врахувати той досвід і запровадити особливий статус для переселенців із Криму.
У. Т.: Як ви прокоментуєте законопроект Сергія Соболєва про забезпечення прав і свобод переселенців?
– Перший варіант цього законопроекту викликав хвилю цілком заслуженої критики з боку громадських організацій, юристів і самих переселенців. Попри те що за назвою він спрямований на забезпечення прав і свобод, у ньому йшлося передовсім про їх обмеження. Крім того, автори документа взяли до уваги не найкращий регіональний досвід, а саме той, який не відповідає нашій ситуації: обмежувальні частини грузинського законодавства. Але до нього внесли в результаті понад 200 правок.
Читайте також: Як живуть кримські біженці, що оселились під Львовом
У. Т.: Але ж насправді Україні небайдужа доля переміщених кримчан?
– Та кількість громадських ініціатив, які допомагають переселенцям своїми силами й ресурсами, показує, наскільки народу України важливі кримчани. Ми маємо щонайменше 10 ініціатив, які цілодобово працюють абсолютно безплатно, облаштувавши Call-центри, допомагаючи звести між собою тих, хто надає житло, і тих, хто його потребує. Показово, що до минулого тижня пропозиція перевищувала попит у рази: умовно на кожних 10 осіб, які потребували поселення, було 30 тих, хто пропонував. Тепер і попит, і пропозиція фактично вирівнялися, а запити дедалі складніші, тобто йдеться не про кількість людей, а про особливі ситуації. Нам надходять запити від великих родин із 8–12 осіб, що дуже поширено, зокрема, у кримськотатарському середовищі. І для таких сімей запропонована, приміром, однокімнатна квартира не вихід із ситуації.
У. Т.: Які регіони найгостинніші й куди найчастіше хочуть потрапити вихідці з Криму?
– Пропозиції надходять дуже різні, проте попит найбільше на міста, особливо на Київ та Київську область із дуже банальної причини: ринок праці. Зараз найгостиннішим регіоном є Львівщина, друга за популярністю, як нам відомо, Київщина (але зазвичай люди сюди їдуть самі, вони ніде не реєструються), а далі Івано-Франківщина, Тернопільщина, Вінниччина, Житомирщина. Хоча в селах є дуже велика пропозиція, є і покинуті будинки, які сільські ради можуть передати в користування, але переселенці-кримчани здебільшого не займалися сільським господарством. Є пропозиції зі Сходу, але ті, хто їде на Луганщину чи Донеччину, бояться, що виявляться в тій самій ситуації, які і в Криму. Є навіть пропозиції з Білорусі. До нас надійшло звідти, наприклад, таке повідомлення: «Поселимо родину (не «Беркут», не Партія регіонів)».
Читайте також: Допомога дружньому народу – це допомога Україні
Але проблема насправді серйозніша, бо ми маємо внутрішніх переселенців не тільки з Криму, а й зі східних регіонів, де родини активістів, щоб не стати мішенню, були вислані самими активістами до Центральної чи Західної України.
У. Т.: Наскільки відомо, можна говорити й про перших біженців із Криму, адже люди виїжджають і за кордон?
– Це поки що нечисленні випадки, але вони є: люди виїздять із півострова, але не в Україну, бо не вірять Києву. Зараз ідеться про східноєвропейські держави – члени Євросоюзу: Словаччину, Чехію, Польщу, Угорщину, країни Балтії. Найгучніший випадок – понад 30 кримських татар, які подали заявку на статус біженця до Польщі. Ці люди не вважають, що їх переслідує держава Україна, але, вочевидь, побоюються, що Україна буде неспроможна їх захистити.
У. Т.: Чи є випадки, що переселенцям перешкоджають виїхати з Криму, наприклад, не хочуть знімати з реєстрації в паспортному столі?
– На сьогодні в мене немає такої інформації. Більшість із тих, хто виїздив, не зверталися по виписку, бо сподіваються, що не їдуть надовго. Були повідомлення, коли люди, які виявили бажання залишити українське громадянство, діставали відмову, мовляв, це неможливо. Але то інша тема.
У. Т.: Попри гучні заяви російських ЗМІ про людей, які тікають з України, які потім не підтвердилася, чи можемо говорити про зростання кількості біженців із Росії?
– Протягом останніх двох місяців ми отримали набагато більше запитів від громадян Російської Федерації про надання статусу біженця, ніж за минулий рік. Частина з них зазнає переслідувань у Росії (йдеться про «болотну» справу та інші акції), частина – люди, помічені на Майдані, ті, хто був на барикадах і дістав бойове поранення. Ми отримували повідомлення, що інформацію про таких громадян збирали спецслужби Росії. Зараз вони потребують нашої особливої уваги. Кілька тижнів тому активісти висловили ідею допомогти їм здобути українське громадянство як подяку від України, але поки що це лише ідея.