“Засмучений, але не здивований”, – поділився з Тижнем міркуваннями щодо приїзду Путіна до Парижа один з українських дипломатів. Усі, в кого добра пам”ять, відразу ж згадали поїздку Макрона до Москви, в статусі міністра економіки. Тоді він з власної ініціативи висловився про зняття санкцій з Росії, – як пізніше пояснили в прес-службі міністерства, “звичайно ж, після того, як зникнуть причини, що призвели до їхнього запровадження.
Читайте також: Військова політика Макрона
Журналісти — народ недовірливий, тож відразу згадалися й припущення стосовно джерел фінансування передвиборчої кампанії Емманюеля Макрона. Оскільки на той час нинішній президент не мав за спиною політичної партії, фонди він мусив об”єднати виключно приватні. Хто може знати, чи нема серед них й російської допомоги? Підстав припускати таку імовірність маємо рівно стільки ж, скільки й підстав її заперечувати.
Звичайно ж, Росія все зробила, аби під час виборчої президентської кампанії налаштувати кандидата Макрона проти себе. Злива образливих статей про нього самого та його дружину в російській пресі, зламані персональна пошта та сервери руху “Вперед”, – все це не могло не роздратувати не лише політика та його близьке коло, але й виборця. Французи не люблять зазіхання на особистий простір. Скандал з Монікою Левінські був можливий у Штатах, але не у Франції, де амурних пригод президентів ставляться поблажливо. Тим не менш, Емманюель Макрон не знайшов можливим відмовити Владіміру Путіну в негайній зустрічі вже 29 червня, у розпал парламентської кампанії.
Згідно з даними джерел Тижня, ініціатива у зустрічі двох президентів належить російській стороні. Відразу після президентських виборів незмінний з 2008 року посол РФ у Франції Александр Орлов поквапився з запопадницьким інтерв”ю економічному тижневику Сhallenge, аби запевнити, що Росія “готова здійснити перші кроки”, щоб встановити діалог з Емманюелем Макроном. Інформаційний привід знайшовся швидко. У Версалі відкривається виставка, присвячена приїзду до Франції 300 років тому Петра Першого.
Читайте також: Перемога Макрона: все тільки починається
Правду кажучи, подію такого рівня міг би відпрацювати й керівник посольства, або ж — якщо дуже треба до Парижа навідатися — міністр Лавров. Чому Макрону знадобилося настільки швидко погодитися на переговори з Путіним? Поки не відбулися парламентські вибори, новий президент не знає формат свого реального впливу. Захотів якнайшвидше розставити важливі для себе крапки над “і”? Не зміг сказати “ні”? Поступився тискові прокремлівського лоббі?
Оптимісти припускають, що зустріччю з Путіним новий президент Франції планує відразу ж позиціонувати себе на міжнародній арені як активного та впливового гравця. Песимісти відверто побоюються, що Макрон блискавично перетворюється на французького Обаму, який навпаки обмежує поле своїх пріоритетів виключно французькими інтересами, насамперед економічними.
Читайте також: Задача для Макрона: не стати Обамою
« Ми пам'ятаємо заяви кандидата Макрона про те, що він має відмінні, ніж у Путіна, цінності, – кажуть в посольстві України у Франції. – Ми сподіваємося, що під час зустрічі Емманюель Макрон поводитиметься у відповідності до свого передвиборчого дискурсу. Себто — буде вимогливим до Росії, наполягатиме, що ця країна має виконувати свої зобов”язання щодо припинення збройного конфлікту в Україні.”
Не чекаючи на результати зустрічі, активісти грузинської, української, молдавської, литовської, сирійської громад організовують в неділю, за день до приїзду Путіна, протестну акцію під назвою “Єдина Європа — проти політики Путіна”. Йдеться про те, щоб нагадати про злочини, скоєні Росією в Грузії та в Україні, в Сирії та в Придністров”ї. Макрон лише починає свій президентський шлях. “Важливо, щоб Макрон не забував, скільки крові на руках у господаря Кремля, наскільки це небезпечний, цинічний співбесідник,” – каже Іван, активіст української громади, який планує обов”язково бути, з прапорами та транспорантами, на площі Трокадеро. “Ніщо не зобов”язувало Макрона настільки поспішати з зустріччю з Путіним, – вважає Зураб, грузинський активіст. Сильно підозрюю, що навіть не інтереси Франції, а власний імідж найбільше цікавлять цього політика.”
Не можна сказати, що французька преса в захваті від перспективи приїзду господаря Кремля. “Навіщо місцем зустрічі обраний саме монархічний символ — Версаль? – замислився часопис “Le Parisien ». – Упродовж свого мандату, Франсуа Олланд лиш двічі скористався цим палацем для дипломатичних зустрічей. Ніколя Саркозі — лиш раз, під час приїзду Моаммара Каддафі. Чому, щойно поставши до влади, новий президент обрав для зустрічі саме помешкання Короля-Сонця?”
Газета надає слово документалістові Фредеріку Біамонті, авторові фільму “Версаль: королі, принцеси та президенти”, що побачив світ у 2015 році. “Прийняття керівника держави саме в Версалі надається відразу до двох прочитань, – вважає дослідник. – З одного боку, це — осипати почестями, вписати зустріч до пам”ятних, настільки місце символізує державу. З іншого боку, це може бути й спроба розчавити гостя помпезною величчю палацу. Запросити іноземного лідера до Версалю означає для французького президента апелювати до престижу монархії.”
Якими б не були мотивації французького президента, Владімір Путін стане першим зарубіжним лідером, якого він запросив до себе, до Франції. Поспіх, з яким ухвалювалося це контраверсійне рішення, може коштувати новообраному лідерові репутації у світовій політиці. До Путіна, попереднім російським лідером, якого запросили до Версалю, був Борис Єльцин. У такий спосіб Міттеран, кажуть, спробував перепроситися до недостатньо шанобливий прийом, що він надав Борису Миколайовичу в статусі мера Москви. Не хочеться думати, що нині Емманюель Макрон вирішив перепроситися за Франсуа Олланда, який зумів не пустити Путіна в Париж у жовтні, відкривати новий російський церковно-культурний центр.
Вже відомо, що одною з тем переговорів Макрона та Путіна буде війна в Україні та в Сирії. Отже, позицію нового керівника Франції щодо можливих шляхів припинення бойових дій на Сході України ми дізнаємося дуже швидко.