Практично для всіх українців, які не пробилися на горішні рівні харчового ланцюжка, поняття «витратив» і «вкрав» практично тотожні, а поняття «заробив» не існує як такого, і це реальна, ніяк не вигадана соціальна драма. Про це у своїй колонці на сторінках Тижня пише Юрій Макаров.
Цю ситуацію він пояснює тим, що ненависть до заможності й заможних має своїм зворотнім боком небажання заробляти.
Водночас Макаров зауважує, що вважає «демонстративне споживання» аристократів у першому поколінні потворним і смішним, усі ці Версалі й Сан-Сусі за шестиметровим парканом, усі ці торбиночки з логотипом Chanel на видному місці, усі ці тюнінговані позашляховики й червоні доріжки…
«Але це, зрештою, їхня особиста проблема, хочуть мати кумедний вигляд — хай мають. І, звісно, я так само ненавиджу тих, хто вважає нормою 40-відсоткові відкати, от просто-таки ненавиджу, тож заздалегідь закликаю не пересмикувати», — пише він.
Та втім, зазначає Макаров, потрібно розрізняти. Якщо топ-менеджер компанії з мільярдним обігом, хай навіть у державній власності, отримує гідну платню на рівні його колеги з аналогічної, припустімо, гонконзької фірми, це не зловживання, а економічна доцільність, і не більше.
«Інакше він або вкраде, або перетворить свою компанію на збиткову. Влаштовує? Якщо офіційний (!) доларовий мільярдер при владі їде на два тижні на Тенерифе, киньте заглядати йому під білизну, це заняття гідне погано вихованих лакеїв. Не подобається — не обирайте в першому турі, а якщо вже обрали, дочекайтеся кінця каденції», — пише він.
Макаров закликає не плутати принциповість із поганим характером і прогалинами у вихованні. Інакше заможної країни українцям не побачити, як своїх вух.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»