«В Узбекистані зараз проживають близько 70–80 тис. кримських татар, включаючи змішані сім’ї», – називає Тижню цифру Нусрет Джемільов, голова культурного центру кримських татар «Авдет» у Ташкенті. При цьому чимало кримськотатарських сімей не хочуть кидати нажите в Узбекистані.
Гузаля та Іса Аблязови з дитинства жили в селищі Авангард Ташкентської області, навчалися в одній школі. Батьки майбутнього подружжя довго дружили, поки не стали родичами. Усі вони – кримські татари, депортовані до Узбекистану.
Іса вже багато років працює шофером. Гузаля працювала перукарем, а нині вже менеджер-консультант у міжнародній організації. Аблясови живуть не надто заможно, але й не бідують. У родині двоє синів.
У Гузалі та Іси багато родичів у Ташкенті, Таджикистані й, звісно, на рідній землі – у Криму. Там живуть, зокрема, і два брати Іси з великими родинами. Вони не раз кликали Аблясових до себе, але ті не наважуються. Добре знають, що в Криму не матимуть такого житла, роботи і загалом дружнього ставлення місцевих мешканців, які вони мають в Узбекистані. Кажуть: «Ми тут народилися, знаємо всі ходи й виходи і не збираємося кидати те, що нажили. Але це не означає, що ми гордуємо історичною батьківщиною. Мріємо поїхати десь ближче до старості, завести там господарство, одним словом, піти на заслужений відпочинок. А так… ми тут свої, не чужі».