Тиждень.ua: Українське суспільство дуже негативно прийняло нещодавню публічну заяву кавказців, які воюють на російській стороні на Донбасі, про те, що Донецьк – їхнє місто. Що ховається під такими голосними заявами – бравада, чиєсь замовлення викликати лють української сторони, щось ще? Чи реальною є нова чеченська війна, цього разу – проти України?
Я слідкую за цією суперечкою про те, що кому належить. Звичайно, історично це абсолютно некоректно, бо немає жодних підстав для того, аби чеченці або інші жителі Північного Кавказу володіли територією України, а українці – територіями в Дагестані, Інгушетії тощо. Буває, чую, що, мовляв, Чечня належала до складу України у 1918 році, але ті, хто таке кажуть, забувають про те, що в той час між Україною і Чечнею був Денікін, а окрім нього – Південно-східний союз, Кубанська рада тощо. Коли зараз хтось з північних кавказців заявляє на Youtube про те, що вони теж мають право на частину України – це повний абсурд, бо жодного стосунку до території далі, ніж сам Північний Кавказ ані чеченці, ані інші сусідні народи не мають. Якщо говоримо про Краснодарський край і Ростовську область, то претензії щодо цих територій з української сторони мають кращу основу, бо йдеться про землі козацтва, радше українські, а не російські.
Читайте також: Чи такий безнадійний Донбас?
Отже, ті, хто вів суперечку, абсолютно не знають ані свою, ані чужу історію. Заява тих кавказців, хто каже, що Донецьк – їхнє місто,це ніщо інше, як бравада на камеру і не більше. Це робиться для когось, на чиєсь замовлення. Жодних добровольців у Грозному, Нальчику, Махачкалі та Владикавказі, що зібралися разом, і поїхали «захищати Новоросію», не існує. Йдеться про службовців МВС і Міністерства оборони Російської Федерації. Відповідно, говоримо про людей, які виконують наказ свого відомства. Ці структури своїх людей нікуди просто так не відпускають. Те, що такі особи отримують гроші, плату за відрядження у зону бойових дій, і продовжують свою службу, про що чуємо, це лише підтверджує. Якщо ж вони ці факти на словах принаймні спростовують, то йдеться про найманців, яких Росія має арештовувати моментально після перетину її кордонів, бо жодний громадянин РФ не має права брати участь у будь-яких військових формуваннях, навіть в Іноземному легіоні.
Тиждень.ua: За запропонованою вами логікою, питання, хто може примусити піти з України тих кавказців, які роблять голосні заяви щодо своїх претензій на Донецьк, зводиться до того, як ефективно українські Збройні сили будуть протидіяти агресії російської сторони?
Абсолютно правильно. Ними керують МВС і Міністерство оборони Росії. Хтось інший, зокрема Кадиров, або президент Дагестану Рамазан Абдулатіпов, ані президент Південної Осетії Едуард Кокойти (який нагороджував тих кавказців, що воюють в Україні, державними нагородами) чи Інгушетії Юнус-бек Євкуров їх не контролюють. Державними нагородами найманців не нагороджують, як я розумію. Нагороджують ними військових, які виконали наказ свого керівництва. Не забувайте, що Україна воює з Російською Федерацією, і на Донбасі немає чеченців або кавказців, там є росіяни. Хочете зупинити їх – зупиніть Росію. Невже ті, хто заявив, що Донецьк їхній, на пузі переповзли державні кордони, чи дали хабара на російській митниці, аби потрапити до України. Повірте, що Росія хоч косо, але охороняє свої кордони, і всі ті, що потрапляють зі зброєю на Донбас, з’являються там зі згоди РФ. Ви маєте проблему з Москвою, а не з Грозним, Махачкалою чи Владикавказом. Україно-чеченська війна не можлива. Те, що чеченці воюють під українським прапором як добровольці, це засвідчує. Вони дуже добре усвідомлюють, що на Донбасі воюють росіяни під російським прапором, і воюють проти РФ під прапором України. Я кажу про тих, ким керує Іса Мунаєв та членів ще одного батальйону імені шейха Мансура. З тієї хроніки, яку вони викладають у різних соціальних мережах, стає зрозуміло, що таких людей, які готові стати під прапор України, і воювати проти російської армії стає все більше і більше.
Читайте також: Про скло та звіра
Тиждень.ua: Північнокавказький федеральний округ разом із окупованою Осетією – це практично 10 мільйонів населення, які шукають кращої долі і засобів до існування поза межами батьківщини. Чи коректно говорити нині про Північний Кавказ як безперспективну територію?
Сьогодні найбільший відсоток безробіття на території усієї РФ – це Північний Кавказ. Причини такої ситуації тягнуться ще з радянського часу. Туризму і скотарства для процвітання виявилося недостатньо. Як будь-який гірський район, зазначена територія не має багато орних земель. Північнокавказький округ великий за рахунок Ставрополя. Його лишили разом із іншими північнокавказькими землями задля того, аби розмазати національний склад, тобто для того, щоб на цій території в один день чеченців не виявилося більше за росіян. Цей округ не безперспективний, а зовсім навпаки, бо він пов’язує країни Закавказзя, Іран із Росією і Україною. Це транзитна зона, і якби вона перспективною не була, Росія не завойовувала б її у ХІХ столітті. Для першої було шоком, що з її впливу пішли Грузія і Азербайджан, але вона міцно тримає Вірменію. Для РФ стратегічно важливо тримати свої південні кордони, тобто Північний Кавказ.
Жителі різних північнокавказьких республік не мають наміру залишати свою землю. Ті, хто звідтіля виїжджають, намагаються забезпечити свої сім’ї матеріально. Але якщо десь далеко, скажімо, у Франції, помирає чеченець, він перед смертю вимагає, аби його тіло відправили обов’язково до Чечні і там поховали. Населення Північного Кавказу прив’язане до свого регіону. Це зона, яка нас завжди чекає. Домбай і Казбек – це те, що про Кавказ знають усі, але красивих місць не гірше, ніж ті, що є у Альпах, у нас теж вистачає. Північний Кавказ як такий має бути впізнаваним через свою культуру, літераторів і спортсменів, а не через півтора десятки тих з північних кавказців, хто приїхав воювати до України під російським прапором. Під російським прапором – це росіяни, а не горці.
Тиждень.ua: Попри усю перспективність регіон Північного Кавказу досі є бідним. Які моделі розвитку і зайнятості тамтешнього населення могли би бути оптимальними?
Я спостерігаю за тим, як це робить Франція. Зокрема якщо візьмемо Сорбону, то це університет, який розкиданий по всьому регіону, бо є Сорбона-1, Сорбона-2 тощо. Французи таким чином охоплюють освітою і наукою не одне місто, столицю, а величезну територію, що призводить до продуктивності і диверсифікації наукового продукту і знань. Донбас, який увесь час орієнтувався лише на вугільну промисловість, є безперспективним. За 15-20 років це вугілля окрім вузького споживача буде нікому не потрібне. Власне, Донбас вже зараз мав би жити думкою про те, а що він буде робити і як зароблятиме через 20-30 років. І для Донбасу, і для Північного Кавказу актуальними нині є усестороння вища освіта. По всьому Кавказу розкидані мов гриби заводи з виготовлення цегли та бетонних конструкцій, але це вони забезпечують мінімум економічної ефективності. Майбутнє не за ними, а за хайтеком і ІТ. Модель розвитку, про яку ви запитуєте, треба запозичувати в Сінгапура, Японії, Південної Кореї. Природні багатства – це добре, але не це не визначальний чинник. Країна, що виробляє власні високі технології, виглядає краще, ніж та сама Росія, яка має практично увесь спектр природних багатств. Майбутнє Донбасу і Північного Кавказу за високопродуктивними і високотехнологічними хабами.
Читайте також: Запитання з Донецька до президента України: «Ми не Charlie Hebdo – ми лише Донбас?»
УТ.: Яким був досвід повоєнної відбудови Чечні після ІІ чеченської війни? Чи можливо було підняти країну з руїни без російських грошей і втручання?
Чечня піднялася б і сама без грошей Росії, якби та дала спокій і не втручалася. Згадайте, що відбудова Німеччини відбувалася не за гроші самої Німеччини. Йдеться про гроші міжнародних інвесторів. Я не скажу, що війна в Чечні закінчилася, бо й досі триває в головах. Москва величезні гроші кинула на відновлення житлової інфраструктури в Чечні, на створення певної ілюзорної картинки добробуту. Але нічого не було зроблено для створення робочих місць і забезпечення стабільного розвитку у майбутньому. Чечня досі не вийшла з повоєнного стану відбудови. Думаю, в Україні відновлення після війни відбудеться легше і швидше, ніж у нас. Повірте, що Донбас кинеться назад до Києва, коли побачить з його сторони кращі економічні умови. Он в Росії падають рейтинги банків, обвалюється економіка, але що вони кажуть? Кажуть вони, що «у нас трошки краще, ніж в Україні». Коли в РФ щось відбувається, то вони першим ділом говорять, що «в Україні ще гірше». Такий дискурс призвів до того, що для простого росіянина Україна є показником, як можна опуститися нижче плінтуса. Ви маєте новий кабінет міністрів, який може змінити ситуацію на краще доволі швидко, і в цьому зацікавлений Захід, чого не трапилося щодо Чечні в свій час. Україна може стати на ноги у буквальному сенсі слова, на відміну від Росії.
Тиждень.ua: Чеченці брали і беруть участь у військовому конфлікті в Сирії. Є серед них ті, хто підтримують ІГІЛ. З недавніх пір ця організація публічно заявляє про свої інтереси на Північному Кавказі. Чи реальні ці заяви, і чи потягнуть вони за собою практичні дії? Які наслідки розповзання цієї організації матиме для Росії, яка задіяна і в сирійському конфлікті, і в політичному житті Північного Кавказу?
Сирія була єдиною арабською державою, яка орієнтувалася саме на РФ у фінансовому та військовому вимірах. Башар Асад в рік по декілька разів вважав своїм обов’язком відвідати Москву. Коли Сирію спробували відірвати від РФ, коли подумали, що вона вже не та, щоб активно боротися за цю зону впливу, призвело до сумних наслідків. Скільки б війна не тривала, є шанс, що ви зможете її завершити, і досягнете того, за що воювали. Війна в Сирії дійшла до такої межі, коли ті, хто воював проти тиранії Асада, радикалізувалися. Коли вони побачили, що не можуть самостійно скинути свого тирана, і їм у цьому потрібна допомога Заходу, у їхньому середовищі почалися розколи. Ті, хто пішов на контакт із західними державами, лишився у таборі про демократичних сил, а решта радикалізувалися. На Північному Кавказі війна в Чечні почалася з того, що вбивають Аслана Масхадова, демократично обраного лідера Ічкерії, і на зміну йому приходять радикали. Вони стверджували, що якщо Захід не може допомогти чеченцям у їхній боротьбі, треба шукати інший вектор в ісламському світі. Вони змінюють незалежну Ічкерію на структуру ісламської держави, тобто імарат, який нібито існує й до нині. Сирійський ІДІЛ, який проголосив халіфат, є для Росії загрозою, яку вона має боятися. РФ думала, що небезпека почнеться тоді, коли з Сирії додому будуть вертатися ті чеченці, які там воюють. Сталося дещо інше. Пі північні кавказці, які зараз належать до руху спротиву, почали присягати на вірність халіфу Абубакру Аль-Багдаді, і це призвело до того, що несподівано наприкінці грудня 2014 року у Росії під боком з’явилося ціле відгалуження ІДІЛ. Такий собі новорічний дарунок у вигляді виникнення нової організації на Північному Кавказі. Імарат Кавказ в особі його лідера Абу Мухамеда Кебекова припинив теракти, суїциди жінок, бо іслам їх до цього не закликає. Кебеков – не демократ, але навіть він на фоні ІДІЛ справжній ліберал. ІДІЛ на Північному Кавказі не дотримується правил, встановлених Абу Махамедом. Для них ворогами є всі ті, хто їх не схвалюють. ФСБ мала б зараз займатися посилено цією проблемою, бо Північний Кавказ – не єдина зона, де поширюється ІДІЛ. Протягом 2015 року вона торкнеться також і Криму. І не треба нікому приїжджати із Сирії абощо, просто на місці треба дати присягу Абубакру Аль-Багдаді. Для Росії ситуація буде все цікавішою і цікавішою. Спосіб позбавитися від ІДІЛ один – не втручатися в його справи. Він само знищиться, бо жодний авторитетний ісламський богослов світу не виступив на його стороні. Халіфат і ІДІЛ не є образом ісламу. Ці ісламські ультрарадикали, які переплюнули Аль Каїду, нині не мають перспективи. Але водночас це пік ісламського радикалізму як такого. Далі цей радикалізм піде на спад. Халіфат далеко не ідеальний, і абсолютно не те, чого б собі хотіли мусульмани. Деспотія, тиранія, невігластво, звіряча жорстокість – от що таке ІДІЛ.
Біографічна нота:
Майрбек Вачагаєв – чеченський історик і дисидент, колишній постійний представник президента Чеченської Республіки Ічкерія Аслана Масхадова в Росії. Нині мешкає у Франції. Редактор лондонського журналу «Caucsus Survey», та французького онлайн-видання "PROMETHEUS". Старший науковий співробітник Джеймстаунської фундації (The Jamestown Foundation). Президент Асоціації кавказьких студій в Парижі.