Тиждень.ua: З чого починалася ваша ініціатива? Звідки ви дізналися про брак продуктів і чи справдилися ваші очікування щодо побаченого?
– Усе відбувалося поступово. Мої перші поїздки в зону АТО були з фондом «Підтримай армію України». Під час однієї з таких поїздок до нас на вулиці підійшов хлопчик років 11, як мій син. Ми віддали йому йогурт, який брали собі в дорогу. Він одразу ж став жадібно його їсти. Ось тоді був перший момент, коли я побачила, що окрім жахів життя поруч із лінією фронту діти потерпають від голоду.
Під час наступної поїздки завдяки зусиллям друзів ми зібрали 400 продуктових наборів і привезли їх у Мар’їнку Донецької області. Військові з підрозділу цивільно-військового співробітництва добре обізнані з найнагальнішими проблемами цивільного населення в містах і селищах, сприяють відновленню зруйнованої інфраструктури, інститутів місцевої влади, направляють волонтерів туди, де це найбільш потрібно. Мар’їнка – місто, яке донедавна регулярно обстрілювали, тут багато зруйнованих будівель, порушена газотранспортна система, через що в них немає тепла й газу. Саме українські військові направили сюди нашу гуманітарну допомогу.
Прибувши до Мар’їнки, ми зупинилися на головній площі й за дві години роздали 400 продуктових наборів! Наш приїзд не був анонсований. Містяни просто телефонували одне одному, і що довше ми роздавали харчі, то більшою ставала черга. Старенькі підійшли до нас, коли в нас уже нічого не лишилося. Було дуже важко й боляче дивитися в очі стареньких, які просять нас хоч щось ще знайти для них. Додому поверталися з важким серцем і вже в машині планували нашу наступну місію.
Тиждень.ua: Як ви знайшли наступного разу людей похилого віку, які голодують?
– Знадобилося два тижні, щоб зібрати наступну партію продуктових наборів. Попросили військових цивільно-військового співробітництва знайти для нас списки найстарших мешканців Мар’їнки. Через соціальні служби вони добули їх. Тож цього разу ми пішли по домівках. То було, певно, найважче, що мені доводилося робити у своєму житті! З одного боку, ми привезли якусь допомогу, а з другого – що довше її роздавали, то дедалі важче ставало на душі від сліз стареньких, від болю й самотності в їхніх очах, від власного безсилля. Деякі з них мешкають зі своїми дітьми, більшість виживають самі. Є будинки, у яких холодно, як на вулиці. Повернувшись додому, у свою теплу київську квартиру, я не можу позбутися тяжкості від усього побаченого. Як ми можемо допустити, щоб у 2014 році в нашій Україні голодували люди похилого віку?
Тиждень.ua: Чому літні люди не покинули небезпечних територій? Чи хочуть вони зробити це тепер?
– Більшості з них нікуди виїжджати. Багато розмов про мародерство – помешкання тих, хто їде, грабують. Здавалося б, що можна вкрасти в тих стареньких, але вони бояться втратити те, мають. На мою думку, то ніщо, а для них це все нажите за довгі роки. Нам, напевно, не зрозуміти. Одна жінка розповіла, що її син живе в Києві, але приїхати по неї не може, бо небезпечно.
Ми не запитували про їхні політичні погляди, але неважко припустити, що це ті самі бабусі, які голосували за комуністів і ПР. Утім, стоячи поруч із ними, дивлячись їм у вічі, про те, як вони голосували, не думалося. Ми просто бачили людей, які потребують допомоги, і хотіли допомогти!
Читайте також: Чи такий безнадійний Донбас?
Говорили старенькі переважно про те, що важко жити, що холодно, що неможливо знайти вугілля, що вони не можуть купити ліків і харчів. Запитували нас, хто їх бомбить, коли це закінчиться. Казали, що найбільше хочуть, аби припинилися обстріли. Багато говорили про те, що вже пережили іншу війну, що тоді все було зрозуміло: хто ворог, хто захоплює їхню землю. А тепер вони розгублені й не знають, кому вірити. Тут усе ще дивляться російські телеканали й чують про «київських карателів». Дивувалися, що ми з Києва, а на «карателів» не схожі.
Тиждень.ua: Чи поділяєте думку директорки Amnesty International Тетяни Мазур, що на окупованій території Донбасу не було смертей від голоду?
– Я не беруся заперечувати думку Тетяни Мазур. Ми їздимо тільки на підконтрольну Україні територію. Але мені пишуть у нашу групу в Facebook «Крила щедрості та турботи» (наприклад, із Донецька) й дуже просять про допомогу, переказуючи мені адреси й телефони тих, хто на межі голодної смерті. Мені здається, ми не повинні чекати голодних смертей для того, щоб усвідомити: є люди, які потребують допомоги.
Тиждень.ua: Чи чули щось під час поїздок про польові кухні терористів?
– Ні.
Тиждень.ua: Із чим пов’язане таке становище пенсіонерів і малозабезпечених людей? Хто повинен за них відповідати?
– Мені здається, громадяни похилого віку та малозабезпечені сім’ї не тільки на Сході жили в досить скрутних обставинах і раніше. Війна все ускладнила. У напівзруйнованих бомбардуваннями містах бракує тепла, іноді води, світла, у людей немає роботи, немає за що купувати продукти, навіть якщо вони є в магазинах.
Хто повинен вирішити проблему? Мабуть, частково це відповідальність держави – дбати про найменш захищених. Але я не належу до тих, хто чекає від держави вирішення всіх проблем нараз. Україна переживає дуже важкі часи. Якби не було воєнної агресії Росії, багато питань не стояло б так гостро. Мар’їнка, наприклад, мала б газ і тепло. У людей була б робота. Це місто постраждало від війни, люди не перестають страждати. Мені хотілося б, щоб ми, українці, не чекали, доки всі наші проблеми вирішить держава, а допомагали одне одному. І це відбувається. Я поділилася на Facebook хвилюваннями зі своїми друзями, вони – зі своїми, і зараз нас у групі більш ніж 2 тис., сотні людей надсилають гроші, допомагають збирати продукти, і не тільки в Києві, а й по всій Україні та за кордоном. Буквально за чотири дні ми зібрали 320 тис. грн. Одна з учасниць нашої групи розповіла, що її шестирічний син, побачивши фотографії голодних стареньких, попросив її передати на їжу для них 200 грн, які йому подарували родичі на день Св. Миколая.
Читайте також: Витоки донецького сепаратизму
Можливо, рух волонтерів виник в Україні почасти через недоліки державної системи, яка постала перед дуже серйозними викликами, але волонтерство як явище справді надихає. Це зовнішнє вираження нашого внутрішнього перетворення. Ми вже не ті, що раніше, адже вийшли за межі власного егоїзму, не є сліпими до болю й потреб чужих людей. Стали ріднішими, чуйнішими, щедрішими, відповідальнішими, сильнішими.
Тиждень.ua: Що може статися, якщо не почати надавати масштабну допомогу вже зараз?
– Дуже страшно від думки, що наш час може запам’ятатися не тільки протистоянням воєнній агресії Росії, а й новим голодомором. Не можна допустити голодних смертей в одній частині України, коли решта спокійно святкує Новий рік. Продуктові набори, які ми відвозимо (крупи, цукор, макарони, консерви, олія), коштують лише 60 грн. Наш досвід останніх чотирьох днів показує: якщо захочемо, то спільними зусиллями зупинимо голод на Сході.
Тиждень.ua: Чи була реакція влади на ваш пост, який мав багато поширень?
– Поки що жодної серйозної реакції не спостерігалось, але я й не розраховувала на неї. Те, чим ділилася на Facebook, було криком душі, зверненим до моїх друзів, до людей. Хотіла розповісти про свої переживання, сподіваючись, що й інші почнуть допомагати людям похилого віку. Відгук перевершив усі мої очікування! Були, звичайно, і критики, які казали, що літні люди самі винні у своїх бідах, а тому не треба їм допомагати. Були звинувачення в «згущенні барв». Але я говорила про свої спостереження та відчуття. Коли перебуваєш так близько до людських страждань, треба не мати серця, щоб якось виправдати свою бездіяльність.
До речі, мою статтю частинами (дуже вибірково) цитували на російських/«деенерівських» сайтах. Це було показовим прикладом, як безсовісно перевертається суть змісту, коли окремі пропозиції вириваються з контексту, додаються якісь свої слова й розставляються нові акценти. На моє звернення до редакції «Русской весны» зі скаргою на незаконність такого використання моїх матеріалів мені відповіли, що за нормами «ДНР» усе законно.
Тиждень.ua: Чи багато доброчинних організацій/волонтерів забезпечують гуманітарною допомогою мирних жителів – не військових чи добровольців?
– Не маю точної інформації. Знаю, багато церков роблять зусилля, щоб допомогти цивільним у зоні АТО й переселенцям. Певно, є якісь міжнародні організації. Поки що мені особисто не доводилося з кимось особисто перетинатися під час передавання допомоги.
Читайте також: В окупації: як живе Луганськ під бойовиками
Тиждень.ua: Як думаєте, на території «ДНР» і «ЛНР» люди теж голодують? Як їм допомогти?
– Мені звідти на Facebook надходить багато прохань про допомогу. Іноді пишуть люди, які збираються до родичів на окуповані землі. Пропонують відвезти якісь продуктові набори нужденним.
Мої родичі в Торезі благають допомогти. Там немає ліків. Немає харчів. До «референдуму» вони дуже оптимістично вірили, що майбутнє в «незалежній ДНР» буде світле й сите, нарешті вони перестануть «годувати Україну». Реальність виявилася зовсім іншою. Вони, як і раніше, ненавидять нашу державу, але вимагають, щоб Київ годував їх.
Тиждень.ua: До яких заходів вдаєтеся, щоб не наражатися на небезпеку на прифронтових теренах?
– Мені було страшно їхати в зону АТО перші кілька разів. Потім я перестала замислюватися над ризиками. Там живуть люди в постійній небезпеці бомбування. До того ж із дітьми! Приїжджаючи на два дні, я розумію, що певний ризик є, але нас зустрічають на кордоні Донецької області військові з цивільно-військового співробітництва. Коли вони поруч, завжди почуваєшся захищеним. У деяких місцях нас просять надягнути бронежилети й каски. Але в Мар’їнці по домівках ми ходили без захисних засобів. Коли під’їжджали до передових блокпостів, мені рекомендували не діставати фотообладнання. Оптика може привернути увагу снайперів. Коли буваємо в Мар’їнці, військові не рекомендують нам заходити в занедбані та зруйновані будинки: там можуть бути розтяжки. Загалом усвідомлення небезпеки є, а страху вже немає.
Ялинка у Мар'їнці
Картка ПриватБанку -5167 9823 0182 3453 (Николай Михалюк)
_____________________________________________________
In US $:
Beneficiary: Mykola Mykhalyuk
Beneficiary`s Bank: PRIVATBANK, SWIFT CODE: PBANUA2X
Correspondent Bank: JP MORGAN CHASE BANK, SWIFT CODE: CHASUS33
Account № 0011000080
Card number: 5168742019002058
Designation: humanitarian aid for civilians
______________________________________________________
В іноземній валюті:
Рахунок наших партнерів в США (PayPay account)
PayPal: [email protected]
*** Make sure to designate for humanitarian aid for civilians
Фото з Facebook-спільноти «Крила щедрості та турботи»