Мирні акції зазнали брутального придушення. Військові та представники служби безпеки відверто нападали на протестувальників. А глава держави, який відчував підтримку Росії, не вагаючись, застосував зброю проти власного народу.
Після подій березня 2011 року Сирія занурилась у громадянську війну, якій досі кінця не бачить. На сьогодні конфлікт забрав уже 130 тис. людських життів. Ні ООН, ні дипломати різних рівнів та державної належності не зуміли зупинити цю безмежно брутальну конфронтацію, яка дедалі більше нагадує вогонь, що живиться власною енергією.
Українцям варто якнайпильніше придивитися, що коїться в Сирії. Не тільки тому, що у двох країнах діють подібні механізми впокорення, запущені владою. На щастя, збіги закінчуються кількома переліченими вище елементами. Але важливіше інше. Два конфлікти в непрямий спосіб пов’язані між собою, навіть якщо провідні учасники подій жодним чином цього не бажали.
Названий батько обох репресивних режимів, українського та сирійського, та сама особа – російський президент Владімір Путін. Він перетворив і Башара Асада, і Віктора Януковича на маріонеток, які можуть залишитися при владі за однієї умови: якщо й надалі діставатимуть потужну підтримку з Росії.
До Сирії Москва постачає зброю, яка дає змогу режимові протистояти повстанцям. Росія також використовує своє право вето в Раді Безпеки ООН, блокуючи всі резолюції, які засуджують дії дамаського тирана.
В Україні РФ скористалася радше фінансовим ресурсом, купивши її уряд за щедру на вигляд позику. Башар Асад та Віктор Янукович стали васалами й релейним устаткуванням Росії, котра нині як може, так і збирає з уламків свою колишню велику зону впливу. Зрештою, тільки Москва здатна якось маніпулювати цими режимами. В тій своїй ексклюзивній ролі вона перетворилася для західної дипломатії на необхідного учасника переговорів. За що й боролася. Українцям, отже, є через що занепокоїтися.
Громадянська війна в Сирії нині перебуває у стадії великого виснаження обох сторін. Отже, вони прихильніше, ніж навіть зо два місяці тому, ставляться до перспективи переговорів. Після довгих дипломатичних консультацій представники режиму Асада та опозиції погодилися зустрітися саме цими днями в Женеві. Мета переговорів – пошук оптимального політичного рішення й закінчення війни.
Цю конференцію організував спеціально призначений для врегулювання сирійської кризи емісар ООН Лахдар Брагімі. Заплановано, що переговори триватимуть до 31 січня. Провідна тема – доля Башара Асада. Опозиція домагається його відставки як передумови політичного врегулювання конфлікту. Її підтримують у цьому американці та європейці.
Росія, зі свого боку, далі підігрує президентові й твердить, що той цілком здатен керувати народом. Хоча саме його Башар Асад не припиняє бомбардувати, морити голодом, труїти газом і калічити хімічною зброєю.
РФ та США ніяк не дійдуть спільного знаменника стосовно того, що робити далі із сирійським диктатором. Вашингтон, маючи підтримку Парижа, Лондона, Берліна та більшості європейських столиць, намагається переконати Москву «здати» Башара. Але та не згоджується.
Переговори відбуваються важко, і, як стало відомо Тижню з урядових французьких джерел, саме сирійські проблеми заважають керівникам ЄС гостріше висловитися з українського питання. Цей контекст пояснює в основних рисах відносну стриманість заяв європейських очільників після того, як в Україні з’явилися перші загиблі серед протестувальників.
Певним чином, навіть якщо це прямо не відповідає чиїмось конкретним інтересам, дискусія між Москвою та Вашингтоном зводиться до того, щоб обміняти Башара на Віктора. За інформацією Тижня, Росія дає зрозуміти, що могла б, імовірно, відступитися від сирійського союзника, якби західний світ не вимагав аж настільки активно відставки Януковича. Принаймні негайної…
Звичайно, такі торги ніколи не відбуваються прямолінійно. Але вони випливають із контексту, який сягає далеко за межі долі самої України. Того, що називається Realpolitik. У цьому сенсі українським учасникам протесту було б об’єктивно вигідно, щоб Женевська конференція закінчилася успіхом і щоб Башар Асад якнайшвидше склав повноваження. Але з тієї самої причини, однак із протилежною метою Росії сьогодні дуже вигідно затягувати, скільки стане сили, війну в Сирії.