Приводом для цього стала відмова екс-гаранта підписувати угоду про асоціацію з Європейським союзом. Проте вихід на Майдан був не лише про ЄС. Він був проти брехні та відверто «гопницької» політики, що зрештою зводилась до політики колоніальної держави. Він був дійсно про гідність. Це був жест відчаю, котрий мав усі шанси завершитися нічим, так само, як завершився нічим «Мовний Майдан» та сила-силенна інших акцій непокори. Але розвиток подій перевершив усі уявні і неуявні сценарії.
Від першого легковажного «селфі» до першої крові на бруківці було всього лише кілька днів. Від перших смертей до повноцінної війни – кілька місяців. П’ять років, що проминули, віддаляють нас від перейденої точки неповернення із космічною швидкістю – ніби надолужуючи попередні роки «анабіозу». Ми вже ніколи не будемо такими, як тоді.
Читайте також: Важливий епізод справ Майдану: тітушки біля главку міліції
Рідні полеглих знаходять сенс і сили жити у двох речах: у боротьбі за справедливість та у продовженні справи своїх героїв. Назва ГО «РодинаГероїв «Небесної Сотні» сама говорить за свою концепцію. Основних напрямків діяльності два: контроль над розслідуванням справ та вшанування загиблих.
Суди: затримати не можна відпустити
Внутрішня сила і масштаби задуманого людей, котрі п’ять років тому втратили найдорожчих, дійсно вражає.
«Робота для мене почалася ще до створення організації, – розповідає голова ГО «Родина Героїв «Небесної Сотні» Володимир Бондарчук, син убитого на Майдані Сергія Бондарчука. – На одному з комітетів ВРУ щодо розслідування злочинів на Майдані – на той момент його очолював Геннадій Москаль, – зустрілася група членів родин, яка була на цьому комітеті, і після виходу з приміщення я познайомився з ними, і домовилися, що будемо координувати наші зусилля. Перед тим я вперше прийшов до Генпрокуратури, побачив, що жодних матеріалів щодо розслідування немає, і почав власне розслідування: шукав свідків, відео, фото. Ці фото і відео побачила Вікторія, двоюрідна сестра Богдана Сольчаника. Вона за той час створила групу, яка об’єднувала родини у фб, і там я познайомився з Володимиром Голоднюком. Оскільки він був колишнім працівником правоохоронних органів, працював слідчим, він допоміг мені розібратися в деяких нюансах. З того часу, фактично, почалося неформальне об’єднання родин».
Офіційно ж громадську організацію було зареєстровано 5 серпня 2014 року. Станом на сьогодні туди входить 166 осіб. Родини контролюють розслідування справ, відвідують суди та проводять інформаційну кампанію, аби залучити ЗМІ та активістів на судові засідання. У цих процесах їм на допомогу прийшло об’єднання «Адвокатська дорадча група», що на волонтерських засадах надає фахову допомогу постраждалим під час Революції Гідності.
Пан Володимир розповідає – поступ із розслідуванням є, проте він ускладнений особливостями реформованої судової системи та низкою інших факторів: «Сьогодні я побачив статтю, що заарештовано і оголошено обвинувачення одному з колишніх бійців внутрішніх військ, а зараз Нацгвардії, який був снайпером у групі, яку очолював Дмитро Садовник. І йому зокрема інкримінують причетність до вбивства Олександра Храпаченка. Фактично після п’яти років вдалося зібрати матеріали і передати та оголосити обвинувачення. Також п’ятеро представників так званої «Чорної роти» «Беркуту» на даний момент знаходяться на лаві підсудних, уже три з половиною роки іде судовий процес. В інших процесах не все так добре, але тут вже все залежить більше від суддів, аніж від прокуратури. До суду передано дуже велику кількість справ, але деякі з них по півтора роки знаходяться на стадії першого установчого засідання – через те, що змінюються судді, через відводи суддів. Дуже негативну роль в цій історії зіграла реформа в суді, і в багатьох випадках це призводить до того, що прослуховування справ не може початися півтора роки».
Читайте також: Справи Майдану. Суд погодився допитати екс-главу МВС Захарченка через відеозв'язок
Так, скажімо, справу щодо розстрілів 20 лютого розглядає суд присяжних, до складу яких входить два основних судді, три присяжних і два запасних. Якщо бодай один із них не пройде переатестацію, слухання справи доведеться починати з нуля.
«Я не знаю, наскільки зараз він має силу, але коли діяв закон Савченко, рік утримання у слідчому ізоляторі йшов за два роки в колонії відбуття покарання, – коментує Бондарчук. – Тобто фактично, підсудні, які знаходяться на лаві підсудних три з половиною роки, сім років свого терміну «відсиділи»! Їм вигідно, крім випадків, якщо це буде довічне ув’язнення, знаходитися в СІЗО і таким чином зменшувати свій термін!»
В процесі боротьби, родини здружилися і стали майже одною великою родиною.
«Зрозуміло, що почали спілкуватися, – згадує Олена Стрельбіцька, двоюрідна сестра Сергія Байдовського. – Почали ще до того і без того, тому що після Майдану, після розстрілів ми особисто почали шукати дуже багато людей, знайомих, які були в той день з Сергієм, які бачили, чули. Ці спільні знайомі виявилися спільними для багатьох. Спільна ідея, пошук свідків і винуватців – це те, що об’єднує, бажання знайти винних. Ну і ідея, щоб про них не забували, не забували, за що вони загинули – це те, що об’єднує також, звичайно, рідних. Окрім спільної біди – втрати рідних, об’єднує також і мотивація – щось продовжити, щось довести – і нашим людям, і рідним, що це було недаремно».
Пам’ятник у мистецтві й науці
Саме під час судових засідань із родинами познайомилася волонтерка Ольга Климко, і це стало поштовхом нового напрямку діяльності громадської організації.
«Влітку 2015 писали, що треба прийти в Печерський суд, бо якогось чергового «беркута» хочуть відпустити, – згадує пані Ольга. – Я не могла уявити, наскільки все жахливо! Ішлося про роту Янішевського. Побачила одну родину, яка прийшла від потерпілих, і десь 40-60 «беркутівців», які стояли і підтримували пана Янішевського. І їх чималоа кількість у чорному одязі – це викликало страшні відчуття! Хоча до того я допомагала Київському військовому госпіталю, але я почала ходити на всі засідання всіх судів, які були. На судах я більше познайомилася з родинами, коли вони приїжджали, часто в мене ночували. Вони розповідали про думки, погляди, бажання, нездійснені мрії… і я відчула, що кожен герой був настільки сильною людиною!..»
Так виникла ідея проекту «Відзнаки героїв». Вірніше, цілої низки проектів, що має на меті вшанувати кожного з героїв через розвиток того напрямку, у якому він жив і діяв, через підтримку молоді, котра досягає успіхів у цій галузі, та через впровадження цінностей, які сповідували загиблі активісти.
«Таким чином вийшло, що родини довірилися мені, – згадує пані Ольга. – Я сказала: давайте знайдемо людей, які допоможуть вшанувати не лише через спомин, а й через якусь певну дію».
Читайте також: Справи Майдану: чергові загрози
«Платформа проектів «Відзнаки героїв» спрямована, в першу чергу, на те, щоб вшанувати пам’ять про героїв Небесної Сотні не в камені, не в граніті, а саме в тих справах, якими займалися герої, про що вони мріяли, що вони не встигли зробити, і дати можливість молодим людям таким чином реалізувати себе, – говорить Володимир Бондарчук. – І кожен із проектів має ставити велику мету – потрошку змінювати Україну».
Однією з перших «Відзнак героїв» була започаткована Мистецька резиденція імені Назара Войтовича у селі Травневому на Тернопільщині, де народився герой. Назар був художником, вивчав дизайн, тож відповідно відзнака на його честь має на меті підтримати таких як він.
Партнером резиденції став Конгрес активістів культури, у особі його представниці Людмили Нечай, що стала куратором проекту. Куратором від родин став батько Назарія Юрій Войтович. Він, за словами Бондарчука, вирішує питання більше технічного характеру, а Людмила, відповідно, здійснює промоцію і мистецьке наповнення – проведення заходів і реалізацію проектів.
«Перша програма відбулася в 2017 році, ми вже існуємо більше року, в нас відбулося вже три конкурси, один із них міжнародний, – розповідає куратор та менеджер «Мистецької резиденції» Людмила Нечай. – Ми за конкурсом приймаємо митців у резиденцію, що є майстернями, які є місцем для проживання, протягом двох тижнів або місяця вони працюють, ми їм допомагаємо матеріалами, допомагаємо потім презентувати їхню творчість. Таким чином ми відзначаємо молодих талановитих митців на честь Назара Войтовича в його рідному селі, Травневому, буквально за 500 метрів від будинку, в якому він народився».
Цьогоріч резиденція вийшла на рівень міжнародної. У рамках гостьової резиденції на декілька днів до Травневого завітала Марія К’яраКальвані з Італії – вона збирала народну творчість у місцевих жінок, які співають. Також протягом місяця відбувалася мистецька обмінна програма з Кошице – двоє митців зі Словаччини протягом місяця працювали в Травневому, їхню виставку потім показували у Києві, а один український художник поїхав на два місяці у Кошице. Цю програму фінансує Словацьке Міністерство Культури і підтримує місто Кошице.
«Це наша програма, вона їх зацікавила, і на наступний рік вони знову запропонували писати спільний проект, – говорить Людмила. – Сподіваюся, що це буде постійно діючий проект».
Усі здобутки резиденції за 2018 рік невдовзі буде представлено у рамках виставки «Дорогоцінності» в галереї Берліну. Кураторка переконана, що найкраща підтримка для молодих митців – це дати їм можливість презентуватися за кордоном.
«Протягом двох місяців у нас працювали дев’ять різних проектів, і результатом став спільних проект під назвою «Дорогоцінності». «Дорога цінностей» – це про те, що, куди б ми не потрапили, ми повертаємося іншими людьми, – розповідає Нечай. – І люди, які потрапляють до нас у Травневе, вони повертаються додому, розуміючи дещо більше, ніж до того».
Теми резиденцій стосуються цінностей, про які ішлося на Майдані. Там не йдеться про політику чи патріотизм, натомість ідеться про болючі точки в житті нашого суспільства.
«Наприклад, перша тема, яка в нас була в 2017 році, це була ревіталізація, – говорить кураторка. – Все, що старе в нас лишилося набудоване, створене, і навіть ті ментальності, які ми заробили в процесі історії, ми їх почали перетворювати, пристосовуючи до нових умов, до умов, в яких нас з’явилася можливість бути вільними. Зараз в нас відбувається новий виток історії, і це дуже добре відчувають молоді люди, нове покоління, що майже не застали СРСР, хто бачить це збоку, і дуже легко через мистецтво показують ті псевдоцінності, з якими варто, в принципі, розпрощатися. Наступна наша тема була тема дорогоцінностей – ми говорили про комунікацію, про те, наскільки важливо людям спілкуватися між собою. Подорожі, коли ми просто розмовляємо з чужою людиною, ми дістаємо нову інформацію, яка нас змінює. Завдяки тому, що ми маємо можливість обмінюватися своїми думками, маємо простір для комунікації, ми стаємо багатшими. Ми обмінюємося, даруємо, залишаємо слід по собі, ми стаємо іншими людьми».
Читайте також: Спогади про «той день». 20 лютого 2014-го
Ще одна відзнака – тревел-грант Богдана Сольчаника – шлях для молодих науковців на конференцію в Кембридж або Оксфорд. Це науковий канал комунікації з зовнішнім світом, адже й сам Богдан був перспективним ученим. Історик, випускник Львівського Національного та викладач Українського Католицького Університету – саме під час Революції Гідності він готував до захисту дисертацію, присвячену виборчим процесам в Україні.
Партнерами цього проекту є Українська асоціація випускників університету Оксфорд, ГО «Кебриджська спільнота України» та коледж Сент Едмунд Хол Оксфордського університету. «Спільнота випускників» організовує більшість процесів, родина Богдана Сольчаника долучається до заходів, які вони проводять постійно, – розповідає Бондарчук. – Але більшу частину реалізації завдань проекту вони взяли на себе».
Цінності Майдану
Тему цінностей Майдану розвиває відзнака Сергія Кемського – від імені цього політолога і журналіста будуть нагороджені студентські наукові роботи на тему Революції Гідності. Її історія, особливості, здобутки, значення та вплив на політичне, суспільне та культурне життя – ці явища будуть цікавими для досліджень не один рік.
Конкурс на відзнаку імені Дмитра Максимова має на меті підтримати розвиток спорту й фізичної культури для людей з інвалідністю. Самого 19-річного Дмитра Максимова вважали надією національної збірної України – він срібний (у командному заліку) та бронзовий (в особистому заліку) призер із дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії 2013 року (спортивні змагання найвищого рівня для людей, які не чують); бронзовий призер Чемпіонату світу зі східних єдиноборств серед глухих, що проходив на острові Маргарита (Венесуела) 17-24 вересня 2012 року.
Сприяє в цьому ГО «Відкриті можливості».
Відзнака імені Олександра Капіноса покликана підтримувати громадських активістів із сіл та невеликих містечок, які реалізовують освітні, культурні, соціальні, екологічні ініціативи. «Це конкурс для тих, хто збирає і придумує такі форми активності для молоді, які вшановують наші народні традиції та вивчають рід, – розповідає Ольга Климко. – Етнографічна експедиція, люди, що з дітьми малюють родовід; діти отримують уроки вишивки з розповіддю, що символізує той чи той візерунок –якісь такі секрети, що передавалися саме в з покоління в покоління. Таким чином, через таке веселе залучення, люди дізнаються, як це було, як би могло бути зараз. Було б чудово, аби подібні ініціативи впроваджувалися на загальному рівні з боку Міністерства освіти. Те, що створив переможець цієї відзнаки Едуард Крутько – це наукова робота «як долучити дитину, дорослих». Він здійснив дуже цікаві подорожі по Полтавщині! І дітей збирав, яким у неформальній формі пояснював, як важливо розуміти, якою була сорочка у пра-пра-прадіда чи баби…» Кураторкою відзнаки є Олена Котляр, наречена Олександра.
Ольга Климко розповідає – Капінос вважав, що дуже непогано в українському сьогоденні лишитися хліборобом, створювати навколо себе прекрасний, екологічний простір, на цьому просторі шанувати традиції свого роду, розвивати спорт для молоді: «Він створював спортивні майданчики разом зі своїми друзями, проводив зібрання, де вони співали народних пісень – це не забирало великих ресурсів, але створювали навколо себе життя, що було дуже добрим до людей. Це поєднання дуже гарне!»
Читайте також: Справи Майдану. Коли вирок?
Відзнака імені Юрія Вербицького покликана підтримати тих, хто розвиває галузь сейсмології, у якій працював герой. Тут встановлений віковий ценз – до 40-ка років. «Всередині відзнаки ми захотіли зробити стимулювання цього напрямку: аби вчителі на уроках географії розповідали про наукові досягнення в цьому напрямку» – розповіла Климко. Відзнака надається у двох номінаціях: «Перспективні наукові дослідження, які розвивають наукові досягнення Юрія Вербицького чи кращий проект міжнародної співпраці, у рамках якого використовується науковий доробок Юрія Вербицького; кращий відеоурок, відеопояснення певної теми напрямку «Наука про Землю» для школярів, в яких би використовувався науковий доробок Юрія Вербицького».
А на честь реконструктора Максима Шимка буде засновано історичний музей під відкритим небом на Трухановому острові. Ще донедавна реконструкція вважалася явищем глибоко неформальним, проте ця відзнака ніби «легалізує» його на офіційному рівні, адже вона спрямована на підтримку реконструкторських історичних проектів та ініціатив з розвитку міжнародної співпраці в цій сфері. Ініціаторами відзнаки стала ГО «Всеукраїнське об’єднання «Коло.Медіа».
Шансом для творців і шанувальників відео короткого метру стане відзнака імені Сергія Байдовського.
«Це конкурс відеороликів Про Україну, короткий метр, до п’яти хвилин, – розповідає Олена Стрельбіцька, двоюрідна сестра Сергія та кураторка відзнаки. – Це може бути і історія, і історія про село, місто, про видатку особу, про особливих людей, які щось зробили для нашої держави, про якісь унікальні місця, про які мало хто чув. Головне, щоб це було про Україну, про те, чим, на нашу думку, варто пишатися, що ми хочемо розповісти іншим. Тому, власне, так і назвали – «Моя країна гідності». Хочеться, щоб ці ролики були присвячені і створені людьми, які бачать країну по-новому, країну вільною, країну такою, заради якої дійсно не шкода іти на жертви, і заради якої, в принципі, стояли наші рідні на Майдані і загинули».
Відзнака імені першого загиблого на Майдані Сергія Нігояна обіцяє бути чимсь дійсно фантастичним. «Започатковано конкурс музичних відео-інсталяцій, – говорить Ольга Климко. – Ця інсталяція має бути відкрита до 22 січня, дня загибелі Сергія, яка має поєднувати оці всі сфери мистецтва». Метою відзнаки, власне, є розвиток і створення нових форм у мистецтві.
На різних рівнях
Кожна з відзнак має свою історію підтримки. Частина із них реалізована завдяки Міжнародному фонду «Відродження», частина – знайшла підтримку на платформі «Велика ідея» – 162 доброчинця зробили можливими втілення тафінансову мотивацію переможців відзнак. Для реалізаціїтревел-гранту імені Богдана Сольчаника українські випускники Кембриджу й Оксфорду проводять благодійні вечори, де збирають кошти на поїздки молодих науковців. А митцям у Травнемосу на допомогу прийшов місцевий бізнес.
«Коли ми приїхали в Травневе з ідеєю, ми шукали місце, де можна зробити резиденцію, ми знали, що хочемо робити майстерні для митців, проводити програми, – згадує Людмила Нечай. – Ми приїхали в Травневе, побачили, що там стоїть будинок. На другому поверсі була церква. Будинок належить місцевому підприємцю. Підприємець – пан Василь Щурко – запропонував віддати цей будинок в оренду за одну гривню на 25 років. Пан Василь досі підтримує частину наших активностей, він «годує» наших резидентів. У нього підприємство, яке працює на навколишніх сільськогосподарських угіддях, і він, готуючи своїм працівникам обіди, доставляє їжу і нашим резидентам. Тому кожного разу, коли приїжджають наші резиденти, вони ще мають таку підтримку, їх годують дуже смачною домашньою їжею. А будинок, який він нам віддав, там була церква, він сказав, що під якусь промислову, комерційну діяльність він його не хоче задіювати, тому що там 20 років відбувалися служби. І всі, хто до нас приїжджає, відзначає, що в цьому місці дуже особлива атмосфера, місце з позитивною енергетикою».
Читайте також: Привид дракона
Поки що такі випадки взаємодії бізнесу і громадського сектору в Україні поодинокі, але хочеться вірити, що з часом це стане доброю традицією. Майдан навіть за п’ять років об’єднує різних людей, «зшиває» різні пласти життя, роблячи суспільство більш цілісним і здоровим.
П’ять років тому на Майдані стояли представники усіх прошарків соціуму – люди різного фаху, віку, світогляду, та з різним багажем за плечима. Так само, як сьогодні вони присутні на фронті.Спільними є хіба цінності. Таким самим соціокультурним «зрізом» представляється і «Небесна сотня». І, коли на честь кожного з Героїв буде засновано окрему відзнаку, це дасть поштовх для розвитку у різних галузах і площинах життя. Це дасть привід, у свою чергу, говорити про цінності Майдану на різних рівнях – на конференціях в Кембриджі й Оксфорді; на мистецьких резиденціях різних країн тощо. Говорити про це у школах, вишах, неформальних тусовках реконструкторів.
«У Великобританії є день, коли вони вшановують загиблих – 11.11, день закінчення Першої Світової, – розповідає Ольга Климко. – Три години містом ідуть сучасні ветерани, і три години стоїть народ і плескає! У країнах,які зробили дуже багато для утвердження себе в світі, оця пошана до кожного, хто загинув за країну, це фундамент взагалі всього суспільства! Ці люди, які приходять зі всього Лондона, різних національностей – їм хочеться аплодувати цим ветеранам, їм не нудно стояти три години! Це – частина серця, життя!.. Вшанування геройства має стати отим фундаментом. Ми вже п’ять років відборолися, і в кожній області є свої герої, але ти приїжджаєш в місто і не бачиш жодного борду, жодного нагадування… це історична пам’ять,яка сформувалася сьогодні! І коли цього нема, ми їх ніби знову зраджуємо».