Економічна ситуація в ОРДіЛО прогнозовано й закономірно наближається до колапсу. Іще на самому початку «русской весны», коли міста Донбасу були охоплені проросійськими мітингами, організатори яких вимагали відокремлення регіону від України, тверезі й розважливі голоси попереджали, що вплив сепаратизму на економіку регіону буде руйнівним і призведе до загибелі Донбасу в його нинішньому вигляді. Було очевидним, що ні «референдуму», ані «республіки» світ не визнає, і регіон, так само, як Абхазія та Придністров’я, опиниться в нескінченному лихолітті. Людей, які тоді попереджали про катастрофу й намагалися їй запобігти, прихильники Росії обзивали «фашистами», «ворогами Донбасу» й «агентами Заходу». Утім, як показав час, саме прихильники територіальної цілісності України та противники утворення «республік» були тією здоровою силою, яка могла втримати регіон на краю прірви й зупинити його сповзання в хаос і занепад. На жаль, ця сила програла. І тепер окупований Донбас потерпає від лиха, але тих, хто міг би зупинити катастрофу, в регіоні більше немає.
Пандемія коронавірусної хвороби завдала важкого удару всій світовій економіці. Але особливо болючим цей удар виявився для економіки ОРДіЛО, яка і до початку пандемії поступово розвалювалася. Досі певну життєздатність цієї економіки підтримувала Російська Федерація. Та коли сама Росія постала перед найважчою кризою, то насамперед, звісно, почала рятувати свої підприємства. Ті самі заводи й шахти, що досі працюють в ОРДіЛО, формально нібито нічийні. Законні власники їх не контролюють, а незаконні просто користуються чужим захопленим майном. Відповідно, жодних стимулів рятувати ці підприємства ціною власних жертв у Росії немає. Офіційно ОРДіЛО для Росії — це Україна. Днями цю думку вкотре підтвердив прес-секретар Владіміра Путіна Дмітрій Пєсков (тобто сам Путін). А якщо так, то жодних зобов’язань перед іншою державою керівництво Росії не має.
Читайте також: Відпустки «по-республіканськи»
Під удар кризи потрапила вся промисловість (суттєво зменшив обсяги виробництва навіть флагман економіки «ЛНР» Алчевський металургійний комбінат). Але найбільше дісталося, як завжди, шахтарям. Борги із зарплатні на шахтах ОРДіЛО накопичувалися й раніше, але навесні ситуація погіршилася. На багатьох вугледобувних підприємствах по кілька місяців фактично не платили грошей. На деяких шахтах досі не виплатили зарплат за березень.
Опинившись у ситуації безгрошів’я, адміністрація «ЛНР» не придумала нічого кращого, ніж ліквідувати більшість шахт (це назвали реорганізацією), а на тих, що залишилися, банально дурили людей і не виплатити їм зарплату. Для цього було організовано нехитру схему. Низку шахт, які накопичили борги, перереєстрували з однієї юридичної особи на іншу. Наприклад, шахта «Комсомольська» (місто Антрацит) раніше вважалася «державною» й належала до складу «державного унітарного підприємства «Антрацит». Однак у травні ГУП «Антрацит» було ліквідовано й замість нього з’явилося інше ГУП: «Восток-уголь». Шахту передали йому, а стара юрособа зникла разом із боргами по зарплаті за березень і квітень.
Формально (з погляду формувань «ЛНР») шахта була й залишилася «державною». Однак зміна юридичної особи дала керівництву шахти змогу заявити гірникам, що, мовляв, нове підприємство вам нічого не винне, а про свої борги запитуйте попереднього власника. Такого нахабства шахтарі вже не могли стерпіти й оголосили страйк.
Понад сотня підземних робітників 4 червня відмовилася підніматися з шахт і оголосила, що залишиться під землею, аж доки керівництво розрахується з боргами ліквідованого ГУП «Антрацит» за березень і квітень. Їх підтримали родичі й колеги на поверхні. Але замість того, щоб оперативно розв’язати фінансове питання, бойовики спробували спочатку придушити страйк і замовчати ситуацію. У селищі Дубовському, де розташована шахта «Комсомольська», одразу оголосили карантин (начебто через несподіваний спалах коронавірусної хвороби) і фактично здійснили блокаду населеного пункту. Так перелякана «влада» вирішила перестрахуватися й не допустити прибуття в селище шахтарів із інших шахт, які могли приєднатися до страйку. Також у всьому Антрацитівському районі було відключено мобільний зв’язок місцевого оператора «Лугаком» і соціальні мережі YouTube і «ВКонтакте». Останній працював із перебоями на всій території, підконтрольній «ЛНР», однак люди давно вже навчилися обходити різні блокування за допомогою VPN, тому все одно повідомляли про те, що відбувається, у соцмережах.
Читайте також: Епідемія по-республіканськи
Очевидно, що проти страйкуючих шахтарів почалися і репресії, які давно вже стали буденністю в «народній республіці». Найактивніших учасників страйку й тих, хто повідомляв про нього в соцмережах, оперативно заарештувало так зване «МГБ ЛНР». Точніше, не заарештувало, а викрало. За описом очевидців, людей справді буквально викрадали з власних осель люди в масках, які не пояснювали причин затримання й не повідомляли родичів, куди відвозять затриманих.
Зокрема, прямо з дому було викрадено братів-шахтарів Ігоря й Віталія Єфанових, які висвітлювали страйк у соцмережах. На час написання цього матеріалу вони вже близько тижня перебувають у полоні, до того ж невідомо, де саме. Жодних звинувачень у процесі затримання їм не висунули. Інших затриманих шахтарів відпустили, але взяли з них підписку про нерозголошення інформації. Зараз ці люди залякані й не розповідають нічого про те, чого саме бойовики з «МГБ» від них хотіли. Однак профспілковий лідер Алєксандр Васьковскій, який живе в Росії, але водночас підтримує та висвітлює шахтарські протести в ОРДіЛО, повідомив, що за його інформацією до затриманих застосовували тортури. Утім, репресії шахтарів не злякали, і страйк тривав.
Цікаво, що інформацію про шахтарські страйки в ОРДіЛО почали публікувати навіть російські націонал-патріотичні ресурси на зразок «Русской вєсны» й «Антифашиста», які підтримують бойовиків «ЛДНР» і військову агресію проти України. Але після того, як на цих сайтах з’явилися матеріали про страйки, бойовики «ЛНР» заблокували і їх! Це викликало хвилю обурення вже в самих росіян. Наприклад, на сайті «Русская весна» вийшла стаття із назвою «Антинародний переворот у ЛНР», у якій адміністрацію «республіки» звинуватили в роботі на Україну. Так, блокування сайтів і соцмереж не тільки не допомогло бойовикам перешкодити поширенню інформації, а й дало зворотний ефект. Гнилість і підлість так званих «народних республік» стала очевидною навіть для тих, хто співчував їм у Росії.
Читайте також: Війна «зелених чоловічків»
У центрі Антрациту 12 червня зібрався справжній локальний «майдан»: шахтарі вийшли до будівлі місцевої адміністрації й почали стукати касками по асфальту. Така активізація страйкарів налякала бойовиків. До акції могли приєднатися співробітники й інших шахт в інших містах, де також накопичилися значні борги по зарплатах, тому полум’я протесту вирішили терміново залити грошима. За даними учасників страйку, у бюджеті «ЛНР» необхідної суми не було, але бойовики випросили кошти в Росії, зіславшись на кризову ситуацію. Робітники отримали гроші та припинили страйк. Але зрозуміло, що такими судорожними вливаннями проблеми вугільної галузі ОРДіЛО не розв’язати — усе це нагадує затикання окремих дір у наскрізь прогнилому кораблі, який неминуче піде на дно.
З огляду на складну економічну ситуацію в «ЛДНР», наступний такий спалах невдоволення є лише питанням часу. Проте разовими вливаннями не вдасться розв’язати головну проблему ОРДіЛО: масове закриття шахт. Адже замість знищених вугледобувних підприємств не відкриваються жодні нові виробництва. Робочі місця просто зникають, і куди підуть люди із закритих шахт — питання, на яке нині ніхто не має відповіді.
Схоже, масштабна деіндустріалізація призведе до такого самого масштабного від’їзду людей із ОРДіЛО й вимирання окремих шахтарських селищ, де не залишиться нікого, крім самотніх людей похилого віку й людей з інвалідністю.