22 листопада. Майдан знову переповнений людьми, наче все тими самими, що і 2004-го. Але вже без партійних прапорів та кольорів. І домагаються того самого – справедливості. Тож не дивно, що у шосту річницю Помаранчевої революції пригадали старі гасла. Особливого змісту набув лозунг «Схід і Захід разом» – підприємці з різних куточків країни кажуть, що цього разу команда Януковича об’єднала країну спільною проблемою.
«Кожному депутату – по касовому апарату!» Це не жарт. Це – прояв гніву.
На Майдан приходять не лише підприємці, подивитися, поспілкуватися і просто поспівчувати. Чимало залишаються з протестувальниками, але вже зі своїми претензіями до влади. «Це не влада. Крім власної кишені, вони ні про ще не думають», – чоловік передпенсійного віку готовий стояти на Майдані «до перемоги». «Табачник хоче зробити з нас малоросів», – обурюється жіночка, яка відпросилася з робити, щоби підтримати мітингувальників. «Кремлівські прихвосні», – вигукує парубок.
Утім, трапляються і скептики: «Ну постоять день-два, ну знесуть мєнти палатки, заведуть пару справ, і що?..» Динаміки транслюють з невеличкої сцени то музику, то виступи. До підмостків тягнуться політики. Буквально черга стоїть із депутатів і політичних лідерів, що вирішили «примазатися» до акції. Але люди розуміють, що насправді відбувається, і озвучити це зміг письменник Юрій Винничук: «Головне, аби наша бездарна опозиція не взялася очолити цей протест. А то гайка». Нардепа Олега Ляшка буквально виносять зі сцени, не давши йому закінчити промову. Іншим політикам, щоправда, дають змогу і виступити, і допомогти підприємницькому рухові. Але не дозволяють очолити його. І, на жаль, не запитують, чи голосували вони особисто проти кодексу?
Колона рушає на Банкову, там займає увесь вільний простір включно з підвіконнями. Під страшний свист і безперервне гудіння знайомимося з Валерієм, підприємцем із Волині. Той жаліється: «Ти розумієш, мені з новим кодексом залишається одне з двох: залишитися прямо отут голодувати або піти в тінь і платити хабарі, щоб не забрали. Була б мудра влада, підняли би планку для єдинщиків з 500 тис. до 1 млн обороту. Тоді я мав би можливість і обсяги виробництва збільшити, і кількість робочих місць».
Опівдні підприємці перекривають Хрещатик. У якийсь момент усі автівки розвертаються – люди нікого не пропускають. Навіть міліцейську колону. Хоча організатори всіляко намагаються переконати пропустити міліцію, їх слухають не всі, здіймається хаос.
«Ми тут не керуємо людьми. Ми лише займаємося організацією заходів. А лідера немає. У нас тут, як у Верховній Раді», – каже Сергій Мельниченко, один із організаторів акції: «На мене особисто склали протокол, тепер погрожують порушенням кримінальної справи за фактом перекриття проїжджої частини».
Все ж організатори (їх можна було впізнати за помаранчевими стрічками на рукавах) вирішують ситуацію. Воно й не дивно. «Клюєв сказав, що поки не звільнимо Хрещатик, не буде ніяких переговорів», – говорять на Майдані. І Майдан погоджується.
Увечері ставлять військові намети, розкладають спальники.
23 листопада. Дощ, вітер, холод. Намети стоять (була інформація, що вночі їх зніме міліція). Є люди, але лише десята частина тих, хто був напередодні. Залишилися найстійкіші. У дощовиках, під парасолями…
Багато людей просто змушені їхати додому. «У мене торгівельна точка, мені за неї оренду платити незалежно від того, працюю я чи бастую». «На мені кредити висять». «Дітей годувати треба…»
Відмінності від Майдану 2004-го впадають в очі одразу. Тоді була чітка організація та продуманість кожного руху. Тут – суцільна імпровізація. Помітно, що ні організатори акції, ні депутати, котрі нині «їм допомагають», не були готові до такого вибуху народного гніву.
Цього дня дебати переважно точаться навколо Податкового кодексу. «Скільки можна? Вони гадають, що ми тут з жиру казимося?» «Ну відмінять, але ж податкова нікуди не зникне. Влада залишиться та сама і знову витискатиме гроші, але вже в іншій спосіб?» «Ой, та ні, я політикою не цікавлюся». Ледь не провокаційною виглядає ідея появи суто підприємницької політсили. «Коли ще політикою займатися? Тут аби вижити!» Вражаючі настрої, як для революції…
Утім, політикою все ж починає тхнути… Акція позиціонує себе як неполітична, але навколо організаторів в’ються народні депутати від БЮТ та НУ – Волинець, Гримчак, Королевська, Шкіль, Яворівський тощо. Власне, вони ж отримали монополію на переговори протестувальників із владою.
Тимчасом більшість рядових мітингувальників до політики висловлюють байдужість, яка межує з презирством. «Хіба тим політикам можна йняти віру? Одні казали, податки будуть малими але сплачуватимуть їх усі. Інші обіцяли п’ять років податкових канікул. І всі брешуть, геть усі. Кого підтримувати?» «Гаразд, – запитуємо. – А якщо зараз президент накладе вето, а за місяць парламент заходиться голосувати вже за новий кодекс? Або проведуть купу інших законів, ще гірших, що тоді? Знову на Майдан? Скільки разів на рік? Чи протестуватимете ви далі, якщо ваш бізнес «помилують», а інших – ні. Будете стояти до загальної перемоги?»
Ці питання на Майдані не дуже популярні серед тих, хто прийшов сюди на годину-дві, «для масовки», як сказав один із підприємців з Троєщинського ринку.
А от ті, що мокнуть, танцюють, сплять по черзі, налаштовані інакше. Усі підприємці з цієї когорти на запитання «Чи довго стоятимете?» відповідають одне, слово в слово: «ДО ПЕРЕМОГИ». Без варіантів!
І справді, що, власне, може зламати людей, котрі пройшли дев’ять кіл міліції, податкової, рекету й усіх інших поборів? Вони роками вчилися виживати в умовах постійної економічної кризи і зміни влади. Вони нічого і нікого не бояться. Вони «посилають» Азарова і Колесніченка, які називають протести проплаченими, під три чорти.
Більшість з них не розуміють, чи не хочуть розуміти, що не можна позбутися всіх своїх проблем лише відміною Податкового кодексу. Але вони вірять у свою перемогу.