Росія робить масштабні й систематичні спроби послабити й фрагментувати демократичні інституції Заходу. Це супроводжується зміцненням її позицій у Сирії та Північній Африці, що, своєю чергою, збільшує можливості впливу на міграційні потоки як із Близького Сходу до Європи, так і у зворотному напрямку в разі стабілізації в Сирії. Тим часом у європейському політикумі намічається чіткий поділ на тих, хто усвідомлює російську загрозу й готовий їй протидіяти, і тих, хто вірить, що appeasement Росії дасть їм змогу жити, як і раніше. Чого варті лишень нинішні спроби повернути РФ до Парламентської асамблеї Ради Європи! Вони можуть зруйнувати довіру до цієї інституції, заснованої саме для того, щоб захищати демократичні й гуманістичні принципи та цінності.
Сподіваюся, переможуть ті, хто не дає себе обдурити. У цьому сенсі вселяють оптимізм слова британської прем’єрки Терези Мей, звернені до Росії: «Ми знаємо, що ви робите. І вам це не вдасться». Але вкрай важливо, щоб за нею це повторив світ.
Читайте також: Сіль Європи
аходові треба звільнитися від стереотипів та ілюзій минулого й чітко з’ясувати для себе справжню суть сучасних процесів. Часто кажуть, що взаємне стримування та стратегічний баланс були явищами, притаманними стану холодної війни. За інерцією деякі аналітики й нинішнє протистояння між Заходом та Росією характеризують як нову холодну війну. Однак ми, українці, перебуваючи в епіцентрі конфлікту, мабуть, краще бачимо, про що йдеться. Принаймні я не ототожнював би системну й агресивну підривну діяльність Росії з холодною війною. Схоже, ми є свідками та учасниками нового типу неконвенційної світової війни — гібридної. Втручання у вибори, кіберзлочинність, масована пропаганда — це тільки окремі, хоча й найпомітніші та найвідчутніші її методи. Загроза полягає і в тому, що відтепер ці методи може застосовувати не тільки Росія.
Захід упродовж останніх років так і не зміг знайти ефективних та всеохопних відповідей на ці виклики, і ніхто не знає, які методи сторони застосують у найближчому майбутньому. Але нам усім більш-менш зрозуміло, що потрібно зробити: послідовно обстоювати міжнародне право й боротися з розмиванням його основ, запобігати маніпулюванню багатосторонніми інституціями. Політичних заяв і санкцій уже недостатньо. Нам потрібне якісно нове партнерство демократичного світу, здатне відбити наступ тоталітаризму. Йдеться про створення ефективної платформи протидії всьому спектру гібридних загроз. Працювати треба вже зараз і активно. Ця платформа повинна діяти як потужна й всеохопна мережа всіх чинників демократичних країн і суспільств — від державних і політичних структур до НУО та лідерів громадської думки, від бізнесу до культурно-мистецьких кіл, від силових структур до сучасних інформаційних технологій. Її основоположним принципом має стати цілковита відданість міжнародному праву й нашим спільним демократичним цінностям.
Читайте також: Світова політика у 2017-му: стабільно тривожні
Ми не можемо дозволити розмити й зруйнувати досягнуте протягом останніх десятиліть під прикриттям багатополярності та інших схожих концепцій. Апологети останніх використовують їх для того, щоб на власний розсуд дотримувати чи не дотримувати загальних правил гри або ж вигадувати свої залежно від потреб. Погляньмо, наприклад, на Раду Безпеки ООН, у якій Росія відкрито зловживає правом вето, щоб блокувати осуд власної агресії проти України. Слід реформувати Раду так, щоб вона або навчилася повноцінно виконувати свої функції, незважаючи на наявність у своєму складі країни-агресора, або ж змусила її дотримувати міжнародного права. Обидві опції є прийнятними й можуть перетинатися. Але не робити нічого — це загнати проблему ще далі в глухий кут, у якому ми зараз є.
Міжнародна спільнота має усвідомити, що Україна перебуває на передньому краї боротьби проти експансії російського імперського тоталітаризму. Відповідно й підтримувати Україну Захід повинен не як «бідного родича», а як органічну частину західної демократії, що сьогодні приймає на себе головний удар агресора. Ми частина трансатлантичного простору й західної цивілізації незалежно від формального членства в міжнародних союзах, які ту цивілізацію уособлюють, а офіційне членство в них України — це лише питання часу. Зазначу, що ми готові до взаємодії і з тими, хто має іншу систему цінностей, оскільки цього вимагає співжиття в сучасному світі. Але та взаємодія має відбуватися на основі принципів і правил, а не загроз і шантажу.
За останні роки ми, українці, надзвичайно високою ціною здобули такий досвід, тож можемо багато чого навчити наших партнерів. Ми не боїмося боротися за своє майбутнє й цінності демократії (на жаль, за десятиліття благополуччя в Європі це значною мірою вийшло з моди). Ми знаємо, що з тими, хто чинить спротив злу, світ буде передбачуванішим і надійнішим, ніж із тими, хто спроможний тільки на самообман, маневрування й appeasement. Сподіваюся, майбутнє буде за першими.