Закон про визнання кримінальним комуністичного режиму в Болгарії, один із установчих документів новітньої держави, свідчить, що «Комуністична партія є відповідальною за керівництво країною з 9 вересня 1944 року до 10 листопада 1989-го, що привело її до національної катастрофи». Ст. 2 ще зловісніше окреслює злочинну суть тамтешніх комуністів, закидаючи їм «цілковите знищення традиційних цінностей європейської цивілізації» та ще дев’ять подібних гріхів.
Утім, ухвалені після ейфорії оксамитових революцій такі документи залишалися порожніми й декларативними, що (треба віддати їм належне) розуміли і самі болгари. У декларації парламенту від 2004 року з нагоди 60-ї річниці встановлення комуністичного режиму в країні зазначено, що пошук винних у незаконних виявах насильства в післявоєнний період був радше моральним, а не юридичним.
Ритуальна декомунізація
У Болгарії довгий час не було жодної інституції пам’яті, яка займалася б порахунками з минулим. Увесь тягар декомунізації взяли на себе громадські організації. Хоча, звичайно, і нові-старі еліти ніколи не гребували можливістю прибрати незручні для себе комуністичні символи. Вони завжди були готові підтримати косметичні зміни, як, наприклад, ініціювати й розібрати мавзолей відомого більшовика та першого керівника комуністичної Болгарії Георгія Димитрова, що, втім, не вдалося зробити швидко й тихо, як планувалося, адже мармурова кладка виявилася заміцною, тому демонтаж затягнувся. Також на зміну колишнім святам, приміром Дню визволення Болгарії радянськими військами від нацистів, прийшло свято визволення від османського іга, яке відзначається 3 березня. Були ухвалені закони про амністію та реабілітацію репресованих за комуністичного режиму осіб, які теж мали радше ритуальний характер.
Влада країни не брала на себе значних зобов’язань із переоцінки тоталітарного минулого, намагаючись самоусунутися від того процесу. Певним чином це пояснюється сильними позиціями в політичному житті правонаступника комуністів – Соціалістичної партії, у якої завжди була своя фракція в парламенті й представники якої двічі очолювали уряд (у 1995–1997 та 2005–2009 роках). Лідер партії Георгій Пирванов, котрого, як з’ясувалося нещодавно, завербували комуністичні спецслужби під псевдонімом Гоце, дві каденції поспіль обіймав високу посаду президента Болгарії у 2002–2012-му.
Читайте також: Розсекречення: болгарські уроки викриття тоталітарних спецслужб для України
Так чи інакше подолання минулого ніколи не було для болгар принциповим. До нього вони ставилися радше апатично. Питання люстрації майже не порушувалося. Болгарія довгий час залишалася єдиною країною Центральної Європи, де не було люстраційних механізмів, якщо не вважати такими звільнення в правоохоронній системі та силових відомствах, що мали місце на початку 1990-х років. Решту спроб ініціювати люстрацію блокував парламент або Конституційний суд. Нові-старі болгарські еліти пильно стежили за всім, що могло поставити під сумнів їхню владу.
Щоправда, періодично громадські організації та журналістські розслідування підігрівали інтерес до того, як ставитися до тоталітарного минулого, причому це майже завжди торкалося теми архівів та необхідності оприлюднення секретних файлів болгарського КГБ або ДС (абревіатура від слів «държавна сигурност» – державна безпека). Таким чином, історичні протистояння потихеньку перемістилися в архівну площину й здебільшого мали форму поодиноких і спорадичних викриттів у співпраці з ДС.
Архівна революція
До недавнього часу в Болгарії було кілька утримувачів фондів секретних служб, зокрема Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції та Центральний державний архів (ЦДА). Частину документів, а саме 144 255 особових файлів, було знищено за наказом тодішнього міністра внутрішніх справ Семерджиєва ще 1990-го. 2002-го його за це було засуджено до чотирьох із половиною років ув’язнення, щоправда, 2003-го справу скерували на дорозслідування.
Впродовж 1990-х було ухвалено низку законодавчих актів, які спрощували доступ до архівів комуністичних органів держбезпеки. Потенційно вони відкривали можливість навіть переслідування працівників колишніх спецслужб, однак через брак конкретних механізмів практично нічого не було реалізовано. Важливий закон 1997 року передбачав передачу всіх архівів служб безпеки до ЦДА, однак цього також не було зроблено. В архіві містяться лише документи Центрального комітету партії і частина справ на репресованих. Єдине, що дозволялося, – перегляд жертвами репресій їхніх справ у приміщеннях архіву МВС. Водночас закон дав можливість викрити близько 150 агентів комуністичних спецслужб, серед них 14 депутатів тогочасного парламенту.
Як і в інших країнах колишнього соцтабору, оприлюднення інформації про таємних колаборантів комуністичного режиму викликало величезний інтерес у суспільстві. Почала формуватися громадська думка, яка вимагала реальних кроків із розкриття правди про діяльність агентів ДС. Стали з’являтися журналістські розслідування, результатом яких було оприлюднення фактів щодо масштабів залучення громадян до таємної роботи державної безпеки і місця, яке ті люди посідають у сучасній Болгарії.
Критичним моментом у цьому процесі став 2006 рік, коли за кілька місяців до вступу країни до ЄС парламент прийняв Закон «Про відкриття документів та інформування про належність болгарських громадян до розвідувальних служб державної безпеки і Болгарської народної армії». Що цікаво, його ухвалили більшістю голосів правлячої коаліції, до якої входила також Соцпартія, і тогочасної опозиції, що складалася з центристських та правих політсил. За великим рахунком документ став результатом не так внутрішнього компромісу між політичними силами країни, як тиску ЄС. Хоча, звичайно, провладні соціалісти виступали проти.
Згідно з новим законом усі документи секретних служб мали бути передані комісії з ідентичною йому назвою та розсекречені, а дослідники та громадяни дістали вільний доступ до них. Перевірці на предмет співпраці з ДС підлягають біографії впливових політиків і чиновників, зокрема президента, прем’єр-міністра, міністрів та їхніх заступників, значної частини служителів Феміди включно із суддями всіх вищих спеціальних інстанцій, керівників центральних і місцевих органів влади, керівників ЗМІ, Болгарської академії наук тощо.
Впродовж наступних 18 місяців роботу згаданої комісії успішно блокував уряд, який не міг знайти приміщення для всіх архівних матеріалів. Тому весь цей час колишні архіви зберігалися в попередніх їх утримувачів: МВС, спецслужб та Міністерства юстиції. Проте пізніше ці проблеми було вирішено, чому сприяла перемога на наступних парламентських виборах 2009 року демократичних сил, які завдали соціалістам нищівної поразки, посівши в найвищому законодавчому органі 117 місць із 250.
Комісія працює вже шість років. На її офіційному сайті можна віднайти розсекречені документи та дані на осіб, яких було викрито у співпраці з ДС. Зазвичай перевірці піддаються організації та установи. Так, на середину червня на головній сторінці інтернет-ресурсу можна було почерпнути інформацію про членів правління і менеджерів вищої ланки банку UniСredit, міської ради та муніципалітету м. Велико-Тирново, які раніше працювали на комуністичну спецслужбу. Тут також викладені архів рішень комісії та доволі евристична система пошуку за іменами, місцем народження, інституцією, в якій працює колишній співробітник чи агент ДС. Інформація оприлюднюється за уніфікованою формою, до якої входять: 1) дані про ім’я, дату та місце народження особи; 2) ім’я агента, який завербував, та місце вербовки; 3) ім’я начальника особи в структурі спецслужби; 4) посада та статус особи, наприклад, агент чи секретний співробітник; 5) посилання на архівні документи; 6) дата зняття особи з обліку в службі; 7) нинішня посада.
Що ж з’ясувалося?
Результати кількарічних розслідувань нещодавно шокували навіть апатичне болгарське суспільство. З’ясувалося, що агентами ДС були не останні люди в сучасній Болгарії: бізнесмени, банкіри, медіа-магнати, держслужбовці, депутати видавці, публіцисти та ін. В оприлюдненому списку опинилися колишній президент, прем’єр-міністри, лідери парламентських партій, голова державного радіо, колишній редактор тамтешньої версії Playboy, повний склад ради директорів болгарської доньки UniСredit. Далі ще цікавіше: 11 із 15 митрополитів Болгарської православної церкви, два головні муфтії країни, авторитетний діяч католицької церкви також таємно співпрацювали з ДС. Таке саме минуле мали й 45 нинішніх послів і консулів. Один із найбільших показників засмічення колишньою комуністичною агентурою був у системі освіти. У результаті перевірки понад 400 осіб, які обіймають керівні посади в трьох провідних університетах країни, встановлено, що близько 40 із них працювали свого часу на ДС. Було проаналізовано матеріали на всіх кандидатів у депутати парламенту. З’ясувалося, що найбільше колишніх агентів у партії болгарських турок, на другому місці Соціалістична партія, потім центристські й навіть радикально праві політсили.
Ці люди були відомі в службі і під такими банальними псевдонімами, як-от Танев, Ангелов, Симеонов, і під поетичними, як-от Благовест або Оазис.
Діяльність комісії важко назвати люстрацією, адже про штрафні санкції за співпрацю з ДС, окрім морального характеру та осуду громадськістю, на відміну, приміром, від сусідніх Угорщини та Румунії, не йдеться. Щоправда, на практиці відповідно до європейських бюрократичних стандартів викриття подеколи достатньо для добровільної відставки або звільнення. Звичайно, страждає репутація. Один із небагатьох вищих ієрархів Болгарської православної церкви, не помічений у співпраці з держбезпекою, митрополит Пловдивський Микола навіть заявив, що відмовляється відвідувати засідання Священного Синоду, проте пізніше змінив свою думку.
Зрозуміло, що названі не всі імена працівників спецслужб, проте вже можна скласти загальну картину. За останні п’ять років комісія дослідила файли на 113 тис. осіб і встановила, що 6377 із них були пов’язані з ДС.
Як виявилося, навіть через 25 років після колапсу комуністичної системи залежність від тоталітарного минулого величезна. І вона не лише в головах людей, а в прозаїчніших речах, як-от контроль осіб, на яких свого часу спирався комуністичний режим, над найважливішими посадами, бізнес-активами та сферами життя сучасної Болгарії.
Девіз Комісії з відкриття документів та оголошення про належність болгарських громадян до розвідувальних служб державної безпеки і Болгарської народної армії звучить так: ви маєте право знати, і ми надамо максимальну кількість інформації, а висновки робіть самі.